Конституційне право на мирні збори та механізм його реалізації в Україні - Автореферат

Серед такого кола прав на перший план виступає право на мирні збори. Мирні збори в їх різновидах, як-то мітинги, демонстрації, походи, пікети, збори, на сучасному етапі розвитку українського суспільства набувають все більшого значення як колективні форми самоорганізації, громадянської активності населення, його масового волевиявлення. Історично зазначена стаття Конституції України випливає із аналогічної статті 20 Загальної декларації прав людини 1948 року, що гарантує „право на мирні збори”, а подалі юридично пролонгується у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року, яким „визнається право на мирні збори” (ст.21) та у Європейській Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1970 року, за якою „кожен має право на мирні збори” (ст. Формальна ж імплементація норм міжнародного права, а також не менш формальна адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу свідчить про непідготовленість правової системи України до використання міжнародних та європейських стандартів у галузі прав людини, включаючи й право на мирні збори. Метою цієї роботи є комплексне системне дослідження права на мирні збори, визначення кола питань, що становлять предмет конституційно-правового механізму застосування такого права та гарантій його забезпечення, а також обґрунтування рекомендацій стосовно поліпшення стану конституційного права на мирні збори в Україні.Перший розділ „Історія становлення та теоретичні аспекти формування конституційного права на мирні збори” складається із двох підрозділів, в яких систематизовано основні підходи до розуміння права на мирні збори та запропоновано правові механізми щодо його впровадження у реальну дійсність, обгрунтовано сформульоване автором твердження про те, що закладені ще в період античності основи народовладдя та забезпечення прав і свобод громадян є вихідними правовими елементами, на яких сформовано і продовжує розвиватися сучасна модель інституту права на мирні збори. „Історія становлення інституту свободи мирних зборів” автор на основі порівняльного аналізу та зробленого на його результатах наукового дослідження щодо реалізації права на збори в період античності та в часи середньовіччя обгрунтовує висновок про те, що політична система Афін може слугувати еталоном тривалого та ефективного існування „прямої демократії”, а встановлений при ній принцип рівності для всіх громадян щодо участі в Народних Зборах може розглядатися як перша форма реалізації права на мирні збори. „Теоретичні аспекти конституційного права на мирні збори” досліджує поняття права на мирні збори, причини зміни його змісту та сутності у часі та просторі, розкриває та обґрунтовує корелятивний звязок між характером і сутністю поняття права на мирні збори і епохою, відображає особливості, притаманні інституту прав людини в різні періоди його розвитку і функціонування. Одночасно відтворюється потужна динаміка політичної і правової еволюції поведінки і ініціативності кожного члена суспільства, його громадянська позиція, спрямована на самоорганізацію і вираз колективної позиції через набуття і відстоювання права на мирні збори, а також, ситуативна правова та політична реакція держави на необхідність надання можливості населенню реалізувати право на мирні збори і постійна спроба використати або обмежити це право в цій частині. Другий розділ „Механізм реалізації конституційного права на мирні збори в Україні” складається із двох підрозділів та присвячений дослідженню теоретико-правових аспектів забезпечення права на мирні збори в Україні, гарантій забезпечення цього права, механізмів його практичної реалізації, визначенню ролі органів правопорядку у конституційно-правовому механізмі забезпечення права на мирні збори, аналізу конституційних принципів безпосередньої демократії в національному законодавстві.Розкрито зміст поняття права на мирні збори, еволюційні зміни змісту та сутності його у часі та просторі; сформульовано власну дефініцію поняття „право на мирні збори”, яке автор визначає як „конституційне основоположне право чисельно необмеженої групи осіб збиратися мирно і без зброї для реалізації масового волевиявлення і оприлюднення своєї громадянської позиції з тих чи інших суспільно значущих проблем”. Доведено, що процес закріплення права на збори бере свої корені від початку зародження перших світових цивілізацій і аж до сьогодні повязується з безперечним наданням мирним зборам громадян статусу невідємного природного права нарівні із такими суміжними з цим правом свободами як свобода думки та слова та свобода союзів та асоціацій, які виступають як додаткові засоби у ефективній реалізації свободи зборів та слугують інструментом його конкретизації. Доведено існування корелятивного звязку між характером і сутністю самого поняття права на мирні збори та політичними і правовими ознаками історичної епохи, коли зміст і характер інституту права на мирні збори цілком залежить від таких факторів, як політична та правова системи держави, форма державного правління; саме вони визначають

Основний зміст роботи