Конституційний принцип гласності у діяльності органів державної влади України - Автореферат

За даних умов закріплення у законодавстві й реалізація на практиці принципу гласності є однією з ефективних гарантій демократії, оскільки дає можливість суспільству оперативно реагувати на тенденції свого розвику. Загальносвітові тенденції в інформаційній сфері, поряд із впровадженням демократичних принципів у суспільне життя України, відкритості роботи державних органів і суспільно-політичного плюралізму, знайшли нормативно-правове закріплення у Конституції України та ряді законодавчих актів, прийнятих в останні роки, зокрема в законах “Про інформацію”, “Про інформаційні агентства”, “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, “Про телебачення і радіомовлення”, “Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування засобами масової інформації в Україні”, “Про державну таємницю”, “Про звернення громадян” та ін. Зважаючи на те, що насьогодні в незалежній Україні сформована власна правова основа гласності, та й сам зміст цього принципу значно збагатився за рахунок сприйняття світових здобутків конституціоналізму і плюралістичної демократії, існує нагальна потреба наукового осмислення конституційно-правових норм і політико-правової практики в Україні з метою створення цілісної концепції принципу гласності. Для досягнення поставленої мети дисертант мав вирішити такі завдання: дослідити еволюцію принципу гласності в історії вітчизняної політико-правовій думки і державного будівництва, звернувши увагу на її звязок з процесами демократизації суспільства і держави; Теоретичною основою дисертації стали наукові положення про сутність, систему та форми нормативного закріплення правових принципів, про зміст та форми вияву принципу гласності, про еволюцію системи та організації діяльності державних органів, про характер інформаційних відносин у державному апараті та форми ралізації принципу гласності у відносинах органів державної влади з населенням та громадськими організаціями, що містяться у роботах класиків дореволюційної політико-правової думки М.М.Коркунова, С.А.Корфа, М.І.Палієнко, С.П.Покровського, А.М.Скабічевського, Б.М.Чичеріна, відомих дослідників вітчизняної історії М.М.Карамзіна та Д.І.Яворницького, а також сучасних українських та російських державознавців Ю.М.Батуріна, А.О.Безуглова, Ю.М.Гнаткевича, Ф.А.Єржанової, А.Б.Кануннікова, А.М.Колодія, Т.А.Костецької, Ю.В.Корзунова, Л.Т.Кривенко, В.О.Кряжкова, А.Т.Лейзерова, Є.О.Лукашевої, В.Ф.Опришка, В.Ф.Погорілка, Н.А.Пухтинського, Р.А.Сафарова, С.В.Смирнова, Ю.М.Тодики, О.Ф.Фрицького, В.М.Шаповала, Л.С.Явича та інших.Лише протягом недовгого періоду “великих реформ” імператора Олександра ІІ отримали розповсюдження ліберально-демократичні ідеї про необхідність впровадження гласності в суспільно-політичне життя Росії, що були втілені у двох тогочасних реформах - Судовій та Земській. ХХ зїзд КПРС викрив і засудив культ Сталіна і повязаний з ним стиль керівництва державою, відкривши шлях до демократизації радянського суспільства, однак “хрущовська відлига” була позбавлена правових гарантій і цілком залежала від політичних уподобань партійних лідерів, тому виявилася нетривалою, а 70-ті роки були позначені новим витком зростання бюрократизму, таємності у політичному житті країни, повсюдним згортанням гласності. Приймаючи до уваги міцні корені бюрократизму та культу секретності, що мають місце в нашому суспільстві, треба максимально детально і чітко закріпити в чинному законодавстві механізм інформаційних стосунків між владою і суспільством, що спонукало б перейти від примітивних форм “пабліситі” до загальноприйнятих у цивілізованому суспільстві “паблик рілейшнз”. Інституційний рівень відкритості Верховної Ради України реалізується шляхом: 1) надання права журналістам та пересічним громадянам бути присутніми на пленарних засіданнях парламенту; 2) забезпечення акредитованих представників ЗМІ оперативними інформаційними та правовими матеріалами, що поширюються серед депутатів; 3) розповсюдження Прес-службою Верховної Ради України інформаційних матеріалів про діяльність парламенту у засобах масової інформації; 4) оприлюднення прийнятих парламентом актів і рішень; 5) обовязкового ведення протоколу, стенограми, видання стенографічного бюлетеня та стенографічного звіту засідань Верховної Ради; 6) регулярної теле-та радіотрансляції пленарних засідань парламенту, а також випуску спеціальних теле-і радіопередач про статус та діяльність єдиного органу законодавчої влади; 7) проведення регулярних брифінгів та прес-конференцій для акредитованих журналістів. Засоби забезпечення гласності роботи Президента України досить різноманітні за своїм характером та переліком залучених до цього виконавців: 1) оприлюднення повних текстів правових актів, підписаних главою держави; 2) трансляції теле-та радіозвернень Президента до Українського народу; 3) публікація у пресі та оголошення по телебаченню і радіо послань Президента до народу України; 4) публікація текстів щорічних та позачергових послань Президента до Верховної Ради України п