Конституція Пилипа Орлика як показник розвитку політичної думки в Україні на початку XVIII століття - Реферат

Конституція будь-якої держави є її основним, найголовнішим законом. Вона закріплює відносини, що склалися, дає перспективи, напрямки розвиткувона встановлює фундаментальні, принципові положення організації і діяльності, як держави та і взагалі суспільства,констатує правовий статус особистості. Конституція містить в собі не лише форму державного ладу, организацію публичної, легитимної влади, делающей свои веления обязательными на определенной территории, але й відношення держави до усіх сфер позадержавного, гражданського життя. Конституція установлює норми взаімовідносин особистості і держави, права та обовязки сторін - "особистость - держава", гарантії та межі прав і свобод людини в даному суспільстві, правила взаїмовідносин між людьми. Основний закон виконує також важливу нравственную, мировоззрєнчеську, философську функцию, і, с цієї точки зору, є своєрідним джерелом для появи концепцій, принципів, цілей формування особистості, що була б адекватна демократичному, відкрітому суспільству, виховання в дусі поваги прав та свобод людини, терпимості, відповідальності, миру та толерантності.Так, зокрема, у Стародавньому Римі конституціями називали деякі акти імператора, а у середньовічній Європі - акти, в яких закріплювалися привілеї та вольності феодалів (Велика хартія вольностей 1215 р. в Англії, Великий березневий ордонанс 1358 р. у Франції тощо). Сучасна наука конституційного права використовує термін "конституція" у кількох значеннях: конституція юридична, конституція фактична, конституція соціальна. Найбільш поширеним є використання терміну "конституція" в його формально-юридичному значенні, тобто як основного закону держави що приймається в особливому порядку, має найвищу юридичну силу та регулює найважливіші суспільні відносини, які визначають принципи організації публічної влади, закріплюючи при цьому засади конституційного ладу, гарантії прав і свобод людини і громадянина, систему, порядок організації і компетенцію органів державної влади, територіальний устрій держави, державні символи.Після Полтавської катастрофи Пилип Орлик, його дружина і родичі Герцики, ряд старшин пішли за гетьманом у вигнання. З ними йшли запорозькі козаки на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнком і Карл XII з частиною шведського війська, долаючи далекий, тяжкий і небезпечний шлях до тодішніх володінь Туреччини. 5 квітня 1710 р. під Бендерами «на пристойному тому елекційному акту місці» козацька рада обрала Пилипа Орлика гетьманом України. У день виборів було проголошено угоду-договір між новообраними гетьманом, старшиною і козацтвом, закинутими недолею на чужину. Цей витвір української державної і політичної думки початку XVIII ст. був, по суті, першою в світі конституцією, її головним автором, очевидно, був Пилип Орлик, принаймні в складанні її, безсумнівно, йому належала провідна роль.Повна назва документа: Договори і Постановлення Прав і вольностей Війська Запорозького між Ясновельможним паном Пилипом Орликом, новообраним гетьманом Війська Запорозького, і між генеральною старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким, що за давнім звичаєм і за військовими правилами утверджені обома сторонами вільним голосуванням і Ясновельможного гетьмана урочистою присягою підтверджені року від Різдва Христового 1710, Квітня 5, в Бендерах. у тексті документа її автори називають територію держави Малою Руссю, Військом Запорозьким, Україною . Гетьманська влада мала бути обмеженою постійною участю в управлінні Генеральної Ради, тобто поширеної старшинсько-козацької ради, до якої мусили входити не тільки генеральна старшина, городові полковники, сотники та полкова старшина, а й по одному депутату з кожного полку з числа заслужених («добророзумних») і значних козаків (їх у Конституції названо «генеральними радниками»), а також депутатів від запорозького козацтва. «Коли б хто з генеральних осіб, полковників, генеральних радників, значного товариства та інших військових урядників над тією ж чернею чи то б гонор гетьманський зважився б образити, чи в якомусь іншому ділі провинитися, то таких переступників сам ясновельможний гетьман не має карати своєю приватною помстою та владою, а повинен таку справу, чи кримінальну, чи некримінальну, здати на військовий Генеральний суд, і який у нього випаде нелицемірний і нелицеглядний декрет, такий кожен переступник має й понести». Коли б в управі гетьмана або в його справах помітне було щось шкідливе для народного добра, тоді старшини і козаки-радники мають право те «виказати» гетьманові, а він не мав права на них гніватися або мститися їм, але мусив «недолади справити» Як говориться в Конституції, «вони не покладаються на свої заслуги, прагнучи неситою пожадливістю для свого приватного пожитку військових та посполитих урядів, зваблюють гетьманське серце корупціями і завдяки цьому втискуються без вільного обрання понад слушність і право чи на полковничі уряди, чи на інші посади - щодо того конечно постановляється, щоб ясновельможний гетьман не заводився жодними,

План

Вступ

1. Конституція: історія, поняття, функції

2. Історичне виникнення конституції Пилипа Орлика

3. Основні статті конституції П.Орлика

4. Політичне значення конституції та її роль в історії

Висновок

Література