Конструктивістські тенденції в сучасній аналітичній філософії - Автореферат

На відміну від поширеного уявлення про превалювання в ній проблем філософії мови та філософії й методології науки, сучасна аналітична філософія включає в себе всю проблематику фундаментальних філософських дисциплін: онтологію, теорію пізнання, методологію та філософію науки, філософію свідомості, філософію мови, а також етику, соціальну філософію та філософію мистецтва. Вивчення цих магістральних для аналітичної філософії тенденцій вимагає включення до сфери аналізу найширшого кола феноменів та проблем. Дисертаційне дослідження виконане автором в контексті концептуальних положень гуманітарної освіти в Україні, а також наукової теми "Філософія як теорія і методологія науки", що розробляється на кафедрі філософії філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка. Специфіка теми даного дослідження повязується, з одного боку, з його метою дослідити історико-філософські аспекти формування та розвитку конструктивістських тенденцій в сучасній аналітичній філософії, а з другого - зі спробою розглянути конструктивізм per se, не лише як певний аспект пізнавального відношення людини до світу, а як саму природу цього відношення. Це зумовлює використання у дисертації найширшого кола досліджень сучасної аналітичної філософії.У першому розділі "Генеза конструктивістських підходів у філософії: теоретико-методологічні засади дослідження" аналізуються еволюція класичних епістемологій, становлення нової епістемологічної програми, центром якої є уявлення про пізнання як організацію, або конструювання, світу. Дискусія про протокольні речення показала (1) неможливість побудови "чистої" протокольної мови; (2) обмеженість процедури верифікації тією мірою спрощення речення, яка необхідна для збереження його осмисленості; (3) обмеженість неопозитивістського аналізу пізнання сферою спостережуваних феноменів; (4) відсутність доступу до немовної реальності (а, отже, до реальності як такої) як наслідок прийняття кореспонденціонізму, що спирається на "чуттєві дані"; (5) відсутність розвязання проблеми референції в межах неопозитивістської епістемології. Складність цієї проблеми повязується, перш за все, з її інтегративною природою: в ній поєднуються проблеми філософії науки, епістемології та онтології а, по-друге, із тим, що з дискусією про реалізм у сучасній аналітичній філософії, як справедливо зазначає Д.Папіно, часто і неправомірно ототожнюють дві інші, більш традиційні дискусії. Коли ж, нарешті, було показано, що онтологія не може будуватися з деякої "абсолютної перспективи", виникли спроби побудови епістемологій, альтернативних класичним та епістемологіям "головного напрямку" (mainstream epistemologies) - наприклад, зооепістемології та андроїдної епістемології. Як Карнап, так і Куайн стверджують (1) лінгвістичний релятивізм, в силу якого ми не можемо говорити "ззовні" мови, а лише зсередини того каркасу, правила якого ми прийняли; (2) онтологічні наслідки прийняття каркасу, в силу яких його прийняття (acceptance) спричиняє онтологічне прийняття (commitment) сутностей, на які поширюється сфера дії кванторів каркасу; (3) залежність онтології від каркасу, як наслідок з (1): оскільки ми не можемо говорити "ззовні" мови, для онтології не існує іншої позиції, окрім тієї, що забезпечується вже існуючим каркасом; (4) прагматизм у прийнятті каркасу.Комплексний аналіз актуальних проблем аналітичної філософії, зосереджених у галузі епістемології та онтології, дозволяє уникнути упередженого ставлення до змін, що відбувалися у теоріях пізнання ХХ ст., як до маніфестації занепаду ідеалів науковості та обєктивності філософського дослідження та дає підстави говорити про еволюцію класичної епістемологічної програми від обєктивізму до конструктивізму, від моделі "нейтрального спостерігача" до уявлення про "когнітивного агента". Дослідження В.Куайна та В.Селларса показали, що правила референції релятивні певній концептуальній схемі, процес сприймання є невіддільним від процесу концептуалізації і, таким чином, ідея "даних досвіду" виявляється помилковою, а отже, знання, в тому числі наукове, не може претендувати на обєктивність та незалежність від системи опису. Релятивність референційного звязку та наголошування важливості індивідуальних характеристик субєктів пізнання стимулювали розвиток релятивістських тенденцій як в альтернативних епістемологіях, так і епістемологіях "головного напрямку". Таким чином, онтологія визначається як теорія існування обєктів, а не теорія, наприклад, схем опису світу. Плюралістичний конструктивізм як організаційна теорія пізнання стверджує, що знання є лише одним з результатів організації людиною світу і, як таке, не може претендувати на більш "близьку" взаємодію зі світом, ніж інші форми його організації.

Основний зміст

Комплексний аналіз актуальних проблем аналітичної філософії, зосереджених у галузі епістемології та онтології, дозволяє уникнути упередженого ставлення до змін, що відбувалися у теоріях пізнання ХХ ст., як до маніфестації занепаду ідеалів науковості та обєктивності філософського дослідження та дає підстави говорити про еволюцію класичної епістемологічної програми від обєктивізму до конструктивізму, від моделі "нейтрального спостерігача" до уявлення про "когнітивного агента".

Конструктивістські тенденції в сучасній епістемології посилюються також завдяки загальноцивілізаційній тенденції збільшення кількості інформації, що передається не "з уст в уста", а через культуру, глобальне інформаційне поле, фіксуючи зростання ролі власне інформаційних засобів регулювання світу соціальної та технологічної діяльності людини.

Основним джерелом змін засновків епістемологічних досліджень у філософії ХХ ст. став аналіз проблеми референції, тобто співвідношення імені (речення) та його (фізичного) відповідника (референта). Дослідження В.Куайна та В.Селларса показали, що правила референції релятивні певній концептуальній схемі, процес сприймання є невіддільним від процесу концептуалізації і, таким чином, ідея "даних досвіду" виявляється помилковою, а отже, знання, в тому числі наукове, не може претендувати на обєктивність та незалежність від системи опису.

Релятивність референційного звязку та наголошування важливості індивідуальних характеристик субєктів пізнання стимулювали розвиток релятивістських тенденцій як в альтернативних епістемологіях, так і епістемологіях "головного напрямку". Однак в той час як значна частина конструктивістських епістемологій тлумачила неможливість досягнення обєктивного знання як наслідок того, що реальність є соціально сконструйованим фактом, дискусія "реалістів" та "антиреалістів" відкрила шлях до принципово іншої інтерпретації когнітивної практики. Реальність як така не може бути пізнаваною людиною не з причини недосконалості наших когнітивних інструментів чи слабкості концептуального апарату (хоча, звичайно, ці проблеми не заперечувалися нон-реалістами), а через те, що реальності "самої в собі" не існує. Елімінація людини з картини світу означає зникнення самої картини. Оскільки ж досвід - це все, чим диспонує людина, механізми організації досвіду, про які говорили Куайн та Селларс, виявляються механізмами організації світу.

Такого роду радикальний конструктивізм, проте, містить в собі серйозну проблему, а саме, схильність до репресивності. Репресивність конструктивізму може проявлятися як у формі репресивності щодо обєкту, так і у формі репресивності щодо інших субєктів. Подолання ж цієї репресивності є необхідною умовою можливості встановлення критеріїв достовірності знання. Реалізація цього завдання є одночасно реалізацією побудови принципово нової, плюралістичної версії конструктивістської епістемології - організаційної теорії пізнання.

Першим кроком до її побудови є прийняття методологічного принципу плюралізму, що стверджує рівноправність різних систем опису світу та заперечує необхідність їх редукції до однієї, універсальної системи, оскільки вибір такої системи завжди буде арбітральним (довільним).

Подолання репресивності конструктивізму щодо обєкту стає можливим завдяки принципу екологізму, що запроваджується до епістемології з когнітивних наук, та ефективно застосовується для побудови плюралістичних онтологій. Визначальним в аналізі обєкта стають не його "внутрішні", метафізичні властивості, а включеність у середовище, яке, у свою чергу, також не має ніяких "сутнісних" характеристик, а представляє собою ніщо інше, як сукупність взаємовідношень (interrelations) обєктів.

Ці висновки, поряд із результатами досліджень у галузі формальної семантики та мереології мають наслідком виділення обєктів в якості найпростіших елементів онтології. Таким чином, онтологія визначається як теорія існування обєктів, а не теорія, наприклад, схем опису світу. Зрозуміло, що в останньому варіанті вона знову перетворилася б на метафізику, розглядаючи схеми опису як самодостатні та незалежні від обєктів, що ними описуються.

Репресивність конструктивізму щодо інших субєктів долається на шляху вивчення когнітивних механізмів організації світу. Попри те, що когнітивні схеми досить жорстко регламентують сферу та границі наших пізнавальних можливостей, вони, водночас, будучи спільними досить значним групам людей, стають основою комунікації. Виходячи з принципу компаративізму, виділяється кілька рівнів когнітивних схем які, однак, не складають ієрархії.

Уявлення про пізнання як організацію світу вимагає принципово нових підходів до розуміння того, чим є, в такому випадку, САМЕ¦ §Щ§Я§С§Я§істина. Плюралістичний конструктивізм як організаційна теорія пізнання стверджує, що знання є лише одним з результатів організації людиною світу і, як таке, не може претендувати на більш "близьку" взаємодію зі світом, ніж інші форми його організації. В такому випадку, у згоді з окресленим вище визначенням онтології, знання найкоректніше можна визначити як концептуалізований досвід оперування з обєктами.

Відмова від нормативної інтерпретації істини не означає, однак, елімінації самого поняття "істина" з конструктивістської теорії пізнання. Як традиційні семантичні теорії істини (кореспонденціонізм та когеренціонізм), так і новітні епістемічні (у т.ч. соціально-конструктивістські) теорії виявляються нерелевантними плюралістичному конструктивізму. На відміну від них, теорія дефляціонізму залишає за істиною традиційне семантичне значення. Обмежуючи сферу релевантності цього поняття, дефляціонізм окреслює більш коректні умови його використання.

Конструктивістські тенденції, критичний аналіз яких і складає мету даного дослідження, є характерною ознакою сучасної аналітичної філософії. Розглянуті в дисертації аспекти плюралістичного конструктивізму як організаційної теорії пізнання, безумовно, ще не є тою інтегральною теорією пізнання, потреба якої гостро відчувається сьогодні. Актуальними проблемами для неї залишаються, зокрема, співвідношення між індивідуальними та соціальними складовими механізмів організації досвіду та, у звязку із цим, дослідження процедур встановлення достовірності знання. Обгрунтовуючи активний і творчий характер пізнання, конструктивістська епістемологія утверджує не лише теоретичний, але й світоглядний плюралізм. Внаслідок цього "турбота про істину" та "турбота про розмаїття" отримують не лише теоретичне, але й практичне значення.

Основні положення дисертації викладено в наступних публікаціях: Виноградов Є. Концептуальні схеми як спосіб буття когнітивного суб’’єкта // Людина та її дійсність:: Філософсько-антропологічні дослідження / Філософські пошуки. Вип. ІІІ. - Львів - Одеса:: Cogito - Центр Європи, 1997. - С.73-77.

Виноградов Є. Систематичний плюралізм та проблема істини // Вісник Львівського університету. Серія: філософські науки. Вип.2. - Львів, 2000. - С.89-97.

Виноградов Є.Г. Що вона знає? Феміністичні перспективи в епістемології // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна: №501. Серія "Теорія культури та філософія науки". - Харків-Суми, 2001. - С.125-130.

Виноградов Є. Verklдrte Nacht: Спроба інтерпретації гносеології Плотіна // Філософська думка. - 1999. - №1-2. - С.205-212.

Виноградов Є. Екологічний конструктивізм: перспективи філософії відповідальності // Духовне відродження - основа стратегії сталого розвитку України. Матеріали міжнародної наукової конференції. - Львів: Інститут народознавства НАН України, 2001. - С.69-72.

Виноградов Е. Конструктивизм, плюрализм и онтология // Кентавр: Методологический и игротехнический альманах. - 2000. - №24. - С.32-38.

Виноградов Е.Г. Онтология Канта и конструктивистская эпистемология: к дискуссии между реализмом и анти-реализмом // Великие преобразователи естествознания: Иммануил Кант: Тезисы докладов XV Международных чтений. 24-25 ноября 1999г., Минск. - Мн.: БГУИР, 1999. - С.16-17.

Виноградов Є. Символічні елементи когнітивних схем // Матеріали тижня студентської науки (Науково-практичний семінар "Міф. Символ. Свідомість"). - Київ:: НАУКМА, 1996. - С.165-168.

Виноградов Є.Г. Україна:: від різнобарвного суспільства до плюралістичної держави // Філософія. Менталітет. Освіта (Матеріали міжнародної науково-практичної конференції). - Одеса, 1995. - С.65-66.

Виноградов Є.Г. Фемінізм та еволюція епістемології // Людина: дух, душа, тіло (Матеріали IV-ї Міжнародної науково-теоретичної конференції: 21-22 грудня 2000 р.). - Суми: Собор, 2000. - С.29-31.

Vinogradov Ye. Human Knowledge: Organizing the World // 11th International Congress of Logic, Methodology and Philosophy of Science. August 20-26, 1999, Cracow, Poland / Ed. by J.Cachro and K.Kijania-Placek. - Volume of Abstracts. - P. 213.

Vinogradov E. Reality, Actuality, and Conceptual Schemes // 20th World Congress of Philosophy. Copley Place, Boston, Massachusetts, USA. - Volume of Abstracts. - P. 207.

Vinogradov E. The Rationalistic Paradigm of Franz Brentano and Kazimierz Twardowski // The Lvov-Warsaw-School and Contemporary Philosophy / Ed. by K.Kijania-Placek and J.Wolecski. -Dordrecht, Boston, London: Kluwer Academic Publishers, 1998. - P. 101-104.