Конституційний конфлікт як феномен та процес в Україні - Автореферат

Сучасний процес державотворення в Україні розвивається в умовах підвищеної соціальної напруги, притаманної, як правило, всім перехідним політичним системам. Визнання на конституційному рівні існування конституційних конфліктів потягне зростання питомої ваги процесуальних норм у текстах конституції та конституційного законодавства, що цілком відповідає світовим тенденціям конституціоналізму. Саме тому комплексний аналіз існуючих у сучасній Україні конституційних конфліктів та конституційних конфліктів, що політично та юридично вичерпані, а також практичних результатів впливу, який здійснюється конституційним правом як фундаментальним нормативним інституційним регулятором, на детермінацію та динаміку конституційних конфліктів, на мінімізацію їх негативних наслідків, має не тільки актуальне, але й концептуальне значення для теорії і практики українського конституціоналізму. Зробивши вагомий внесок у розвиток нового напрямку в науці конституційного права, названі та інші автори заклали підвалини для дослідження, яке оптимально поєднує теоретичні та практичні характеристики конституційного конфлікту як феномена та як процесу в Україні. Нормативну основу дослідження склали Конституція України, конституційне та поточне законодавство України, що регулює взаємодію між субєктами конституційно-правових відносин, практика Конституційного Суду України із цих питань.Перший розділ “Конституційна конфліктологія - підсистема науки конституційного права” розкриває основи теорії конституційного конфлікту, складається із трьох підрозділів. У підрозділі 1.1 “Конфлікт як обєкт наукового дослідження” розглядаються сучасні цілісні концепції конфлікту, розроблені Л. Поділяється точка зору багатьох авторів, що юридичним конфліктом визнається будь-який конфлікт, в якому спір так чи інакше повязаний з правовими відносинами сторін і, відповідно, елементи конфлікту мають правові ознаки, а сам конфлікт тягне юридичні наслідки. Підрозділ 1.3 “Конституційна конфліктологія як наука про конституційний конфлікт” містить огляд літератури із загальної, юридичної та конституційної конфліктології та характеристику останньої як майбутньої підсистеми науки конституційного права. Конфлікти не є сталими: конституційні конфлікти мезорівня можуть переростати на макрорівневі конфлікти у разі, якщо набувають множинного характеру - в такому випадку зростають і коло субєктів, втягнутих до конфлікту, і соціально-політичні наслідки їх конфліктних дій, тобто масштаб конституційного конфлікту.Наукова задача цього дослідження полягала у наданні на основі теоретичного узагальнення і за допомогою метода системного аналізу цілісного уявлення про конституційний конфлікт як феномен та процес в Україні, яке органічно поєднувало би його теоретичні та прикладні характеристики на підставі предметного й методологічного синтезу всіх аспектів бачення даної проблеми у конституційно-правовому вимірі. Окремі індивіди, що персоніфікують субєктів конституційних правовідносин, своєю поведінкою, яка продиктована їх інтересами, потребами, цілями, створюють характер конституційно-правових відносин - кооперація (співробітництво) або конфронтація (конфлікт). Конституційний конфлікт як одиничний прояв конституційної конфліктності та предмет конституційної конфліктології являє собою протистояння (конфронтацію) у політико-правовій взаємодії субєктів конституційних відносин, яке відображується в інституційно норматизованих взаємоспрямованих діях цих субєктів щодо визнання, задоволення, захисту своїх інтересів, потреб, цілей. Структура конституційних конфліктів включає такі елементи: предмет (фактичні відносини конфронтації), обєкт (певні цінності, на які спрямовані дії сторін конфлікту), субєкти та інших учасників (сторони та треті особи), соціальну характеристику (соціальні детермінанти та наслідки конфлікту, соціальні явища, що мали місце одночасно з ним), правову характеристику (співвідношення з інститутами, структурами і механізмами держави і громадянського суспільства). Необхідність системного дослідження конституційних конфліктів, а також їх профілактики та вирішення стали підґрунтям для розробки класифікації конституційних конфліктів у спосіб представлення їх у вигляді єдиної універсальної схеми.

. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Наукова задача цього дослідження полягала у наданні на основі теоретичного узагальнення і за допомогою метода системного аналізу цілісного уявлення про конституційний конфлікт як феномен та процес в Україні, яке органічно поєднувало би його теоретичні та прикладні характеристики на підставі предметного й методологічного синтезу всіх аспектів бачення даної проблеми у конституційно-правовому вимірі. На цій основі передбачалося запропонувати включити до змісту предмета науки конституційного права вивчення конституційної конфліктності.

Реалізовані мета й задачі цього дослідження дають можливість зробити висновки й запропонувати рекомендації щодо використання його результатів. Найбільш принциповими із них є такі: 1. Конституційна конфліктність є не тільки природною властивістю конституційно-правових відносин, але й атрибутивною ознакою демократичного устрою держави і суспільства. Будучи наслідком соціальної (правової, політичної) активності субєктів конституційних правовідносин та причиною соціальної напруженості у суспільстві, конституційна конфліктність являє собою відносно масове, історично мінливе соціальне явище конституційно-правової реальності, яке складається із всієї системи конституційних конфліктів, що існують у відповідній державі у певний проміжок часу. Це складна система, в якій основне значення мають характеристики звязків між субєктами конфліктних правовідносин.

2. Вивчення в рамках науки конституційного права явища конституційної конфліктності вимагає виділення в її системі конституційної конфліктології як підсистеми. Конституційна конфліктологія відіграє інструментарну роль стосовно конституційно-правової науки, яка, у свою чергу, методологічно впливає на цю свою підсистему. Підхід до вивчення конституційно-правових відносин з конфліктологічних позицій зумовлює необхідність урахування “людського чинника” у формуванні субєктивних звязків у межах системи конституційного права. Окремі індивіди, що персоніфікують субєктів конституційних правовідносин, своєю поведінкою, яка продиктована їх інтересами, потребами, цілями, створюють характер конституційно-правових відносин - кооперація (співробітництво) або конфронтація (конфлікт). Тому конституційне право відтепер має звернутися до деяких теоретичних та методологічних надбань конфліктології, антропології, психології, політології, соціології, тим самим збагативши свою категоріальну, теоретичну та методологічну базу. Залучення конституційної конфліктології до системи науки конституційного права дозволить оптимізувати правове регулювання у сфері конституційно-правових відносин, забезпечить в умовах конституційного розвитку невідставання науки від прикладних політичних рішень, а також належний науковий супровід здійснюваних конституційних реформ.

3. Конституційний конфлікт як одиничний прояв конституційної конфліктності та предмет конституційної конфліктології являє собою протистояння (конфронтацію) у політико-правовій взаємодії субєктів конституційних відносин, яке відображується в інституційно норматизованих взаємоспрямованих діях цих субєктів щодо визнання, задоволення, захисту своїх інтересів, потреб, цілей. Структура конституційних конфліктів включає такі елементи: предмет (фактичні відносини конфронтації), обєкт (певні цінності, на які спрямовані дії сторін конфлікту), субєкти та інших учасників (сторони та треті особи), соціальну характеристику (соціальні детермінанти та наслідки конфлікту, соціальні явища, що мали місце одночасно з ним), правову характеристику (співвідношення з інститутами, структурами і механізмами держави і громадянського суспільства).

4. Необхідність системного дослідження конституційних конфліктів, а також їх профілактики та вирішення стали підґрунтям для розробки класифікації конституційних конфліктів у спосіб представлення їх у вигляді єдиної універсальної схеми. Виділення певних однорідних діагностичних ознак дозволяє віднести окремий конституційний конфлікт до відповідної одиниці систематизації. Виділивши певні ідеальні типи, ця схема дозволяє не тільки дистанціюватися від конкретного конфлікту, але й розширити проблемне поле для здійснення діагностики конституційних конфліктів, тобто має велике прикладне значення.

5. В рамках здійсненої класифікації конституційних конфліктів зроблено аналіз їх можливих форм, серед яких виділено простий конституційний конфлікт та три особливі форми конституційного конфлікту - конституційний делікт, конституційний спір та конституційна криза. Особливі форми конституційного конфлікту досить широко досліджені у науковій літературі, а в рамках цього дослідження вперше здійснено їх співвідношення між собою та співставлення з конституційним конфліктом. Зокрема зауважено, що конституційний конфлікт може набувати різних форм, “перетікати” в процесі свого розвитку з однієї форми в іншу.

6. Конституційний конфлікт не є сталим застиглим явищем, це динамічний процес, що має свій початок та закінчення. Причини (обставини, які безпосередньо зумовлюють конфлікт) та умови (обставини, які необхідні для виникнення конфлікту) складають поняття детермінант конституційного конфлікту, які у поєднанні з усвідомленням субєктами протилежності своїх інтересів, створюють конфліктну ситуацію. Для її переростання на конституційний конфлікт потрібна активна соціальна дія субєкта, спрямована на втілення в життя своїх інтересів. Сутність конституційного конфлікту складає чергування взаємних реакцій, спрямованих на утвердження інтересів кожної сторони і обмеження інтересів супротивника. Припинення конфліктної взаємодії може відбутися в одній із форм: розвязання (завершення конфлікту силами самих конфліктантів), врегулювання конституційного конфлікту (завершення протистояння за участю інших учасників), подолання (завершення конфлікту у спосіб ліквідації однієї із сторін конфлікту або придушення її інтересів), поступове згасання.

7. Здійснення регулюючого впливу на конституційно-конфліктний процес має на меті переведення його у річище раціональної діяльності та взаємодії субєктів конституційно-правових відносин; здійснення впливу на конфліктну поведінку субєктів з метою досягнення бажаних результатів; обмеження протиборства рамками конституційного законодавства. Засоби впливу на конституційно-конфліктний процес можна умовно поділити на три групи - соціологічні, політичні та юридичні, які на практиці вживаються системно та нероздільно. Серед соціологічних засобів, що здійснюють вплив на конституційно-конфліктний процес, вирізняються прогнозування конституційних конфліктів (обґрунтоване припущення щодо можливого виникнення, подальшого розвитку та результатів конституційних конфліктів) та попередження конституційних конфліктів (діяльність, спрямована на недопущення виникнення або зведення до мінімуму можливості виникнення конфліктів, їх руйнівного впливу). Політичні засоби впливу на конституційно-конфліктний процес включають проведення громадських слухань, політичних переговорів та консультацій, політичне посередництво тощо. Блок юридичних засобів впливу на конституційно-конфліктний процес складають узгодження нормативно-правових актів та дій субєктів конституційних правовідносин, а також функціонування інститутів правосуддя.

8. Конституційний конфлікт має бути правильно оцінений за допомогою засобів конституційно-конфліктної діагностики для здійснення адекватного впливу на нього. Немає потреби у створенні якогось централізованого монополістичного діагностичного центру - існування розрізнених інституцій, що здійснюють конституційно-конфліктну діагностику, вбачається більш оптимальним. конституційний державотворення субєкт

9. Для повноцінної реалізації прогностичної функції конституційної конфліктології слід розробити, по-перше, описові моделі конституційних конфліктів різних типів, рівнів, класів, родів, предметних груп та видів та розкрити закономірності виникнення та динаміки кожного з них, а по-друге, виробити пояснювальні моделі, які на основі системно-генетичного аналізу конституційних конфліктів зможуть виявити рушійні сили їх розвитку та їхні детермінанти. Для цього необхідно ретельно вивчити якомога більшу кількість конституційних конфліктів, що мали місце у конституційно-правовій практиці - як вітчизняній, так і зарубіжній - та зробити висновки щодо найефективнішого впливу на них для застосування відповідної моделі при виникненні аналогічних конфліктів у подальшому.

10. Необхідно на законодавчому рівні (бажано у майбутньому Законі про нормативно-правові акти України) закріпити обовязковість проведення попередньої конфліктологічної експертизи законопроектів, що регулюють конституційно-правові відносини.

1. Єзеров А.А. Наукове дослідження конфліктності конституційно-правових відносин як перспективний напрямок розвитку науки конституційного права // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. праць. - Вип. 22. - Одеса: Юрид. л - ра, 2004. - С. 274 - 277.

2. Езеров А.А. Конфликтность в системе конституционно-правовых отношений - предмет науки конституционного права // Юридический вестник. - 2004. - № 4. - С. 60 - 63.

3. Єзеров А.А. Конфліктогенність конституцій // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. праць. - Вип. 25. - Одеса: Юрид. л - ра, 2005. - С. 168 - 171.

4. Езеров А.А. К понятию конституционного конфликта // Юридический вестник. - 2006. - № 3. - С. 94 - 100.

5. Єзеров А.А. Конституційний конфлікт та його форми // Право ХХІ століття: становлення та перспективи розвитку: Зб. наук. праць Міжнар. наук.-практ. конференції “Другі Прибузькі юридичні читання”. - Миколаїв, 2006. - С. 336 - 339.

6. Єзеров А.А. Класифікація конституційних конфліктів // Правове життя сучасної України: Тези доповідей 10-ї ювілейної звітної наукової конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу. - Одеса, 2007. - С. 116 - 118.

7. Езеров А.А. Конфликтность и конфликт в конституционном праве // Российское право: образование, практика, наука. - 2007. - № 7 (36). - С. 48 - 53.

8. Єзеров А.А. Конституційний делікт як особлива форма конституційного конфлікту // Юридичний вісник. - 2007. - № 2. - С. 17 - 24.

Размещено на .ru