Концепт антилюдина у французькій драматургії абсурдизму: структура, семантика, прагматика - Автореферат

Концепт антилюдина розглядається нами як антиконцепт, що протиставляється іншому концепту (у цьому разі - концепту людина) і становить форму незгоди зі змістом цього "іншого" концепту (Ю. С. Коло питань, що розглядається у дисертації, відповідає проблематиці, яка висвітлюється згідно з держбюджетною науковою темою Міністерства науки і освіти України № 0103U003178 "Когнітивні та комунікативні аспекти досліджень мовних одиниць: мова, текст, дискурс" (тему затверджено вченою радою Київського національного лінгвістичного університету, протокол № 6 від 31 січня 2005 року). виявити текстові концепти, які входять до структури концепту антилюдина, та простежити їхнє розгортання у творах франкомовних драматургів-абсурдистів; З метою дослідження структури та змісту концепту антилюдина у французькій драматургії абсурдизму було сформульовано таку робочу гіпотезу: художній простір творів франкомовних авторів театру абсурду становить цілісну та організовану систему концептуальних смислів, сукупність яких утілено в текстовому концепті-ідеї антилюдина. Практичне значення роботи полягає в можливості використовувати її матеріали та висновки у вивченні загальних мовознавчих курсів зі стилістики (розділи "Жанри і стилі", "Синтаксичні фігури в художньому тексті"), теоретичної граматики (розділ "Синтаксис") та лексикології (розділи "Полісемія французького сучасного слова", "Фразеологія") французької мови; у викладанні спеціалізованих курсів із когнітивної лінгвістики (розділи "Моделювання та дослідження концептів", "Текстовий концепт та його різновиди"); у вивченні зарубіжної літератури (розділи "Французька драматургія ХХ століття", "Театр абсурду") та філософії (розділ "Абсурд як філософська категорія"), у курсі "Етика та естетика", у рамках вивчення світової культури (розділ "Особистість ХХ/ХХІ століть"), а також на заняттях із практики французької мови.Французька драматургія абсурдизму становить новий вияв утілення авторського світосприйняття, осмислення навколишнього світу та людини в ньому. У художньому тексті французької драматургії абсурдизму як ТКІ виступає концепт антилюдина, що обєднує твори письменників абсурдизму, спільним для яких є філософська ідея краху людини та її життя, і репрезентує їхнє основне проблемно-тематичне та концептуальне наповнення. Хоча ТКІ антилюдина у творах французької антидрами віднаходить лише своє імпліцитне втілення, однак ми не виключаємо можливості вираження ТКІ у словесній формі, а контекстуальне кодування ТКІ антилюдина пояснюємо його оцінно-негативною природою. У середині минулого століття драматурги французького театру абсурду присвятили свою літературну творчість питанням всесвітньої руйнації, зокрема тієї, що стосується виключно людини, її моральних та життєвих цінностей. Структура ТКІ антилюдина представлена загальною схемою його розгортання у творчості франкомовних драматургів-абсурдистів і визначається його структурними складовими: текстовими концептами деградація людини та втеча від реальності і текстовими концептами-константами страждання та смерть.Дисертаційну роботу виконано у руслі новітніх тенденцій лінгвопоетичних досліджень із урахуванням когнітивно-дискурсивного підходу, який дозволяє поглибити вивчення художнього тексту та його концептів у їхньому мовному втіленні, концептуальному навантаженні та в комунікативній реалізації. Творчий доробок франкомовних драматургів-абсурдистів репрезентує аномальну картину світу, яка відображає уявлення авторів про світ і людину середини ХХ століття. Художній простір французького театру абсурду характеризують такі ключові поняття, як гнів, відчай, зростаюча безвихідь, руйнація теперішнього та майбутнього, невлаштованість буття, злість, ненависть, насилля, постійне відчуття тривоги, страх відповідальності, втеча від свободи, відсутність вибору, спустошення, душевна втома, беззахисність, безглуздість боротьби, приреченість, безплідність зусиль, відсутність святого у житті, байдужість, самотність, божевілля. Лінгвокогнітивна розвідка концепту антилюдина надала можливість ідентифікувати його як текстовий концепт-ідею, який несе у собі концептуальний смисл художнього тексту французької драматургії абсурдизму та обєднує у своїй структурі текстові концепти та текстові концепти-константи художнього простору творів франкомовних драматургів-абсурдистів та має філософсько-етичний статус. Зясовано, що структуру текстового концепту-ідеї антилюдина визначають його домінантні складові: текстові концепти-константи смерть і страждання та текстові концепти деградація людини і втеча від реальності.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

Дисертаційну роботу виконано у руслі новітніх тенденцій лінгвопоетичних досліджень із урахуванням когнітивно-дискурсивного підходу, який дозволяє поглибити вивчення художнього тексту та його концептів у їхньому мовному втіленні, концептуальному навантаженні та в комунікативній реалізації. Цінним у цьому ракурсі є твори французької драматургії абсурдизму, представленої пєсами Самюеля Беккета, Ежена Йонеско та Артура Адамова. Творчий доробок франкомовних драматургів-абсурдистів репрезентує аномальну картину світу, яка відображає уявлення авторів про світ і людину середини ХХ століття.

Художній простір французького театру абсурду характеризують такі ключові поняття, як гнів, відчай, зростаюча безвихідь, руйнація теперішнього та майбутнього, невлаштованість буття, злість, ненависть, насилля, постійне відчуття тривоги, страх відповідальності, втеча від свободи, відсутність вибору, спустошення, душевна втома, беззахисність, безглуздість боротьби, приреченість, безплідність зусиль, відсутність святого у житті, байдужість, самотність, божевілля. Провідне місце у художній картині світу творів С. Беккета, Е. Йонеско та А. Адамова займає концепт антилюдина, який дозволяє передати головну ідею французького театру абсурду про абсолютну деградацію зовнішнього та внутрішнього світів людини.

Лінгвокогнітивна розвідка концепту антилюдина надала можливість ідентифікувати його як текстовий концепт-ідею, який несе у собі концептуальний смисл художнього тексту французької драматургії абсурдизму та обєднує у своїй структурі текстові концепти та текстові концепти-константи художнього простору творів франкомовних драматургів-абсурдистів та має філософсько-етичний статус. Імпліцитне втілення текстового концепту-ідеї антилюдина у творчому доробку С. Беккета, Е. Йонеско та А. Адамова пояснюємо його виключно негативною оціночною складовою.

Зясовано, що структуру текстового концепту-ідеї антилюдина визначають його домінантні складові: текстові концепти-константи смерть і страждання та текстові концепти деградація людини і втеча від реальності. У французькій драматургії абсурдизму структурні складові текстового концепту-ідеї антилюдина отримують утілення в інших текстових концептах і мовних одиницях різного порядку. Виявлено, що семантична реалізація концепту антилюдина у текстах французької драматургії абсурдизму репрезентована імпліцитно - на рівні контексту або опосередковано - в межах лінгвального вираження структурних складових текстового концепту-ідеї антилюдина.

Лінгвопрагматичний ракурс розгляду текстового концепту-ідеї антилюдина представлено комунікативними та синтаксичними засобами його імплікації у персонажному мовленні творів французького театру абсурду. Ідею руйнування міжособистісного спілкування та втрати комунікативної компетенції мовця втілює ТК деградація комунікації в рамках розгортання ТКІ антилюдина у французькій драматургії абсурдизму. Комунікативна реалізація ТК деградація комунікації здійснюється при порушенні принципу кооперації у міжособистісній інтеракції персонажів, використанні абсурдних і непрямих висловлювань, створенні ефекту антикомунікації, в авторозмові та розмові з невидимим адресатом. На синтаксичному рівні ТК деградація комунікації віднаходить утілення при використанні у мовленні персонажів численних синтаксичних гіперфігур, різних видів повторів і діалогів із замкненою синтаксичною структурою, що акцентують механістичність сучасного спілкування.

Французька драматургія абсурдизму є перспективним лінгвістичним матеріалом для подальших досліджень окремих значущих текстових концептів художнього простору французького антитеатру, динаміки розгортання текстового концепту-ідеї антилюдина у творах інших драматургів або письменників французького абсурдизму, а також стилістичних особливостей франкомовного драматургічного дискурсу абсурдизму.

1. Андрієвська В. В. Заперечення прогресу як структурний компонент концепту антилюдина (на матеріалі творів франкомовних письменників театру абсурду) / В. В. Андрієвська // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики: зб. наук. пр. / Відп. ред. Н. М. Корбозерова. Вип. 14. К.: Логос, 2008. С. 3-10.

2. Андрієвська В. В. Світ речей як середовище існування антилюдини (на матеріалі творів франкомовних драматургів театру абсурду) / В. В. Андрієвська // Проблеми семантики слова, речення та тексту: зб. наук. пр. / Відп. ред. Н. М. Корбозерова. Вип. 21. К.: Вид. центр КНЛУ, 2008. С. 3-9.

3. Андрієвська В. В. Причини порушення правил кооперації у франкомовному драматургічному дискурсі абсурдизму / В. В. Андрієвська // Науковий вісник Чернівецького нац. ун-ту імені Юрія Федьковича: Романо-словянський дискурс. Вип. 484. Чернівці: Рута, 2009. С. 49-52.

4. Андрієвська В. В. Самогубство як спосіб втечі від реальності (на матеріалі пєс французького театру абсурду) / В. В. Андрієвська // Науковий вісник Волинського нац. ун-ту імені Лесі Українки. Серія: Мовознавство. Вип. 5. Луцьк: Вежа, 2009. С. 297-301.

5. Андрієвська В. В. Нісенітниця як прояв абсурдного дискурсу франкомовних драматургів-абсурдистів / В. В. Прохор // Каразінські читання: Людина. Мова. Комунікація: матеріали ІХ Міжнар. наук. конф., 5 лютого 2010 р., Харків / Харківський нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна. Харків: Вид-во ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2010. С. 5-6.

6. Андрієвська В. В. Регрес антилюдини: від зрілості до утроби матері / В. В. Андрієвська // Каразінські читання: Людина. Мова. Комунікація: матеріали VIII Всеукр. наук. конф., 5 лютого 2009 р., Харків / Харківський нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна. Харків: Вид-во ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2009. С. 7-9.

7. Прохор В. В. Специфіка мовлення персонажів театру абсурду (на матеріалі пєси С. Беккета « En attendant Godot ») / В. В. Прохор // Науковий вісник кафедри ЮНЕСКО КНЛУ. Серія: Філологія. Педагогіка. Психологія. Вип. 15. К.: Вид. центр КНЛУ, 2007. С. 63-67.

8. Прохор В. В. Філософія абсурду в формуванні авторської картини світу франкомовних письменників-абсурдистів / В. В. Прохор // Мова і культура. Наукове видання. Вип. 11. Т. IX: Філософія мови і культури. К.: Вид. Дім Дмитра Бураго, 2008. С. 220-224.

9. Прохор В. В. Абсурд як спосіб авторської інтерпретації дійсності у французьких антипєсах / В. В. Прохор // Мова, освіта, культура в контексті Болонських реалій: тези доповідей наук.-практ. конф., 2-4 квітня 2008 р., Київ / Київський нац. лінгв. ун-т. К.: Вид. центр КНЛУ, 2008. С. 145-148.

10. Прохор В. В. Антилюдина як антиконцепт і концепт-ідея / В. В. Прохор // Структурно-семантичні і когнітивно-дискурсивні парадигми сучасного романського мовознавства: матеріали Другої Всеукр. конф. романістів, 16-18 жовтня 2008 р., Чернівці / Чернівецький нац. ун-т імені Юрія Федьковича. Чернівці: Рута, 2008. С. 94-96.

11. Прохор В. В. Лінгвостилістичні особливості тексту французької антидрами (на матеріалі пєси С. Беккета « En attendant Godot ») / В. В. Прохор // Психолого-педагогічні проблеми освіти і виховання в умовах глобалізації та інтеграції освітніх процесів: тези доповідей наук. конф., 12 грудня 2007 р., Київ / Київський нац. лінгв. ун-т, кафедра ЮНЕСКО. К.: Вид. центр КНЛУ, 2008. С. 46-48.