Конституційний процес в Україні: актуальні питання правового забезпечення - Автореферат

Зміни в суспільно-політичній і правовій сферах в останнє десятиліття виявили потребу в удосконаленні чинної Конституції України, що, в свою чергу, передбачає необхідність визначення способів і порядку її змінення, а отже і наукове осмислення тих проблем, які виникають у звязку з цим процесом. Нарешті, конституційні зміни від 8 грудня 2004 р. визнано неконституційними за рішенням Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 року, чим ще більш заплутано конституційний процес в Україні. Разом з тим у вітчизняній конституційно-правовій науці досі не сформовано загальноприйнятого поняття конституційного процесу, цей процес розглядається в різних аспектах, під різними кутами зору. Через це в науковій літературі має місце різне уявлення про конституційний процес, від його «вузького» розуміння, що обмежує цей процес процедурою прийняття і внесення змін до Конституції, до «широкого» розуміння, яке включає в зміст конституційного процесу різні за своєю природою аспекти (політичний, ідеологічний, юридичний тощо), що так або інакше повязані з конституцією, як Основним законом, охоплюючи при цьому і вироблення та ухвалення самої Конституції, і внесення змін до неї, а також процеси її реалізації в політичній та правовій системі держави, в контексті поняття конституціоналізму. Таке різноманіття уявлень про конституційний процес не сприяє чіткому визначенню його поняття, видів, форм реалізації тощо, а отже, гальмує наукову розробку конкретних механізмів його реалізації, не сприяє виробленню обґрунтованих теоретичних рекомендацій для практики його здійснення.Зокрема, зазначається, що закони про внесення змін до конституції, можна класифікувати залежно від напряму цих змін: 1) такі, що змінюють формулювання положень конституції; 2) такі, що доповнюють Основний закон новими положеннями; 3) такі, що призводять до вилучення окремих положень Основного закону; 4) такі, якими вводяться в дію Конституція та конституційні закони; 5) такі, що припиняють дію (чинність) Конституції чи конституційних законів або їх окремих положень. Розглядаючи співвідношення поняття конституційного процесу з поняттям «конституційна реформа», автор вказує на те, що це не тотожні поняття, оскільки конституційна реформа повинна визначатися через родове поняття «реформа», а законодавчий процес, до якого належить і конституційний процес, лише супроводжує здійснення політичної, правової та інших реформ, однак реформа не зводиться до внесення самих тільки змін до законодавства, а крім того, реформи можуть здійснюватися і без внесення змін у конституцію. Із співвідношення конституційного процесу з суміжними поняттями автор виділяє такі його ознаки: 1) конституційний процес здійснюється спеціальними владними або повноважними субєктами; головною особливістю конституційного процесу є та ключова роль, яку в його здійсненні відіграє народне волевиявлення (у конституційному процесі народне волевиявлення реалізується безпосередньо як народна ініціатива або рішення референдуму, а також опосередковано - спеціально уповноваженими органами); 2) конституційний процес спрямований на вироблення Основного закону держави, внесення до нього змін, введення його в дію чи припинення; 3) конституційний процес має певні стадії та здійснюється в порядку, передбаченим законом. Пропонується авторське визначення конституційного процесу як одного з видів законодавчого процесу, а саме: конституційний процес - це процес законодавчої діяльності, який здійснюють органи державної влади, безпосередньо громадяни або спеціально уповноважені органи чи субєкти з метою вироблення, ухвалення і введення в дію Конституції (конституційного закону), а також внесення змін до Конституції (конституційного закону). Види конституційного процесу визначаються способами його реалізації (як прийняття конституції чи як внесення змін до конституції); за субєктами конституційного процесу; з точки зору отриманого результату; за видом акта (Основний закон, конституційний закон); за змістом конституційного закону (внесення змін до конституції, введення в дію конституції, припинення чинності конституції чи конституційного закону).Автор виділяє три основних підходи щодо визначення конституційного процесу: суспільно-політичний (широкий) підхід, що зводить конституційний процес до історичного розвитку конституцій; юридичний (вузький) підхід, який характеризує феномен конституційного процесу з точки зору його юридичної специфіки; змішаний, при якому конституційний процес розуміють, змішуючи обидва підходи («широкий» і «вузький») у різних співвідношеннях. Останній є юридичним процесом вироблення законів держави; а оскільки Конституція також є законом, лише особливим (Основним законом держави), що має верховенство над іншими (звичайними) законами, і має притаманні тільки їй специфічні властивості, то процес її розробки, прийняття та зміни відрізняється від того, який має місце щодо звичайних законів, і виступає як особливий законодавчий процес, а саме як конституційний процес. Аналіз даного розділу свідчить, що конститу

Основний зміст роботи