Сутність терміна "концепт", його походження та історія семантичної трансформації, сучасне розуміння у мовознавстві. Проблематика дослідження його у когнітивній лінгвістиці. Огляд теоретичних підходів до методів дослідження та основні проблеми цієї сфери.
Аверинцева [24] і “Логический словарь-справочник” [17], у яких поняття й концепт подаються як лексичні еквіваленти в одному зі значень першого слова. Дослідник диференціює терміни, мотивуючи, що “у понятті, як воно вивчається в логіці та філософії, розрізняють обєм - клас предметів, який підходить під дане поняття, і зміст - сукупність загальних і суттєвих ознак поняття, що відповідають цьому класу. У математичній логіці терміном концепт називають лише зміст поняття; таким чином термін концепт стає синонімічним терміну обєм поняття. Большой энциклопедический словарь” тлумачення аналізованого терміна подається в енциклопедичній статті “Поняття” і трактується як “те ж, що і граматична чи семантична категорії, зазвичай не вищого рівня узагальнення, наприклад, поняття двоїни, поняття події, поняття неактуально теперішнього часу і т.ін.; у цьому значенні став часто вживатися термін “концепт”. Далі подається розяснення: “Поняття (концепт) - явище того ж порядку, що і значення слова, але розглядається в дещо іншій системі звязків; значення - у системі мови, поняття - у системі логічних відношень і форм, що досліджуються як у мовознавстві, так і в логіці” [20].Сьогодні, гортаючи сторінки збірок наукових статей, праць або інших видань лінгвістичного спрямування, майже неможливо не натрапити на терміни "концепт" і "концептосфера", які вже протягом тривалого часу нібито утвердилися в сучасній мовознавчій науці. Попри те, що вперше термін концепт був уведений у науковий обіг російським філософом С. Стернін та ін.) вважають, що концепт - це "термін, що слугує для пояснення одиниць ментальних або психічних ресурсів нашої свідомості та тієї інформаційної структури, яка відображає знання і досвід людини; оперативна змістова одиниця памяті, ментального лексикону, концептуальної системи і мови мозку (lingua mentalis), всієї картини світу, відображеної в людській психіці" [19]. Вежбицька розуміє концепт як обєкт зі світу "Ідеальне", який має імя і відображує певні культурно-обумовлені уявлення людини про світ "Дійсність" [4]. І.О. Ю.С. Попри всі розбіжності в розумінні концептів, методах їх аналізу і способах опису, дослідники сходяться у тому, що а) концепт є одиницею свідомості, тобто ментальним утворенням; б) він має речове вираження засобами мови, тобто є вербалізованим (репрезентованим, обєктивованим тощо); в) крізь аналіз сукупності мовних засобів, що його обєктивують, можна скласти уявлення про зміст і структуру концепту в концептосфері й описати цей концепт.
Вывод
Сьогодні, гортаючи сторінки збірок наукових статей, праць або інших видань лінгвістичного спрямування, майже неможливо не натрапити на терміни "концепт" і "концептосфера", які вже протягом тривалого часу нібито утвердилися в сучасній мовознавчій науці. Однак, як засвідчує огляд відповідної літератури, ані єдиного розуміння цих термінів, ані єдиної методики їх дослідження наукою поки що не вироблено. Попри це, судячи з величезної кількості публікацій, присвячених саме цій проблематиці, моделювання концептів стало одним з найбільш актуальних напрямів сучасної філологічної науки.
Попри те, що вперше термін концепт був уведений у науковий обіг російським філософом С. Аскольдовим-Алексєєвим ще у 1928 р., активно цю проблематику почали розробляти лише наприкінці ХХ ст. Найбільш продуктивно серед усіх напрямів лінгвістичної науки дослідженням концептів займаються когнітивна лінгвістика та лінгвокультурологія. Представники когнітивної школи (Н.Д. Арутюнова, А.П. Бабушкін, С.А. Жаботинська, В.І. Карасік, О.С. Кубрякова, З.Д. Попова, І.А. Стернін та ін.) вважають, що концепт - це "термін, що слугує для пояснення одиниць ментальних або психічних ресурсів нашої свідомості та тієї інформаційної структури, яка відображає знання і досвід людини; оперативна змістова одиниця памяті, ментального лексикону, концептуальної системи і мови мозку (lingua mentalis), всієї картини світу, відображеної в людській психіці" [19]. Концепт є фрагментом знання, досвіду особистості, частиною її концептуальної системи, тобто системи знань, способів їхньої обробки, переробки та використання. Концепти народжуються в актах пізнання, відбивають і узагальнюють людський досвід і осмислену в різних типах діяльності дійсність.
У дослідженнях лінгвокультурологічного спрямування (А. Вежбіцька, В.В. Колєсов, Ю.С. Степанов, В.М. Телія та ін.) концепт - це перш за все "культурний" феномен. А. Вежбицька розуміє концепт як обєкт зі світу "Ідеальне", який має імя і відображує певні культурно-обумовлені уявлення людини про світ "Дійсність" [4]. І.О. Ю.С. Степанов - як "згусток культури у свідомості людини: те, у вигляді чого культура входить у ментальний світ людини..., і те, за допомогою чого людина - пересічна, звичайна людина - сама входить у культуру, а в деяких випадках і впливає на неї" [14]. За С.Г. Воркачовим, концепт є "одиницею колективного знання/свідомості, яка має мовне вираження і позначена етнокультурною специфікою". Попри всі розбіжності в розумінні концептів, методах їх аналізу і способах опису, дослідники сходяться у тому, що а) концепт є одиницею свідомості, тобто ментальним утворенням; б) він має речове вираження засобами мови, тобто є вербалізованим (репрезентованим, обєктивованим тощо); в) крізь аналіз сукупності мовних засобів, що його обєктивують, можна скласти уявлення про зміст і структуру концепту в концептосфері й описати цей концепт. При цьому потрібно памятати, що в будь-якому разі опис, заснований лише на мовних даних, ніколи не буде вичерпним, оскільки концепти як одиниці свідомості окрім вербалізованої мають ще й невербалізовану частку змісту. Ю.С. Степанов зазначає, що "в усіх духовних концептах ми можемо довести свій опис лише до певної риски, за якою лежить деяка духовна реальність, яка не описується, а лише переживається" [13].
Стосовно структури концепту думки вчених різняться, але всі вони погоджуються в тому, що він має неоднорідну, слоїсту будову. Більшість учених виділяють у складі концепту образ, певне інформаційне-понятійне ядро і деякі додаткові ознаки (ціннісний, прагматичний або інтерпретаційний компоненти). Питання про типологію концептів також вирішується по-різному. Вважають, що концепти як структури, різноманітні за своїм змістом і організацією, у свідомості людини існують у вигляді мисленнєвих картинок, уявлень, схем, понять, фреймів, сценаріїв, скриптів, гештальтів, прототипів, пропозицій тощо. За приналежністю концептів до певних груп носіїв мови концепти поділяються на універсальні, національні, індивідуальні, групові, пізнавальні, художні, культурні тощо. За ступенем абстрактності змісту - на абстрактні (ментефакти) та конкретні (натурфакти і артефакти) [11].
Звернімося тепер до методик аналізу, пропонованих дослідниками. В. А. Маслова зазначає, що на сьогодні використовують різноманітні методики опису і вивчення концептів: це і теорія профілювання, запропонована Е. Бартмінським, і теорія вертикальних синтаксичних полів, розроблена С.М. Прохоровою, і теорія концептуального аналізу для виявлення глибинних, експліцитно виражених характеристик імені - гештальтів, запропонована Л.Л. Чернейко і В.А. Долінським, і теорія вертикального контексту О.С. Ахманової і І.В. Гюббенет. Використовують і здобутки західної лінгвокогнітивної науки: метафоричний аналіз Дж. Лакоффа і М. Джонсона, фреймову семантику Ч. Філмора, сценарії Р. Шенка і Р. Абельсона, когнітивні прототипи Е. Рош і Дж. Лакоффа, що лежать в основі мовної категоризації й концептуалізації світу [26].
Більшість дослідників виходять із того, що у структурі концепту потрібно виділяти ядро і периферію. Ядро - це словникові значення тієї чи іншої лексеми, яка є іменем концепту; периферія - субєктивний досвід, різноманітні прагматичні складові ядерної лексеми, конотації й асоціації. При дослідженні художніх концептів В. А. Маслова пропонує виділяти три складових: ядро (когнітивно-пропозиціональну структуру концепту), приядерну зону (інші лексичні репрезентації концепту, його синоніми тощо) та периферію (асоціативно-образні репрезентації). Ядро і при- ядерна зона переважно репрезентують універсальні й загальнонаціональні знання, а периферія - індивідуальні [26].
Для встановлення смислового обєму того чи іншого концепту та місця, яке він займає в культурі певного мовно-культурного соціуму, потрібно здійснити такі процедури: 1) визначити референтну ситуацію, до якої належить даний концепт, а при наявності художнього тексту цю операцію провести на його основі; 2) встановити місце даного концепту в мовній картині світу і мовній свідомості нації за допомогою енциклопедичних і лінгвістичних словників; 3) звернутися до етимології для врахування її особливостей; 4) оскільки словникові тлумачення дають лише загальне уявлення про значення слова, а енциклопедичні словники - про поняття, потрібно долучити до аналізу різноманітні контексти: поетичні, наукові, філософські, публіцистичні, прислівя, приказки тощо; 5) отримані результати потрібно співвіднести з аналізом асоціативних звязків ключової лексеми (ядра концепту); 6) якщо для аналізу обраний важливий концепт культури, то він має бути багатократно повторений і інтерпретований в живопису, музиці, скульптурі тощо [26].
Дослідження концептів за М.В. Піменовою передбачає також кілька етапів: 1) аналіз лексичного значення і внутрішньої форми слова, що репрезентує концепт;
2) виявлення синонімічного ряду лексеми - репрезентанта концепту;
3) опис способів категоризації концепту в мовній картині світу;
4) визначення способів концептуалізації як вторинного переосмислення відповідної лексеми, дослідження концептуальних метафор і метонімії;
5) дослідження сценаріїв. Сценарій розуміється як подія, що розгортається в часі та/або просторі й передбачає наявність субєкта, обєкта, мети, умов виникнення, часу і місця дії.
Представники семантико-когнітивного підходу до лінгвокогнітивних досліджень пропонують методику, яка складається з таких етапів: 1) побудова номінативного поля концепту, що включає ядро (прямі номінації концепту, його гіпоніми, інші різноманітні ознаки) та периферію (ближню, дальню, крайню); для визначення останньої залучають паремії, афоризми, фразеологізми, художні та публіцистичні тексти; 2) аналіз і опис семантики мовних засобів, що входять до номінативного поля концепту; 3) когнітивна інтерпретація результатів опису семантики мовних засобів - виявлення когнітивних ознак, що формують досліджуваний концепт як ментальну одиницю; 4) верифікація отриманого когнітивного опису у носіїв мови (цей етап факультативний, але бажаний, оскільки носії мови в ході спеціального експерименту можуть підтвердити або спростувати правильність висновків дослідника, завжди певною мірою субєктивних); 5) опис змісту концепту у вигляді переліку когнітивних ознак.
Якщо дослідник має на меті моделювання концепту як одиниці свідомості, він повинен рухатися далі й описати макроструктуру концепту, його категоріальну структуру та представити зміст концепту у вигляді польової структури.
Список литературы
1. Аргуткіна О.А. Концептуально-семантичний і функціональний аспекти мікросистеми “число”. Автор. дис...канд. філол. наук. - Харків, 2001. - 18 с.
2. Арутюнова Н.Д. Понятие судьбы в контексте разных культур / Научный совет по истории мировой культуры. - М.: Наука. І полугодие, 1994. - 320 с.
3. Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений /Оценка, событие, факт/. - М.: Наука, 1988. - 338 с.
4. Вежбицкая А. Семантические универсалии и описание языков: Пер. с англ. - М.: Школа “Языки русской культуры”, 1999. - С.134-170.
5. Золян С.Т. От описания идеолекта - к грамматике идиостиля (на материале поэзии Л.Мартынова) // Язык русской поэзии ХХ века: Сб. научн. тр. - М., 1989. - С.256- 261.
6. Калашник В.С. Образно-смислова єдність як засіб і знак у поетичній мовній картині світу // Вісник Харківського національного університету. Серія: Філологія.- 2001. - №519. - Вип.32. - С.3-11.
7. Карнап Р. Значение и необходимость: Пер. с англ. - М.: Изд-во иностранной литературы, 1959. - 382 с.
8. Колесов В.В. “Жизнь происходит от слова...”. - Санкт-Петербург: Златоуст, 1999.368 с.
9. Рябцева Н.С. “Вопрос”: Прототипическое значение и концепт // Логический анализ языка. Культурные концепты - М.: Наука, 1991. - С. 72-77.
10. Синельникова Л.Н. Лирический сюжет в языковых характеристиках. - Луганск: Ред.-изд. отд. облупр. по печати, 1993. - 186 с.
11. Ставицька Л.О. Мовні засоби вираження наскрізного образу як елемента індивідуальної естетичної системи // Семасіологія і словотвір: Збірник наукових праць. - К.: Наук.думка, 1989. - С.98-102.
12. Степанов Ю.С. Константы. Словарь русской культуры. Опыт исследования. - М.: Школа “Языки русской культуры”, 1997. - 824 с.
13. Степанов Ю.С. Концепт “причина” и два подхода к концептуальному анализу языка - логический и сублогический // Логический анализ языка. Культурные концепты - М.: Наука, 1991. - С. 5-14.
14. Телия В.Н. Русская фразеология. Семантический, прагматический и культурный аспекты. - М.: Школа “Языки русской культуры”, 1 996. - 228 с.
15. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. - К.: Вища школа, 1985. 360 с.
16. Керлот Х.Э. Словарь символов. - М.: “REFL - book”, 1994. - 603 с.
17. Кондаков Н.И. Логический словарь-справочник. - М.: Наука, 1975. - 720 с.
18. Кубрякова Е. С. Обеспечение речевой деятельности и проблемы внутреннего лексикона//Человеческий фактор в языке: язык и порождение речи. М.: Наука, 1991.
19. Кубрякова Е.С., Демьянков В.З., Панкрац Ю.Г., Лузина Н.Г. Краткий словарь когнитивных терминов. - М.: МГУ, 1997. - 246 с.
20. Лингвистический энциклопедический словарь / В.Н. Ярцева. -М.: Сов. энциклопедия, 1990. - 685 с.
21. Методологические проблемы когнитивной лингвистики: Научное издание/Под ред. И. А. Стернина. - Воронежский государственный университет, 2001. - 182 с.
22. Українська радянська енциклопедія: У 12-ти томах / М.П.Бажан та ін. - К.: Гол. ред.укр.рад.енциклопедії, 1983.
23. Философский словарь / Под ред. И.Т. Фролова. - М.: Политиздат, 1991. - 560 с.
