З"ясування особливостей українського електорального простору та ролі методологічного інструментарію при вивченні електоральної поведінки виборців. Окреслення факторів, які мають вирішальний вплив на вибір сучасних громадян та їх політичну орієнтацію.
Вибори представницьких органів влади актуалізують потребу достеменного зясування основ формування і здійснення електоральних переваг. Слід зазначити, що вивчення електорального простору - багатогранна проблема. Перші наукові дослідження поведінки виборців проводилися в 1940-х - 1950-х роках в Колумбійському університеті під керівництвом П. Лазарсфельда. В Україні проблеми вивчення електорального простору за допомогою комплексу методів розробляють, зокрема, О. Мета цієї роботи - зясування особливостей українського електорального простору, ролі методологічного інструментарію при вивченні електоральної поведінки виборців, окреслення факторів, які мають вирішальний вплив на вибір громадян.Політична участь населення в незалежній Україні (а саме, участь у виборах) розуміється лише як механізм зміни влади. Тому, на прикладі парламентських виборів 2006 р. та 2007 р., ми спробуємо дослідити та виявити тип електоральної поведінки українського виборця, та фактори впливу за допомогою аналізу результатів провідних політичних партій та блоків. У політологічній літературі термін “електоральна поведінка” слід розуміти, як сукупність дій та вчинків громадян, які повязані з реалізацією місцевих або загальнонаціональних виборів у органи влади, а також їх участю в референдумах [8]. До того ж, не можна не відмітити, що функція партійної ідентифікації визначається саме в тому, щоб допомогти виборцю у розумінні політичної інформації та визначенні, за яку партію голосувати. Партійна ідентифікація значно полегшує рішення при виборі, адже громадянин, загалом, голосує на основі емоційної підтримки кандидата чи партії.Електоральна поведінка як процес прийняття виборцем рішення про власну участь-неучасть у виборах та голосуванні за того чи іншого кандидата або політичну силу ґрунтується на реалізації індивідуальної електоральної установки, що передбачає врахування когнітивного, емоційного та поведінкового рівнів, і реалізується під впливом низки обєктивних раціонально-інструментальних та субєктивних індивідуально-психологічних чинників, що й актуалізує наше дослідження. Емпіричний та статистичний матеріал для розробки цієї концепції в країнах Заходу накопичувався від виборів до виборів (у першу чергу, в США, де вперше у 30-х роках XX століття стали проводити фахові емпіричні соціологічні опитування виборців), а теоретичне обгрунтування її було зроблено групою відомих американських соціологів Каліфорнійського університету після Другої світової війни під керівництвом Пауля Лазарсфельда. До першого типу "класової культури" належать, у першу чергу, англомовні і скандинавські країни (Австралія, Нова Зеландія, Великобританія, Фінляндія, Данія, Швеція, Норвегія), де рівень залежності електорального вибору громадян від "класових" чинників досить високий (40-55%), а вплив релігійно-етнічних факторів або відсутній, або досить помірний (13-23%). І, нарешті, четвертий тип-характерний для більшості країн континентальної Європи (Нідерланди, Бельгія, Швейцарія, Австрія, меншою мірою - Німеччина та Франція), де вплив релігійно-етнічних чинників на електоральний вибір громадян високий чи дуже високий, а вплив класових чинників - середній, що обумовило специфічні риси мультикультурної політичної системи: наявність переважно пропорційної виборчої системи (окрім Франції), парламентської республіки чи монархії, мобілізаційної стратегії рекрутування електорату в рамках власних етнорелігійних чи класових громад, наявність багатопартійності та коаліційності урядів. І все ж попри досить чітке теоретичне обґрунтування статусної теорії електоральної поведінки (матеріальні та культурні умови життя - соціальні інтереси та цінності - електоральний вибір), а також виявлені статистично значимі залежності впливу різних груп статусних чинників на поведінку електорату, ця теорія не може пояснити всіх особливостей електоральної поведінки.Описуючи основні моделі електоральної поведінки, що склались в зарубіжній політичній науці, не можна обійти увагою проблеми використання даних теорій на пострадянському просторі, особливо в Україні. Аналізуючи електоральну поведінку найчастіше до уваги беруть довготермінові і короткотермінові фактори. В цілому еволюція політичних орієнтацій як в країнах розвинутої демократії, так і на пострадянському просторі в останні десятиліття характеризується зниженням впливу довготермінових факторів формування політичних уподобань і посиленням впливу короткотермінових факторів, таких як вплив іміджу кандидата і позиція виборців щодо окремих проблем. Разом з тим соціально-групові фактори і особливо фактор політичної ідентифікації все ж таки продовжують грати суттєву роль при формуванні політичних орієнтацій на виборах. Серед базових довготермінових факторів можна виділити соціокультурні (соцієнтальні), інституціональні, ідеологічні чинники впливу на електоральну поведінку.Разом із тим, як статусна, так і соціально-психологічна теорія (соціальної чи ідеологічної ідентифікації), які пояснюють наявність усталених прихильників певних
План
ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ЕЛЕКТОРАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ 5
РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ КОНЦЕПЦІЇ ЕЛЕКТОРАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ 10
РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ ЕЛЕКТОРАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ В УКРАЇНІ 27
ВИСНОВКИ 31
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 34
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
