Конституційне право зарубіжних країн - Курсовая работа

Відомо, що в сучасних умовах взаємозвязаного світу відбувається зближення правових систем держав, у тому числі й у сфері конституційного права, яке повязане із взаємовпливом Заходу і Сходу, Півночі та Півдня. Так, наприклад, концепції західного права вже давно проникли у законодавство багатьох мусульманських держав (Єгипет, Пакистан, Сирія та ін.), у цих же країнах проголошені загальновизнані права та свободи людини, існують парламенти, вибори, визнається принцип розподілу влад тощо. Конституційному праву зарубіжних країн властива також тенденція щодо його інтернаціоналізації, котра виявляється насамперед у зближенні національного конституційного права кожної демократичної країни з міжнародним публічним правом, внаслідок чого між ними часом стирається чітка межа. Метою курсової роботи є дослідити конституційно-правові відносини, що становлять предмет конституційного права в зарубіжних країнах, а також проаналізувати методи конституційного права в зарубіжних країнах. Для досягнення поставленої мети перед автором поставлені такі завдання: 1. дослідити термінологічні аспекти у питанні співвідношення понять «конституційне право зарубіжних країн» та «державне право зарубіжних країн»;На нашу думку, таке твердження є близьким до правової дійсності Німеччини, германомовної Швейцарії або Скандинавських країн, в яких еволюція державного права як галузі та як наука в цілому призвела до того, що існуюча у минулому відмінність між поняттями конституційне право і державне право втратила колишнє значення. Історично склалося так, що в країнах, де провідну роль у формуванні конституційного права відіграли конституційно-правові акти, акцентували увагу на правах і свободах людини та їх закріплення в конституції або конституційних законах, сама галузь стала іменуватися конституційним правом (Великобританія, США, Франція). Так, наприклад, німецький конституціоналіст К.Хессе вважає, що остільки конституція не обмежується встановленням державного ладу, а охоплює також засади недержавного життя (шлюб, власність та ін.), оскільки конституційне право більш обємніше, ніж право державне, яке за значенням і змістом означає тільки право держави. Нині, коли у постсоціалістичних країнах відбувається процес розбудови державного ладу на демократичних засадах, коли у нових державах змінилося співвідношення двох головних складових конституційного права - людини, її прав і свобод, з одного боку, та держави та здійснення публічної влади, з іншого, однією з формальних ознак цього процесу виступає перейменування галузі державного на конституційне. Мова йде про відгалуження єдиної науки - конституційне право, про комплексне і порівняльне вивчення конституційного права більш ніж 200 держав, що існують в світі, оскільки в кожній з них існує своє конституційне право.З аналізу вищезазначених питань щодо предмету та сутності державного права в зарубіжних країнах, автор зробив наступні висновки: По-перше, відмінності в термінах «конституційне право» і «державне право» обумовлені різними підходами в політико-правовій теорії XVII-XIX століть й, частково, національною традицією слововживання. Зясовано, що англосаксонська і романська правові системи традиційно користуються терміном конституційне право, тоді як для германської системи характерним є вживання терміну державне право По-друге, конституційне право як галузь права конкретної держави являє собою сукупність правових (юридичних) норм, що закріплюють певні основи економічної і політичної організації суспільства, порядок формування, організації і функціонування основних ланок державного механізму, територіальну організацію держави, а також визначають основи відносин держави і особи. По-третє, предметом конституційного права мають бути тільки ті відносини безпосередньо політичного характеру, які виникають у процесі організації та здійснення влади у структурі звязків між людиною, суспільством і державою (їх ще інколи називають державно-політичними відносинами владарювання).Сукупність всіх прийомів та способів поділяються на загальні - застосовувані в методах усіх наук, й спеціальні, тобто ті, що застосовуються в тій чи іншій юридичній науці. Взагалі, термін «метод» в юридичній науці визначається як система прийомів, способів за допомогою яких норми конкретної галузі права впливають на конкретні суспільні відносини, впорядковані відповідно до цілей правого регулювання. Розглянемо детальніше, які саме загальні та спеціальні наукові методи дослідження застосовуються в науці державного (конституційного) права в зарубіжних країнах. Разом із тим є низка інших методів, які в науці конституційного права відносять до часткових. В конституційному праві, як й в інших юридичних науках, застосовуються такі загальні методи як: історичний метод,системний метод, структурно-функціональний метод, метод соціологічного аналізу, інші методи, наприклад, статистичного аналізу.Таким чином, в ході дослідження кола питань, повязаних із сутністю та характерними рисами методів державного (конституційного) права зарубіжних країн, ав

1. З аналізу вищезазначених питань щодо предмету та сутності державного права в зарубіжних країнах, автор зробив наступні висновки: По-перше, відмінності в термінах «конституційне право» і «державне право» обумовлені різними підходами в політико-правовій теорії XVII- XIX століть й, частково, національною традицією слововживання. Нерідко підкреслюється при цьому, що ці терміни практично майже ідентичні, що вони є синонімами. Водночас при більш ретельному розгляді питання можна виявити, що різниця термінології відображає сутнісну відмінність між відповідними поняттями. Зясовано, що англосаксонська і романська правові системи традиційно користуються терміном конституційне право, тоді як для германської системи характерним є вживання терміну державне право

По-друге, конституційне право як галузь права конкретної держави являє собою сукупність правових (юридичних) норм, що закріплюють певні основи економічної і політичної організації суспільства, порядок формування, організації і функціонування основних ланок державного механізму, територіальну організацію держави, а також визначають основи відносин держави і особи.

По-третє, предметом конституційного права мають бути тільки ті відносини безпосередньо політичного характеру, які виникають у процесі організації та здійснення влади у структурі звязків між людиною, суспільством і державою (їх ще інколи називають державно-політичними відносинами владарювання). Ці відносини поділяються на три групи: 1) відносини, безпосередньо повязані з економічною і політичною організацією суспільства; 2) ті, що виникають у процесі встановлення і функціонування публічних, державних інститутів; 3) ті, що характеризують основи взаємозвязків держави та особи..

По-четверте, конституційне (державне) право регулює суспільні відносини, які утворюють основу всього устрою суспільства і держави й безпосередньо повязані зі здійсненням державної влади. Державне право в кожній країні є основною, головною галуззю національної системи права. Як й будь-яка інша галузь права, воно становить сукупність юридичних норм, що виражають волю або політичних еліт, або певних соціальних груп суспільства. Конституційне право закріплює основні принципи народного суверенітету, верховенства парламенту, рівності всіх перед законом, панування права тощо. Конституційне право закріплює також механізми політичної влади, її організацію та форми здійснення та визначає основи інших галузей права: адміністративного, фінансового, кримінального, цивільного тощо.

Отже, конституційне (державне) право є основною галуззю права будь-якої країни, що становить сукупність юридичних норм, які закріплюють основи конституційного ладу, основні права, свободи й обовязки людини та громадянина, форму правління і форму державного устрою, організацію, спосіб і процедуру формування, компетенцію та порядок діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, виборче право та виборчу систему.