Конституційний інститут політичних прав і свобод в Україні - Автореферат

Важливе місце серед прав людини і громадянина займають політичні права і свободи, адже їх реалізація сполучає індивіда (громадянина) зі сферою публічного владарювання і забезпечує здійснення принципу народного суверенітету. Серед політичних прав і свобод найбільш вагому роль відіграють відповідні конституційні права і свободи. Системний аналіз цих прав і свобод, що розглядаються як окремий конституційний інститут, дозволяє не тільки запропонувати теоретичні узагальнення, а й сформулювати пропозиції щодо удосконалення змісту конституційного і законодавчих текстів, а з тим - практики забезпечення політичних прав і свобод. Політичні права і свободи, звичайно аналізовані в контексті теорії правового статусу особи, були обєктом досліджень вчених-юристів у радянський період. Метою дисертаційного дослідження є визначення змістових і формально-юридичних характеристик політичних прав і свобод, що розглядаються як окремий конституційний інститут, а також норм Конституції і законів України, що такі права і свободи закріплюють і забезпечують.Розділ 1 „Теоретичні засади конституційного інституту політичних прав і свобод в Україні” складається з чотирьох підрозділів, в яких на основі наукових узагальнень концептуального характеру визначені сутність політичних прав і свобод, поняття і зміст відповідного інституту. Теоретична конструкція конституційних статусів людини і громадянина” розглянуто низку теоретико-правових питань, відповідь на які послугувала визначенню конституційного інституту політичних прав і свобод в Україні. „Сутність політичних прав і свобод у контексті відповідних класифікацій” охарактеризовано класифікації субєктивних прав, зокрема політичних прав і свобод, визначено поняття політичних прав і свобод і встановлено їх взаємозвязок з принципом народного суверенітету. Але терміни „особисті (громадянські) права і свободи” та „політичні права і свободи” вживалися набагато раніше формулювання відповідної класифікації. Особисті і політичні права і свободи нерідко визначають як негативні, адже, на відміну від соціально-економічних (позитивних за такою оцінкою) прав, їх реалізація не потребує активної участі з боку держави.Частина таких прав, що зафіксована конституцією і законами, визначається як права людини і громадянина. При цьому відповідні права нерідко виступають аналогами зафіксованих ключовими міжнародними актами про права людини, що є ще одним свідченням значущості таких прав як основних. Конституційним правам людини і громадянина кореспондовані обовязки держави, які у багатьох випадках формують зміст гарантій прав. Конституційний інститут політичних прав і свобод в Україні - це сукупність (система) певної частини норм Основного Закону нашої держави, які регулюють відносини у різних сферах суспільно-політичного життя, зокрема, у сфері публічного владарювання, закріплюючи відповідні права і свободи, а також гарантії їх реалізації. Складний характер має право на звернення, закріплене у статті 40 Конституції України, адже залежно від цілей реалізації, від змісту правовідносин, що виникають у звязку з цим, воно може виглядати як особисте або як політичне право.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Здійснений у дисертаційному дослідженні аналіз уможливив певні висновки, основні з яких полягають у наступному.

1. Співвідношення прав людини і прав громадянина зумовлює характер взаємозвязків між конституційними статусами людини і громадянина. Ядро цих статусів становлять субєктивні права. Частина таких прав, що зафіксована конституцією і законами, визначається як права людини і громадянина. Проте суспільно-політичне значення відповідних конституційних положень є більшим, адже вони позначають цілі, на досягнення яких має бути спрямована діяльність держави.

2. Конституційне закріплення прав людини і громадянина відбулося в контексті суспільного визнання певних цінностей, що набули характер традиційних. При цьому відповідні права нерідко виступають аналогами зафіксованих ключовими міжнародними актами про права людини, що є ще одним свідченням значущості таких прав як основних. Конституційним правам людини і громадянина кореспондовані обовязки держави, які у багатьох випадках формують зміст гарантій прав.

3. Елементом конституційних статусів людини і громадянина, крім відповідних прав і обовязків, є закріплені в Основному Законі України юридичні гарантії прав - засоби матеріально-правового і процесуального характеру, які призначені для реалізації та захисту закріплених у конституції і законодавстві субєктивних прав. Доцільно розрізняти юридичні гарантії захисту прав і юридичні гарантії їх реалізації.

4. Конституційний інститут політичних прав і свобод в Україні - це сукупність (система) певної частини норм Основного Закону нашої держави, які регулюють відносини у різних сферах суспільно-політичного життя, зокрема, у сфері публічного владарювання, закріплюючи відповідні права і свободи, а також гарантії їх реалізації. Встановлені в Конституції України обмеження прав і свобод не впливають на зміст відповідного інституту, але зумовлюють можливості застосування норм, які його складають.

5. Політичні права і свободи - це субєктивні права індивіда (громадянина), зорієнтовані на забезпечення його участі в різних сферах суспільно-політичного життя, зокрема, у сфері публічного владарювання. До однієї групи політичних прав і свобод треба віднести ті субєктивні права, що уможливлюють участь громадянина у формуванні і здійсненні влади. Інша група охоплює субєктивні права, реалізація яких забезпечує соціальну (передусім політичну) активність поза сферою, безпосередньо повязаною з владарюванням.

6. До конституційних політичних прав і свобод в Україні віднесені ті, що закріплені у статтях 36, 38, і 39 Основного Закону нашої держави. Особливе значення мають політичні права, зафіксовані статтею 38. Саме ці права передбачають участь громадян у формуванні і здійсненні влади, і саме їх реалізація засвідчує і водночас забезпечує народний суверенітет.

7. Складний характер має право на звернення, закріплене у статті 40 Конституції України, адже залежно від цілей реалізації, від змісту правовідносин, що виникають у звязку з цим, воно може виглядати як особисте або як політичне право. За будь-яких умов, відповідне право не можна однозначно оцінювати як політичне. На відміну від прав і свобод, закріплених у статтях 36, 38 і 39, воно сформульоване як право людини, а не як право громадянина. До того ж, подібно до особистих прав і свобод, співвіднесених з індивідуальною свободою, право на звернення не може бути обмежене в разі оголошення воєнного або надзвичайного стану.

За умов побудови громадянського суспільства як особисте право (свобода) виступає закріплене у статті 34 Конституції України право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. „Політизація” цього права зумовлена спрощеними поглядами на соціум, на його взаємозвязки з індивідом.

8. Сучасний конституційний інститут політичних прав і свобод в Україні має передісторію. Так, питання політичних прав і свобод знайшли відображення у конституційних проектах і правових актах часів визвольних змагань 1918-1920 рр., зміст частини з яких засвідчував сприйняття ідей реального конституціоналізму. Відповідний інститут, сформований у радянський період, базувався на концепції октроїрування політичних прав, і тому відрізнявся від демократичних стандартів, запропонованих, зокрема, міжнародними актами про права людини. Становлення сучасного, демократичного за змістом конституційного інституту політичних прав і свобод повязане з набуттям чинності Основним Законом України 1996 р.

9. Передумовою участі кожного громадянина у здійсненні влади є право голосу - найбільш загальне субєктивне виборче і референдне право. Разом з тим, право голосу нерідко ототожнюється з правом обрати на виборах. Заперечення також викликає застосування щодо права голосу (рівно й щодо інших субєктивних виборчих прав) характеристик власне виборів. З певними застереженнями треба розглядати терміни „право обирати” і „право бути обраним”.

10. Положення частини першої статті 38 Конституції України стосовно права громадян брати участь в управлінні державними справами має передусім значення демократичного за характером нормативного принципу взаємовідносин між державою і громадянином, який знаходить вираз в усіх політичних правах і свободах. Помилковою є підміна положення частини другої статті 38 щодо рівного для усіх громадян права доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування словосполученням „право рівного доступу” до відповідної служби.

11. У статті 36 Конституції України йдеться не про право на обєднання, а про право на свободу обєднання, тобто право на свободу від втручання держави у вирішення громадянами питань реалізації відповідного права. Існує потреба урівноваженості між обовязком держави щодо забезпечення права громадян на свободу обєднання та її обовязком захищати конституційний лад, вживати заходів для захисту демократичного характеру суспільства, в якому така свобода може бути реалізована.

12. Аналіз Закону України „Про обєднання громадян” дає підстави ставити під сумнів конституційність окремих положень частини третьої статті 6, частини першої статті 14 і частини третьої статті 27. При цьому процедура офіційної легалізації, передбачена названим Законом, є актуальною для обєднань громадян, діяльність яких неможлива без постійної взаємодії з органами влади, передусім для політичних партій.

Виникають питання щодо конституційності окремих положень частини другої статті 3 і частини першої статті 10 Закону України „Про політичні партії в Україні”. Зокрема, Конституція України не містить застереження щодо можливості обєднання громадян у політичні партії виключно з всеукраїнським статусом. У свою чергу, вимога попередньої „підтримки підписами” рішення про утворення політичної партії обмежує волевиявлення громадян щодо самого утворення відповідної партії.

13. Положення частини першої статті 39 Конституції України треба розуміти так, що в ньому сформульоване субєктивне право („право збиратися мирно, без зброї”) і водночас визначені форми проведення відповідних зібрань („збори, мітинги походи і демонстрації”). Саме щодо проведення по суті зумовлених цими формами конкретних масових заходів, а не просто зібрань, Основний Закон України встановлює вимогу завчасно сповіщати органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування.

14. Визначення в Конституції України права громадян збиратися мирно, а також форм проведення відповідних зібрань та підстав обмежень щодо реалізації цього права має доповнюватися засобами його забезпечення, встановленими на законодавчому рівні. Відсутність закону про мирні зібрання створює невиправдану прогалину у правовому регулюванні щодо політичних прав і свобод в Україні.

Шаповал Т. До поняття виборчого права як права індивіда (громадянина) / Т. Шаповал // Вибори та демократія. - 2005. - № 2. - С.23-24.

Шаповал Т. Статус Президента України як гаранта прав і свобод людини і громадянина / Т. Шаповал // Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні: Матеріали VI Всеукраїнської науково-практичної конференції (28-29 квітня 2005 р.). - Острог: Правничий факультет Національного університету "Острозька академія ", 2005. - С.147-145.

Шаповал Т. Загальні характеристики політичних прав і свобод / Т. Шаповал // Вісник Національної академії прокуратури України. - 2007. - № 4. - С.41-46.

Шаповал Т. Народний суверенітет та політичні права і свободи (питання співвідношення) / Т. Шаповал // Право України. - 2008. - № 2. - С.9-13.

Шаповал Т.В. Права людини і громадянина: концептуальні підходи до визначення / Т.В. Шаповал // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - Випуск 40. - К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2008. - С.154-160.

Шаповал Т. Поняття влади народу в контексті Конституції України / Т. Шаповал // Актуальні проблеми тлумачення і застосування юридичних норм: Збірник статей учасників міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої памяті професора П.О.Недбайла. 28-29 березня 2008 р. Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету ім. І. Франка, 2008. - С.81-82.

Шаповал Т.В. Про значення і сутність принципів правового статусу особи / Т.В. Шаповал // Українське правосуддя: Здобутки і перспективи: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції, 16 травня 2008 р. - Чернівці: Рута, 2008. - С.176-180.

Шаповал Т. Правовий статус фізичної особи: деякі питання теорії / Т. Шаповал // Вісник Національної академії прокуратури України. - 2008. - № 3. - С.32-38.

Корнєєв А. Конституційно-правовий інститут виборів і субєктивні виборчі права громадян: можливості удосконалення / А. Корнєєв, Т. Шаповал // Вісник Центральної виборчої комісії. - 2008. - № 4. - С.39-45 (особистий внесок здобувача - виклад на стор. 39-43, а також тези на стор. 45 щодо невідповідності Конституції України запровадження наявної виборчої системи щодо виборів депутатів районних, обласних рад).

Шаповал Т. Право на свободу обєднання як важлива передумова виборчого процесу / Т. Шаповал // Вісник Центральної виборчої комісії. - 2009. - № 1. - С.73-80.