Конфуціанство в історії стародавнього Китаю - Дипломная работа

У часи жорстокої внутрішньої боротьби за владу нищилися стародавні устої життя, порушувалися моральні норми. Виступивши з критикою сучасності (період Східного Чжоу VIII-III ст. до н. е., підперіоди Ле Го "Багато царств" або Чуньцю "Весна й осінь" VIII-V ст. до н. е. та Чжань Го "Воюючі царства" V-III ст. до н. е.), протиставивши їй минулі часи (період Шан - Інь XVIII-XII ст. до н. е. та період Західного Чжоу XII-VIII ст. до н. е.), Конфуцій створив своє оригінальне вчення, в якому головна роль відводилася ідеалу досконалої людини та соціального порядку. Починаючи з II-I ст. до н. е., коли конфуціанство стає у Китаї загальновизнаною релігією, особа Конфуція була поступово обожнена, йому починають поклонятися та приносити жертви. Так вчення Конфуція, яке первісно призначалося для вузького кола осіб, для навчання людей, котрі йшли працювати на державну службу, поступово стало головною смислотворчою концепцією мислення освічених китайців. Обєкт дослідження: конфуціанство як складний історичний та етично-релігійний феномен, дослідження якого включає в себе вивчення передумов появи, особливостей становлення й розвитку, організаційного та ідеологічного оформлення, взаємовідносин з державною владою та китайським суспільством та впливу на подальший історичний процес.Батьком його був Шу Лянхе - хоробрий великий воїн свого часу, що прославився своїми подвигами. Старший син Шу Лянхе був дуже слабкий від народження, і воїн не наважувався зробити його своїм спадкоємцем. Коли хлопчику було два роки і три місяці (китайці починають рахувати вік дитини з моменту зачаття), Шу Лянхе помер. Коли Конфуцію було сімнадцять років, померла його мати, якій у ту пору ледь виповнилося тридцять вісім років. З величезними труднощами Конфуцій розшукав могилу батька (ні йому, ні навіть його матері старші дружини не дозволили проводити Шу Лянхе в останню путь), і у відповідності з релігійними обрядами поховав поруч матір.Перелік обовязків правителя був простим та зрозумілим стародавньому китайцеві, так само як зрозумілий він і сучасному мешканцеві землі: їжа для людей; оплакування для померлих; служіння для тих, хто живе. Мета конфуціанського вчення про людину - показати, як повинна поводитися людина в різних ситуаціях, тобто це вчення має яскраво виражену практичну спрямованість, а теоретичний аспект є підлеглим: обґрунтувати вічність і незмінність правил поведінки, що рекомендуються, і відносин між людьми. Це пояснюється серединним положенням людини щодо Неба і Землі: з одного боку, людина вкладається у світобудову, складаючи з нею єдине ціле і, виступаючи зєднуючою ланкою між Небом і Землею, а з іншого боку - людина займає у світобудові унікальне місце, що дозволяє їй співвіднести себе як з Небом, так і Землею. Конфуцій відмовлявся обговорювати питання про природу людини, як свідчить "Лунь юй", обмежившись достатньо розпливчастим висловленням: "За своєю природою (люди) близькі один одному; за своїми звичками (люди) далекі один від одного". Здійснення людинолюбства залежить від самої людини, хіба воно залежить від інших людей?" Так гуманність звязується з ритуалом, причому людина повинна прикласти певні зусилля, щоб перебороти себе, включитися в систему відносин, регульованих правилами етикету, і домогтися того, щоб далі проявляти себе щонайкраще без додаткових зусиль, тобто стати "шляхетним мужем "(Цзюньцзи).Його батько помер, коли Мен-цзи ще був дитиною, тому його доброчесна мати виховувала одна. Тодішні правителі були зайняті міжусобною боротьбою, воюючи один з одним за землі, і не могли прийняти філософію Мен-цзи, яка з їх точки зору була дуже непрактичною. Мен-цзи не згоден з тими, хто думав, що людина від народження і від природи зла або навіть нейтральна щодо добра і зла. Природженого прагнення будь-якої людини в добру Мен-цзи доводив тим, що всім людям від природи властиві такі почуття, як співчуття - основа людинолюбства, почуття сорому і обурення - основа справедливості, почуття правди і неправди - основа пізнання. Але й тоді в своїх взаєминах люди мало чим відрізнялися від тварин, поки якийсь Се не навчив людей моральним нормам: любові між батьком і сином, почуттю боргу між государем і підданими, відмінності в обовязках між чоловіком і дружиною, дотримання порядку між старшими і молодшими, вірності між друзями.Сюнь-цзи, або "Учитель Сюнь", на імя Сюнь Цин, жив в кінці епохи "Воюючих царств "(V - III ст. до н. е.) і в кінці свого життя побачив обєднання Китаю під егідою правління першого імператора династії Цінь - Цінь Шіхуана. У 226 р. до н. е. він залишив Чжао і здійснив подорож у царство Цінь, де мав розмову з ціньським правителем Чжао-Ваном та його чиновниками щодо принципів управління Піднебесною. У 225 р. до н. е. на Сюнь-цзи навели наклеп і він змушений був переїхати з царства Ци у царство Чу, де стає начальником повіту Ланьлін. Про це свідчить і подробиці відсторонення його від посади начальника повіту Ланьлін: „Хтось сказав правителю об

Зміст

Вступ

Розділ 1. Становлення конфуціанства, його основні засади

1.1 Життєвий шлях Конфуція

1.2 Релігійно-філософське та етико-моральне вчення Конфуція

Розділ 2. Еволюція конфуціанської думки у iv - i ст. до н.е.

2.1 Мен - цзи

2.2 Сюнь - цзи

2.3 Дискусія ранніх конфуціанців щодо проблеми людської природи

2.4 Конфуціанство та легізм. Ханьське конфуціанство. Дун Чжуншу

Висновки

Список використаних джерел та літератури