Конституційне право людини на свободу світогляду і віросповідання та гарантії його реалізації в Україні - Автореферат

Чільне місце в системі прав, свобод та обовязків займає право людини на свободу світогляду і віросповідання. Це право є одним з загальновизнаних ціннісних здобутків людства, яке в ході свого існування не лише підтвердило своє важливе місце в системі природних і невідємних прав і свобод людини, а й довело свою значущість для розвитку вільної особистості, демократичного суспільства і правової держави в цілому. Україною за останні роки вже зроблено і робиться багато важливих і успішних кроків на шляху реалізації, охорони і захисту права людини на свободу світогляду і віросповідання, у т.ч. і щодо формування та вдосконалення правової бази гарантування цього права людини. Мета і завдання дослідження полягають у комплексному дослідженні та вивченні основних обєктивних закономірностей регламентації, реалізації, охорони та захисту конституційного права людини на свободу світогляду і віросповідання, гарантій його реалізації. запропоновано авторське визначення ідеологічних гарантій права людини на свободу світогляду і віросповідання, під якими слід розуміти закріплену Конституцією і законами України систему принципів і норм, що, спираючись на ліберальну концепцію прав особи, на якій ґрунтується правова система держави, покликані забезпечити можливість реалізації людиною, незалежно від її правового статусу, свого субєктивного права та похідних від нього свобод, які визнаються за особою, додержуються суспільством і захищаються державою;Перший розділ «Конституційно-правові аспекти поняття та регулювання права людини на свободу світогляду і віросповідання» складається з двох підрозділів i присвячений процесу становлення і розвитку конституційного поняття та правового регулювання субєктивного права особи, що є предметом дослідження. «Доктринальні основи конституційної дефініції та правового регулювання права людини на свободу світогляду і віросповідання» визначено, що вихідними засадами сучасного розуміння права людини на свободу світогляду і віросповідання є теоретичне обґрунтування і законодавче його визнання, які були сформульовані в радянській Україні. «Методологічні засади дослідження конституційного права людини на свободу світогляду і віросповідання та його місце в системі прав і свобод особи» розкрито два провідних і впливових напрямки сприйняття правового матеріалу щодо сучасної конституційно-правової дефініції права людини на свободу світогляду і віросповідання - спадкоємності і правової акультурації. Розглянуто норми законодавчих актів і відповідних проектів щодо права людини на свободу світогляду і віросповідання Української Народної Республіки часів Центральної Ради, Української Держави періоду Гетьманату та Української Народної Республіки часів Директорії: §§ 17, 19 Статуту про державний устрій, права і вільності Української Народної Республіки від 29 квітня 1918 р., Закон про віру із Законів про тимчасовий державний устрій України від 29 квітня 1918 р., розділ про статус православної церкви в Україні та три артикули (статті) в розділі «Права та обовязки громадян» Проекту Основного Державного Закону Української Народної Республіки 1920 р. «Правове регулювання права людини на свободу світогляду і віросповідання» проведено систематизацію міжнародних договорів універсального і регіонального характеру та вітчизняних нормативно-правових актів України, в основу якої покладено їх поділ на: а) нормативні акти, в яких закріплюються основоположні принципи гарантування та забезпечення свободи світогляду і віросповідання; б) нормативні акти, що утворюють правове поле для безпосередньої реалізації і здійснення цього невідємного права людини.Серед здобутків радянського наукового розуміння, а відтак і конституційно-правового закріплення права людини на свободу світогляду і віросповідання, що заслуговують на увагу і сьогодні, варто відмітити: а) визнання державою рівності і рівноправності всіх релігій, церков, напрямків і течій, що діють на законних підставах в країні; б) гарантування державою неприпустимості будь-яких примушувань особи у ставленні до релігії та можливість зміни нею віросповідання або відмови від нього. Під субєктивним правом людини на світогляд і віросповідання слід розуміти забезпечену законом міру можливої поведінки особи (індивіда або відповідної організації), спрямовану на досягнення цілей, повязаних з задоволенням її світоглядних переконань і віросповідальних поглядів та повязаних з цим інтересів. 35 Основного Закону країни теза про свободу світогляду, на думку здобувача, є складовою свободи думки, що може мати як релігійне так, і атеїстичне спрямування, та вміщує в собі свободу совісті, яка безпосередньо повязана зі свободою віросповідання. Державою визнається рівність і рівноправність усіх релігій, церков, напрямків і течій, що діють на законних підставах в країні. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну або атеїстичну діяльність (ч.

Основний зміст

Здійснене дисертаційне дослідження дозволяє сформулювати такі узагальнюючі положення, висновки, пропозиції та рекомендації: 1. Доктринальною основою сучасної вітчизняної конституційної дефініції права людини на свободу світогляду і віросповідання є ліберальна концепція визначення правового статусу особи в суспільстві і державі.

2. Серед здобутків радянського наукового розуміння, а відтак і конституційно-правового закріплення права людини на свободу світогляду і віросповідання, що заслуговують на увагу і сьогодні, варто відмітити: а) визнання державою рівності і рівноправності всіх релігій, церков, напрямків і течій, що діють на законних підставах в країні; б) гарантування державою неприпустимості будь-яких примушувань особи у ставленні до релігії та можливість зміни нею віросповідання або відмови від нього.

3. Під субєктивним правом людини на світогляд і віросповідання слід розуміти забезпечену законом міру можливої поведінки особи (індивіда або відповідної організації), спрямовану на досягнення цілей, повязаних з задоволенням її світоглядних переконань і віросповідальних поглядів та повязаних з цим інтересів.

4. Використана в дефініції ст. 35 Основного Закону країни теза про свободу світогляду, на думку здобувача, є складовою свободи думки, що може мати як релігійне так, і атеїстичне спрямування, та вміщує в собі свободу совісті, яка безпосередньо повязана зі свободою віросповідання.

5. У розділі І Конституції України доречно було б викласти окрему статтю в такій редакції: «Україна - світська держава. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви (ч. 1). Державою визнається рівність і рівноправність усіх релігій, церков, напрямків і течій, що діють на законних підставах в країні. Жодна релігія не може бути визнана державою як обовязкова (ч. 2)».

6. Пропонується ст. 35 Основного Закону країни викласти в такій редакції: «Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну або атеїстичну діяльність (ч. 1). Ніхто неповинен зазнавати примусу, що зменшує його свободу мати, приймати чи змінювати релігію або переконання за своїм вибором. Держава поважає свободу батьків і, у відповідних випадках, законних опікунів забезпечувати релігійне та моральне виховання своїх дітей відповідно до власних переконань (ч. 2). Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоровя і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей (ч. 3). Ніхто не може бути увільнений від своїх обовязків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі, якщо виконання військового обовязку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обовязку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою (ч. 4)».

7. Право людини на свободу світогляду і віросповідання знаходить своє подальше конституційно-правове регулювання, крім Конституції України, у відповідних нормативних актах, які складають національне законодавство України. Складовими цієї системи є міжнародні договори універсального і регіонального характеру та вітчизняні нормативно-правові акти України. У свою чергу, вони поділяються на: а) нормативні акти, в яких проголошуються основоположні принципи гарантування свободи світогляду і віросповідання; б) нормативні акти, що утворюють правове поле для безпосередньої реалізації і здійснення цього невідємного права людини.

8. Під гарантіями права людини на свободу світогляду і віросповідання слід розуміти систему принципів і норм, які забезпечують дотримання цього права особи всіма субєктами суспільних відносин і створюють сукупність засобів і процедур, за яких людина отримує реальну можливість захищати і відстоювати на законній підставі свободи, що є похідними від зазначеного права в усій їх різноплановості та різноманітності. Всю сукупність гарантій, на наш погляд, можна умовно поділити на загальносуспільні (ідеологічні, політичні, економічні, соціальні) та юридичні (спеціальні).

9. Обґрунтовується, що сьогодні гостро стоять питання прийняття нової редакції Закону України «Про свободу світогляду і віросповідання та релігійні організації», розробки Закону України «Про майно релігійних організацій» та інших нормативно-правових актів, що стосуються питань забезпечення реалізації, охорони і захисту права людини на свободу світогляду і віросповідання.

1. Альонкін О. Проблеми забезпечення свободи світогляду та віросповідання в системі навчальних закладів органів внутрішніх справ / О. Альонкін // Актуальні проблеми підготовки кадрів і роботи з персоналом оперативних служб міліції: Тези доповідей міжнародної науково-практичної конференції - К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2003. - Ч. ІІ. - С.146-149.

2. Альонкін О. Право на свободу совісті та його конституційне відтворення: порівняльний аналіз / О. Альонкін, М. Биргеу, М. Гуренко // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. - 2003. - №2. - С.188-197.

3. Альонкін О. Право людини на свободу світогляду і віросповідання - стрижень обєднання українського суспільства / О. Альонкін, М. Гуренко // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ України: збірник наукових праць. - 2003. - №2. - С.110-121.

4. Альонкін О. Релігійна свобода в Україні: ісламський фактор / О. Альонкін // Україна - арабський світ: Науково-презентаційний альманах. - К.: Загальновоїнська спілка України, 2004. - іл., укр., англ. - С.316-325.

5. Альонкін О. Право людини на свободу світогляду і віросповідання - міжнародні стандарти і український конституціоналізм / О. Альонкін // Реформування правової системи України: проблеми і перспективи розвитку в контексті Європейських інтеграційних процесів: Міжнародна науково-практична конференція. Збірник наукових праць. - К.: Національна академія управління, 2004. - Ч. 1. - С.396-406.

6. Альонкін О. Становлення поняття свобода світогляду і віросповідання в Україні / О. Альонкін // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. - 2004. - №1. - С.104-112.

7. Альонкін О. Діяльність підрозділів міліції в механізмі реалізації права людини на свободу світогляду і віросповідання / О. Альонкін // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ України: збірник наукових праць. - 2004. - №1. - С.209-216.

8. Альонкін О. Розвиток теоретико-правової думки про права людини на свободу світогляду і віросповідання в Україні / О. Альонкін // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. - 2004. - №3. - С.218-224.

9. Альонкін О. Конституційні гарантії права людини на свободу світогляду і віросповідання / О. Альонкін // Україна-2005: поступальна хода до верховенства права: Збірник матеріалів конференції. - К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2005. - С.43-46.

10. Альонкін О. Право людини на свободу світогляду і віросповідання: юридичні гарантії / О. Альонкін // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. - 2005. - №3. - С.133-142.

11. Альонкін О. Економічні та соціальні гарантії права людини на свободу світогляду і віросповідання / О. Альонкін // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. - 2006. - №1. - С.157-167.

12. Альонкін О. Виборче право як складова політичних гарантій права людини на свободу світогляду й віросповідання / О. Альонкін // Вибори та демократія. - 2009. - №1. - С.13-17.