Конституційно-правове регулювання імунітетів в Україні (на прикладі глави держави, народних депутатів та суддів України) - Автореферат

Він є публічно-правовим і покликаний захистити Президента, народних депутатів, суддів та інших осіб, що займають особливе місце в суспільно-політичному житті України, від неправомірного втручання в їхню діяльність. Певною мірою таке сприйняття імунітету громадянами України є справедливим, оскільки вітчизняне законодавство досить розширило межі правового імунітету цілої низки посадових осіб, а практика допускає їх широке тлумачення, що, у свою чергу, дало можливість перерости імунітетам у непробивну корпоративну непогрішність цих осіб й призвело до сприйняття інституту імунітету не як гарантії їх діяльності, а як особливого привілею. Конституційно-правове розвязання цієї теоретичної проблеми викликає необхідність звернутися до практики закріплення досліджуваного правового інституту в європейських та інших демократичних країнах, оскільки вони мають значний досвід його функціонування, апробований тривалою практикою регулювання правових відносин у цій галузі, і на основі їхнього досвіду виробити пропозиції щодо вдосконалення національної форми правових імунітетів посадових осіб України як законного правового засобу, за допомогою якого українська держава гарантувала б незалежність їхньої діяльності. Мета дисертаційної роботи полягає в тому, щоб на основі аналізу чинного законодавства і праць вітчизняних та зарубіжних науковців, присвячених питанню імунітету осіб, що займають особливе становище в соціально-політичних відносинах в Україні, розкрити правову природу зазначеного інституту, дослідити його становлення та розвиток в Україні, дати характеристику імунітету Президента, народних депутатів та суддів України і на цій основі виробити цілісну концепцію правової природи імунітетів зазначених субєктів. З метою всебічного аналізу конституційно-правового регулювання імунітету глави Української держави, народних депутатів та суддів України також застосовувалися такі загальнонаукові та спеціальні наукові методи: формально-юридичний - при дослідженні правової природи імунітетів (підрозділи 1.1-1.3); формально-логічний, що знайшов своє застосування як основа для критичного аналізу та визначення дефініцій (підрозділ 1.1); історико-правовий, за допомогою якого досліджувалася еволюція інституту імунітету в світі та в Україні (підрозділ 1.3); порівняльно-правовий - при розгляді існуючих моделей регулювання імунітету глави держави, парламентаріїв та суддів у зарубіжних країнах (підрозділи 2.1-2.3); метод правового моделювання використаний при обґрунтуванні пропозицій щодо вдосконалення національного законодавства у сфері регулювання імунітетів глави держави, народних депутатів та суддів України (підрозділи 2.1-2.3); герменевтичний метод, що дав можливість зясувати та розяснити зміст правових норм, які регулюють імунітет Президента, народних депутатів та суддів України (підрозділи 2.1-2.3).«Поняття імунітету як правової категорії та його риси» досліджуються риси правового імунітету, якими виступають: 1) те що він знаходить своє правове визнання або ж у конституції країни, або ж в інших міжнародних чи національних нормативних актах; 2) імунітет походить від держави, виражає її волю і органічно повязується з владою; 3) імунітет виступає не тільки гарантією професійної діяльності, а й важливим правостимулюючим засобом; 4) імунітет забезпечує правову недоторканність окремих осіб і нерозривно повязаний з процесом реалізації юридичної відповідальності; 5) імунітети поширюються на обмежене коло субєктів, яке чітко визначене нормами міжнародного права, конституцією та іншими законами, і здебільшого охоплює політичну еліту, владні органи і посадових осіб; 6) імунітет виступає елементом спеціального правового статусу особи. Виокремлення зазначених рис дозволило виробити авторське визначення правового імунітету і розглядати імунітет як гарантію, яка покликана забезпечити недоторканність і невідповідальність осіб, які займають особливе становище в соціально-політичних відносинах (чи більший обсяг, рівень недоторканності і не притягнення до відповідальності у порівнянні з іншими особами). «Співвідношення імунітетів у національному та міжнародному праві» доведено, що суспільне визнання необхідності існування та законодавчого закріплення в національному праві України інституту правових імунітетів народних депутатів, суддів судів загальної юрисдикції, суддів Конституційного Суду України, Президента України, Уповноваженого з прав людини та інших посадовців було б не тільки неможливим, а й недоцільним без правового визначення імунітету самої держави - України - на міжнародній арені, а також закріплення принципу суверенної рівності держав у джерелах міжнародного права. Четвертий етап - це становлення України як незалежної, суверенної держави, який характеризується демократизацією усього суспільного і державного життя, модернізацією форми правління в країні, механізму державної влади, реформуванням існуючих органів державної влади (Верховної Ради, уряду, судів, прокуратури, місцевих рад і т. ін.), запровадженням таких нових демократичних інстит

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ