Хронічне висококонтагіозне захворювання великої рогатої худоби - плевропневмонія. Історія хвороби, її збудник та епізоотологія. Клінічні ознаки та перебіг захворювання, патологоанатомічні зміни в організмі, лабораторна діагностика, імунітет та лікування.
Контагіозна плевропневмонія великої рогатої худоби (КПП) - хронічне висококонтагіозне захворювання, що характеризується серозним запаленням інтерло-булярних лімфатичних судин, серозно-фібринозним плевритом, крупозною пневмонією з утворенням у легенях анемічних осередків некрозу (секвестрів).У XIX ст. хвороба набула значного поширення в Європі, де протікала у вигляд епізоотій з високою летальністю. У дореволюційній Росії контагіозна плевропневмонія великої рогатої худоби була стаціонарним захворюванням і лише завдяки широким плановим заходам та уведенню в практику масових щеплень була ліквідована на початку 1939 р. Нині високий ступінь неблагополуччя щодо захворювання на контагіозну плевропневмонію спостерігається в багатьох країнах Африканського континенту, на частку яких припадає 98, 17 % усіх зареєстрованих у світі спалахів, в Азії (0,68 %), Австралії (0,46 %), де переважає відгінно-пасовищне тваринництво, а також у Європі (0,68 %).Проходить крізь бактеріальні фільтри, добре забарвлюється за Романовським - Гімза, за Грамом - негативно. Для його культивування використовують бульйон Мартена, триптичний перевар серцевого мяза з добавлянням від 10 % до 30 % сироватки крові тварин, 0,2 % глюкози, ацетату талію (1 : 1000) та кристалвіолету (1 : 1 000 000). На щільних живильних середовищах утворює дуже дрібні, росяні колонії з цільним центром, що вростає в агар, і рівними краями. На кровяному агарі спричинює зміну кольору середовища з червоного на зелений.У природних умовах на контагіозну плевропневмонію хворіють лише жуйні - велика рогата худоба, буйволи, яки, бізони, зебу, верблюди. Збудник хвороби виділяється з витіканнями з носа, краплями слизу під час кашлю, рідко - з молоком, сечею, калом, навколоплідними водами при абортах. Особливо небезпечними є тварини з хронічним і латентним перебігом хвороби, у яких збудник у вірулентному стані може роками зберігатися в інкапсульованій легеневій тканині, а при загостренні процесу виділятися у зовнішнє середовище. Такі тварини часто стають джерелом занесення збудника інфекції в благополучних господарствах.Після проникнення в легені мікоплазми спричинюють серозно-фібринозне запалення бронхіол, дрібних бронхів, а також перибронхіальної та інтерстиціальної сполучної тканини. До їх ураження приєднуються запалення лімфатичних і кровоносних судин, а згодом і альвеол. Внаслідок одночасного запалення й тромбозу лімфатичних і кровоносних судин легень виникає анемічний некроз уражених ділянок легень та утворення секвестрів, оточених щільними сполучнотканинними тяжами.При надгострому перебігу спостерігають підвищення температури тіла до 41 °С, припинення жуйки, сильне пригнічення, важке дихання, інколи діарею. При гострому перебігу на початку хвороби виявляють сухий, короткий, болючий кашель, а також незначне (на 0,5-1 °С) підвищення температури тіла, пригнічення. Згодом пульс прискорюється до 80 - 100, дихання - до 55 за хвилину, температура різко підвищується до 41 - 42 °С і утримується на цьому рівні до самої загибелі. Загальний стан тварини різко погіршується, дихання стає поверховим, кашель сильним, глухим, вологим, з носа виділяються слизисто-гнійні витікання. Перкусією в ділянці легень виявляють притуплений або тупий звук, аускультацією - жорстке везикулярне чи бронхіальне дихання, вологі хрипи.При контагіозній плевропневмонії великої рогатої худоби виявляються в легенях та грудній порожнині і є настільки характерними, що мають істотне значення для установлення діагнозу. На розтині грудної порожнини в середніх і головних частках легень знаходять тверді на дотик, збільшені в обємі лобарні ураження, які залежно від давності запалення перебувають на різних стадіях гепатизації і забарвлені в темно-червоний, сіро-червоний або сірий колір, що надає характерного вигляду строкатого мармуру. На поверхні розрізу легень виступають широкі сполучнотканинні тяжі сіро-білого кольору, що розділяють уражену тканину на окремі ділянки, в яких виявляються оточені капсулою широкі осередки з омертвілої тканини - секвестри.У звязку з тим, що зажиттєва діагностика інколи повязана зі значними труднощами, виникає необхідність у контрольному забої хворих або підозрюваних щодо захворювання тварин з наступним лабораторним дослідженням відібраного від них патологічного матеріалу.Лабораторна діагностика передбачає проведення біопроби на телятах, бактеріологічні й серологічні дослідження. У лабораторію надсилають консервовані в гліцерині або в замороженому вигляді середостінні лімфатичні вузли, плевральну та легеневу запальну рідину, а також шматочки (4-5 см) уражених легень та секвестрів. Для проведення біопроби телят із благополучних щодо контагіозної плевропневмонії господарств підшкірно заражають легеневою лімфою або ексудатом з грудної порожнини, які відбирають від загиблих або забитих з діагностичною метою хворих тварин. У разі позитивних результатів у заражених телят на місці введення патологічного матеріалу спостерігають значне запалення підшкірної сполучної тканини (флегмона), ураження регіонар
План
Зміст
1. Визначення хвороби
2. Історична довідка
3. Збудник хвороби
4. Епізоотологічні дані
5. Патогенез
6. Клінічні ознаки та перебіг хвороби
7. Патологоанатомічні зміни
8. Діагноз
9. Лабораторна діагностика
10. Диференціальна діагностика
11. Лікування
12. Імунітет
13. Профілактика та заходи боротьби
Література
1.
Список литературы
1. Каришева А. Ф. Спеціальна епізоотологія. К.: Вища освіта, 2002. - 703с.
2. Каришева А.Ф., Капишев С.В. Інфекційні хвороби тварин. Кишенів, 1980. - 645с.
