Концепт "степ" в українській мові: словникова, текстова і психолінгвістична парадигма - Автореферат

В останні десятиліття в мовознавстві дедалі більша увага приділяється проблемі мовної картини світу (МКС), яка розглядається у взаємодії з картиною світу концептуальною (КСК) та з позамовною дійсністю. При цьому виявлено фундаментальні явища й поняття, повязані з антропоцентричним підходом до мови, із залученням матеріалів і методів суміжних наук до дослідження лінгвальних явищ. Мета роботи полягає в дослідженні семантичної структури лексико-семантичної групи “степ”, у зясуванні ролі концепту “степ” як психоментального й етнокультурного елемента мовної картини світу, а також залежності мовного вираження проаналізованого концепту як від зовнішніх обєктивних умов (конкретні історичні умови, географічне розташування народу-носія мови), так і від внутрішніх мовно-літературних, таких як тема, жанр художнього твору, індивідуальні уподобання письменника. Поставлена мета передбачає розвязання таких завдань: 1) визначити лексеми, що відбивають в українській мові концепт “степ”; 4) розглянути особливості мовного вираження ЛСГ “степ” як відбиття концепту “степ” в українському фольклорі;В українській мові цей концепт виражається лексико-семантичною групою “степ”, що складається з українських слів степ, поле, лан, нива. Лексеми степ і поле відрізняються, по-перше, різною семантичною структурою (слово поле має розвинену систему лексичних значень), а по-друге, тим, що слово поле є споконвічним і відбивається вже в найдавніших українських памятках у кількох значеннях, у той час як лексема степ зявляється в писаних джерелах порівняно пізно - десь з кінця XVII століття. Аналогічні семантичні групи виявляються і в складі іменників, з якими сполучаються слова ЛСГ “степ”: 1) назви рослин, що притаманні степовій зоні (полин, ковила, жито); 2) назви тварин (кулан, борсук, тур); 3) назви елементів степового простору (балка, долина, пустеля); 4) назви на позначення природних явищ та погодних умов (сонце, вітер, сніг, дощ); 5) власні географічні назви (Україна, Каховка, Мелітопольщина, Дніпро, Чорне море); 6) назви розміру степових просторів (далечінь, глибина, обрій, небокрай, простір, відкритість); 7) емоційно забарвлені іменники, що вказують на враження людей від степу (найчисельніша група) (воля, привілля, доля, чужина, молитва, краса, дух, смуток, печаль, диво, казка. життя) та ін. Розгляд сполучуваності з дієсловами виявив два типи: звязок з дієсловом, при якому назва з концептуальним значенням “степ” виступає обєктом дії або стану (любити степ, цілувати степ), і з дієсловами, при яких “степ” є субєктом стану (пахне степ, цвіте степ, степ приліг тощо). Серед лексем проаналізованої групи в значенні “степ” найпродуктивнішим у словотворенні є слово степ, яке утворює два словотвірних варіанти прикметника (степний, степовий) і два іменники на позначення осіб (степовик, степняк), які, можливо, теж варто розглядати як варіанти, і відповідно співвідносні іменники жіночого роду (степовичка, степнячка).Дослідження засобів експлікації концепту “степ” в українській мовній картині світу дозволяє зробити ряд загальних висновків. Концепт “степ” насамперед виражається рядом синонімічних слів (степ, поле, лан, нива) та групою екзотизмів (прерія, савана, пампаси), позначеною семою локальності. Структурно-семантичний аналіз ЛСГ “степ” виявляє, що лексеми поле, лан, нива є багатозначними й ускладнені додатковими семантичними компонентами, що відрізняють їх від слова степ. Семантична структура слів ЛСГ "степ", які виражають концепт “степ”, суттєвих змін не зазнала, про що свідчать і дефініції словників. Аналіз вираження концепту “степ” в українській мові, збагачення його розуміння в живій мові, мові художньої літератури свідчать про архетипову природу цього концепту для української ментальності й для МКС українців.

2. Основний зміст дисертації

Дослідження засобів експлікації концепту “степ” в українській мовній картині світу дозволяє зробити ряд загальних висновків.

Концепт “степ” насамперед виражається рядом синонімічних слів (степ, поле, лан, нива) та групою екзотизмів (прерія, савана, пампаси), позначеною семою локальності. Остання група перебуває на периферії української мовної картини світу.

Структурно-семантичний аналіз ЛСГ “степ” виявляє, що лексеми поле, лан, нива є багатозначними й ускладнені додатковими семантичними компонентами, що відрізняють їх від слова степ. Тому до синонімічної групи ці лексеми входять тільки прямими значеннями і містять додаткові інтенції, навіяні похідними значеннями. Оскільки слово степ найменш ускладнене семантично, воно й виступає домінантою синонімічного ряду. Однак усі конституенти групи мають кілька суттєвих інтегральних ознак, що дозволяє розглядати їх як синоніми.

Однією з важливих ознак лексичного значення є синтагматичні звязки слова, що виражається зокрема в лексичній сполучуваності. Проведений аналіз лексичної сполучуваності доводить, що, як і на семному рівні, у цієї групи слів існує ряд типових звязків з прикметниками-означеннями та з дієсловами. Ці звязки є інтегральним компонентом у значенні, наявні ж відмінні сполучення виступають як диференціальні.

Існування інтегрального й диференціального корпусу слів, з якими єднаються в тексті слова лексико-семантичної групи “степ”, дозволяють повніше уявити один з визначальних для українців концептів.

Дериваційний аналіз доводить, що слова ЛСГ “степ” мають і словотвірні відмінності, що позначається на мовній картині світу.

Текстологічний аналіз фольклору та творів українських письменників ХІХ-ХХ ст. виявляє динаміку розвитку концепту “степ” в українській мовній картині світу. Доведено, що концепт “степ” поступово набував дедалі докладніших і розгорнених обрисів. Поступово зростає вживання слова степ, яке і стає домінуючим.

Семантична структура слів ЛСГ "степ", які виражають концепт “степ”, суттєвих змін не зазнала, про що свідчать і дефініції словників. Однак у мовній картині світу, як вона подається в численних текстах, відбулися певні зрушення в семантичному наповненні цього концепту: він набув обємного вигляду внаслідок численних означень, що характеризують його за різними ознаками, і сполучень із дієсловами-присудками, які виражають різні стани степу.

Аналіз вираження концепту “степ” в українській мові, збагачення його розуміння в живій мові, мові художньої літератури свідчать про архетипову природу цього концепту для української ментальності й для МКС українців.

Список опублікованих праць здобувача за темою дисертації

1. Єфименко О.Є. Семантичні звязки слова "степ" в українській мові //Лінгвістичні дослідження: Збірник наукових праць / За заг. ред. проф. Л.А. Лисиченко. - Харків: ОВС, 2002. - Вип. 8. - С. 15-19.

2. Єфименко О.Є. Синонімічний ряд зі словом "степ" в українській мові //Лінгвістичні дослідження: Збірник наукових праць / За заг. ред. проф. Л.А. Лисиченко. - Харків: ОВС, 2002. - Вип. 9. - С. 53-57.

3. Єфименко О.Є. Епітети до слова степ в українській мові //Вісник Луганського педагогічного університету ім. Тараса Шевченка, Луганськ: ЛДПУ ім. Т. Шевченка, № 3 (59) березень, 2003. - С. 95-100.

4. Єфименко О.Є. Сполучуваність слова поле //Лінгвістичні дослідження: Збірник наукових праць / За заг. ред. проф. Л.А. Лисиченко. - Харків: ТОВ "ЕДЕНА", 2003. - Вип. 10. - С. 161-165.

5. Єфименко О.Є. Слово степ у мовній картині світу студентів (на матеріалі психолінгвістичного експерименту) //Мова і культура. (Науковий щорічний журнал). - К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2003. - Вип. 6. - Т. ІІ. Психологія мови і культури. Мова і засоби масової комунікації. - С. 114 - 119.

6. Єфименко О.Є. Визначення слів ЛСГ степ на матеріалі психолінгвістичного експерименту //Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. - Х.: ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2004. - № 607. Серія філологія. - Вип. 39. Харківська філологічна школа і сучасність. - С. 190-193.

7. Єфименко О.Є. Концепт степ у мові творів Г.Ф. Квітки-Основяненка // Лінгвістичні дослідження: Збірник наукових праць / За заг. ред. проф. Л.А. Лисиченко. - Харків, 2004. - Вип. 11. - Частина І. - С. 112-116.

8. Єфименко О.Є. Афіксальне словотворення слів ЛСГ "степ" //Лінгвістичні дослідження: Збірник наукових праць / За заг. ред. проф. Л.А. Лисиченко. - Харків, 2004. - Вип. 13. - С. 112-115. Размещено на .ru