Конституційний механізм забезпечення прав людини і громадянина в Україні: проблеми теорії і практики - Автореферат

1 Конституції України, які тісно повязані з тематикою прав людини, з тими питаннями, які повинна вирішувати держава для забезпечення цих прав, з конкретними напрямами державної діяльності, спрямованої на гарантування окремих груп прав людини і громадянина. Саме тому під цими гаслами спостерігаються дії як держави в цілому, так і окремих органів державної влади та її гілок, які, насправді, за своїм змістом суперечать принципу пріоритету прав і свобод людини і громадянина, ставлять під загрозу ці права, а в багатьох випадках - прямо їх порушують. Дослідження проблематики прав і свобод людини в Україні, а також питань, що повязані з їх конституційним забезпеченням передбачає розгляд широкого кола джерел, які повязані не лише безпосередньо з тематикою забезпечення прав людини в Україні, а й стосуються висвітлення конституційно-правового змісту самого поняття прав людини, питань їх класифікації, конституційних гарантій забезпечення прав людини в Україні, специфіки тих процесів, які повязані зі становленням України як демократичної, правової та соціальної держави. При цьому ці дослідження, як правило, були досить чітко зорієнтованими чи на аналіз загальнотеоретичних питань, які включають в себе й історико-правовий зріз у аналізі прав людини, або на практику реалізації конкретних конституційних прав і свобод людини та громадянина в Україні. Не заперечуючи ані значущості, ані ґрунтовності доробку вітчизняних правознавців у дослідженні інституту прав людини та громадянина, вважаємо за необхідне зробити спробу, з одного боку, обєднати теоретичний та практичний аспекти висвітлення тематики забезпечення прав і свобод людини та громадянина в Україні, а, з іншого - зробити предметом аналізу саме функціонування конституційного механізму забезпечення прав людини в Україні.Перший розділ - «Основні концепції і методи дослідження забезпечення прав людини і громадянина» - присвячено аналізу поняття забезпечення прав людини в науці конституційного права. При цьому слід особливо наголосити на тому, що роль доктрини природного права полягала не стільки у виділенні тих або інших прав людини (адже про право на життя, право на свободу думки, право на власну громадянську позицію писали ще античні мислителі та юристи), скільки у запропонованому способі їх обґрунтування, коли вони набули ознак невідємності та невідчужуваності. Це чітко проявилось в таких документах як Декларація незалежності США 1776 року та Декларація прав людини і громадянина 1789 року, адже в них йдеться не про певний перелік тих чи інших прав, які надаються урядом, а про джерело та основу зазначених прав. Другий розділ - «Зміст конституційних прав, свобод та обовязків людини і громадянина за Конституцією України» - складається з чотирьох підрозділів, в яких послідовно досліджуються особисті права і свободи людини і громадянина в Конституції України, на основі сучасних конституційно-правових досліджень аналізується специфіка взаємозвязку між правами першого і другого покоління, а також розкриваються питання взаємодії конституційних прав людини і тих обовязків людини і громадянина, що визначаються в Конституції України. В підрозділі 2.3 «Економічні, соціальні, культурні та інші новітні конституційні права людини» аргументується, що досліджуючи окремі елементи групи економічних прав людини і громадянина, зокрема такі права як: право власності та право на вільну підприємницьку діяльність, доводиться, що вони виступають не лише органічною частиною в загальній системі прав людини, але й відіграють важливу роль як умови, що створюють ґрунт як для розвитку громадянського суспільства, так і для самого факту його виникнення.Звернення до джерел формування поняття прав людини з погляду науки конституційного права дозволяє стверджувати, що від самого початку свого виникнення ця ідея сприймалась як складний комплекс чи система прав людини. Якщо класичний підхід до тлумачення прав людини розглядає як їх носія насамперед конкретних автономних індивідів, то сучасна наука конституційного права виходить з тези про неможливість штучного розподілу існування людини, з одного боку, як самостійного субєкта, а з іншого - як члена спільноти. Подібне розширення прав людини, є цілком виправданим та зрозумілим процесом в галузі конституційного права, оскільки застосовуючи гіпотезу природно-правової сутності людини, слід визнати й те, що людина є від природи ще й соціальною істотою. В основі загальної системи прав людини лежать два фундаментальних особистих права, якими є право людини на життя та право на свободу. Також, до групи фундаментальних політичних прав слід віднести право на обєднання, завдяки ньому громадяни отримують можливість колективної участі у відстоюванні своїх інтересів та донесенні своєї волі на рівень державної влади; право участі в мирних масових заходах та право на опозиційну діяльність, роль якого пояснюється тим, що демократична держава повинна гарантувати рівні можливості для відстоювання своїх інтересів всім без виключення громадянам, включаючи й тих, чиї погляди не сп

Основний зміст дисертації