Іконографічний символ в духовно-естетичній спадщині П. Флоренського - Автореферат

Осмисленням же ікони як духовного явища, чи, навіть, як духовно-естетичного феномену займається така наукова дисципліна як іконологія. З поміж них саме П.Флоренському вдалось, на наш погляд, ґрунтовно виразити сутність ікони, розкрити її ідейний потенціал, осмислити її місце в історико-культурній перспективі людства, визначити роль та функціональну значущість в духовному кліматі суспільства. Значною мірою це повязано з тим, що П.Флоренський володів винятковою естетичною та історичною обізнаністю в питаннях іконопису, який, до речі, вважав найвищим і неперевершеним видом мистецтва. Зрештою, вивчення творчого здобутку П.Флоренського в його іконологічному аспекті і особливо шанування ікон та їх суто православного бачення дозволяє більш ґрунтовно підійти до проблеми розуміння особливостей історико-філософського процесу та розвитку естетичної думки Росії першої половини ХХ століття. Осмислення цих творів зумовило появу численних публікацій в Росії та Україні, автори яких або намагались розкрити специфіку загальноестетичних поглядів П.Флоренського (Р.Гальцева, К.Ісупов, С.Кравець, Л.Янченко) , або приділяли увагу розгляду окремих конкретних проблем його теорії мистецтва (О.Генісаретський, Є.Муріна, Б.Раушенбах).В першому розділі “Світоглядні основи аналізу ікони у філософсько-естетичній спадщині П.О.Флоренського” аналізуються численні публікації в Росії та Україні , автори яких намагалися розкрити специфіку загальноестетичних поглядів П.Флоренського. “Історико-теоретична думка про іконологічне вчення П.Флоренського” подається аналітичний огляд тих творів російських та українських філософів, мистецтвознавців та богословів, в яких можна віднайти певні міркування та узагальнення про тлумачення П.Флоренським феномену ікони. Обмаль праць, автори яких підіймають проблеми філософії ікони П.Флоренського. В своїх дослідженнях “Духовно-естетичні основи руської ікони”, “Філософія мистецтва Павла Флоренського ”та інших Бичков високо оцінює іконологічні здобутки П.Флоренського, показуючи їх значущість в історії естетичних вчень та в естетиці неоправославя. До особливості тлумачення П.Флоренським феномену ікони він відносить: а) виразний символізм ікони і, як наслідок, переважання знаково-символічного тлумачення над художнім; б) антиномічність ікони; в) предметність іконопису і специфічність його образотворчих засобів; г) домінування харизматичної ролі ікони в системі її функціональності.Узагальнюючі положення, що випливають з аналізу філософії ікони П.Флоренського: іконологічні пошуки П.Флоренського були серцевиною його концепції “конкретної метафізики”. духовні витоки іконології П.Флоренського полягають у богословських інтерпретаціях образу і символу представниками святоотцівської традиції, яка знаходить своє логічне завершення у візантійській культурній площині; надзвичайна мистецька цінність ікони та її високий духовний зміст розкрито й осмислено в іконології П.Флоренського у світлі православної філософії. Дослідження П.Флоренським естетичного аспекту іконопису в контексті православного світосприйняття дає змогу визначити: 1) “надмирність” (надбуттєвість, надзвичайність) ікони, що досягалася специфічними мистецькими художніми засобами; 2) їх поліфункціональність, в структурі якої є віроповчальна функція; 3) канонічність іконних зображень; Характер духовного досвіду зумовлює поділ ікон на: а) біблійні, в основі яких слово Боже; б) портретні (в основі - власний досвід і память митця); в) ікони, написані за переказом; г) ікони явлені, в основі яких власний духовний досвід іконописця.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Узагальнюючі положення, що випливають з аналізу філософії ікони П.Флоренського: іконологічні пошуки П.Флоренського були серцевиною його концепції “конкретної метафізики”. Осмислення іконографічної символіки виявляється естетичним фокусом й водночас естетичним виповненням його філософії;

духовні витоки іконології П.Флоренського полягають у богословських інтерпретаціях образу і символу представниками святоотцівської традиції, яка знаходить своє логічне завершення у візантійській культурній площині;

надзвичайна мистецька цінність ікони та її високий духовний зміст розкрито й осмислено в іконології П.Флоренського у світлі православної філософії. Дослідження П.Флоренським естетичного аспекту іконопису в контексті православного світосприйняття дає змогу визначити: 1) “надмирність” (надбуттєвість, надзвичайність) ікони, що досягалася специфічними мистецькими художніми засобами; 2) їх поліфункціональність, в структурі якої є віроповчальна функція; 3) канонічність іконних зображень;

розробляючи проблему символу, П.Флоренський долає суто символістське тлумачення символу як містичного відображення невидимого трансцендентного світу в кожному елементі явищ і ставить питання про онтологічність символу;

іконологія П.Флоренського є виразним і показовим прикладом символізації. В його уявленні поєднання ноуменального і феноменального знаходить адекватне виповнення у феномені ікони. Тому ікона для нього - найвищий вид мистецтва;

критеріями істинності іконопису П.Флоренський проголошує духовний досвід та художній канон. Характер духовного досвіду зумовлює поділ ікон на: а) біблійні, в основі яких слово Боже; б) портретні (в основі - власний досвід і память митця); в) ікони, написані за переказом; г) ікони явлені, в основі яких власний духовний досвід іконописця. Поєднувальною домінантою матеріального і духовного пластів окремих елементів ікони постає антиномічність, яка і є основою поглибленої онтологічності ікон;

П.Флоренський абсолютизує зображувальний художній прийом іконопису - зворотну перспективу;

поняття краси тлумачиться П.Флоренським як благодать і тому є передумовою істинності і життєвості всіх рівнів буття людини, створеної Богом. Естетичність ніби пронизує собою чуттєвий і розумовий рівні осягнення людиною феноменального і ноуменального світів. Відповідно й мистецтво - головний предмет дослідження традиційної естетики, мислиться П.Флоренським не як самостійна сфера виявлення людського духу, а й необхідний аспект будь-якої діяльності: теоретичної, практичної і літургійної.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ У ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Мартиненко Л.Б. Духовний досвід - основа іконописі // Вісник Київського університету. Серія : філософія, політологія. Випуск 33.- К.: Київський університет, 2000, с.50-53

2. Мартиненко Л.Б. Іконостас, і канон у баченні П.Флоренського // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури. Збірник наукових праць. Випуск 4-5. Ч.І. -К.: 2000, с.230-239.

3. Мартиненко Л.Б. Концепція ікони - як вершина художньо-естетичної спадщини П.Флоренського // Вісник Київського університету. Серія: філософія, політологія. Випуск 27.- К.: Київський університет, 1998.- С.42-44.

4. Мартиненко Л.Б. Ікона як першообраз та образ // Гуманітарні науки: проблеми, пошуки, перспективи. - Збірник наукових праць. Випуск 6. - Київ, 2000. - С.113-116.

5. Мартиненко Л.Б. Місце спадщини П.Флоренського в історії сучасної естетичної думки // Тези доповіді на міжнародній конференції “Етика та естетика: проблеми сучасності”. - Київ, 1997.- С.50-51.

6. Мартиненко Л.Б. Феургія - “Мистецтво богодіяння” в розумінні П.Флоренського // Навчально-виховний процес в середній та вищій школі: проблеми, пошуки, перспективи. - Збірник наукових праць. Вип. ІІІ.- Умань, 1997.- С.237-239.

7. Мартиненко Л.Б. Філософія культу Павла Флоренського // Навчально-виховний процес в середній та вищій школі: проблеми, пошуки, перспективи. - Збірник наукових праць. Вип. ІІІ.- Умань, 1997.- С.239-244.

8. Мартиненко Л.Б. Художній простір у філософії П.О.Флоренського // Гуманітарні науки: проблеми, пошуки, перспективи. - Збірник наукових праць. Випуск IV.- Київ, 1997.-С.29-31.

Размещено на .ru