Конфлікт у колишній Югославії (1991-1995 рр.) у загальноєвропейській політиці США - Автореферат

Подане дослідження "Конфлікт у колишній Югославії (1991-95 рр.) у загальноєвропейській політиці США" розглядає балканську кризу в контексті нової геополітичної ситуації, що склалася після розпаду комуністичної системи в Східній Європі. Актуальність теми, що розробляється, обумовлена цілим рядом специфічних чинників, що перетворюють конфлікт у колишній Югославії на одну з найгостріших проблем сучасних міжнародних відносин. Особливе становище США як єдиної наддержави, що залишилася на планеті, потребує всебічного і критичного осмислення американської зовнішньої політики, що справляє сьогодні домінуючий вплив на загальну картину міжнародних відносин. Враховуючи певні аналогії в їх історичному і культурному розвитку, таке дослідження дуже корисно як для розуміння ролі України в сучасних міжнародних відносинах, так і для розвязання внутрішніх етнічних проблем республіки, що одержала нещодавно незалежність. Предмет дослідження відповідає його обєкту - вивчення американо-європейських відносин у контексті кризи в колишній Югославії (1991-95 рр.)Оскільки основна мета дослідження - зясувати значення політики США в колишній Югославії для розвязання геостратегічних проблем Вашингтона в Європі, основний натиск робиться на історіографічний аналіз робіт американських авторів. Криза в колишній Югославії трактувалася або як результат сутички "сербського тоталітаризму" із національними рухами в республіках (У. Така однобічність у виборі підходів до конфлікту і критеріїв його оцінки пояснюється вимогою сучасного моменту, вкрай важливого для успіху американської стратегії не тільки в колишній Югославії, але й у всій Європі. Таким чином, роботи дослідників із США є незамінним доповненням до джерельної бази вивчення балканської політики Білого Дому, але з обєктивних причин не можуть бути обрані теоретичною основою для неупередженого аналізу конфлікту в колишній Югославії. Найбільш оптимальною формою класифікації авторів із колишньої Югославії нам уявляється їхній поділ на три категорії: орієнтовані на атлантичну концепцію Європи ліберали; націоналісти, які відстоюють у залежності від етнічної приналежності, вузьконаціональні інтереси своїх республік, євразійці, серед яких виділяються прихильники проекту "середньої Європи", тобто геополітичної єдності регіону з центром у Німеччині, та євразійці, орієнтовані на Схід, тобто на зближення з Росією.Основні результати проведеної дисертаційної роботи можуть бути викладені у вигляді таких тез: · Конфлікт у колишній Югославії (1991-95 рр.) не може розглядатися як винятково внутрішньобалканська проблема без урахування загальносвітової геополітичної ситуації. · Крах союзу навколо Белграда був викликаний давніми й обєктивними причинами, проте оголошені головними винуватцями конфлікту серби були не меншими жертвами повоєнних політичних комбінацій у Європі, ніж хорвати або словенці, що мали в ході кризи підтримку на Заході. · Розпад Югославії призвів до нового перегрупування сил у Південно-Східній Європі, що автоматично викликало суперечки серед країн-учасниць ЄС і поставило в скрутне становище США, які прагнули зберегти своє лідерство на континенті. Таким чином, конфлікт у колишній Югославії (1991-95 рр.) має розглядатися не як вузькорегіональна етнічна криза, а як нове зіткнення на Балканах інтересів головних геополітичних сил сучасного світу. · Використовуючи протиріччя всередині ЄС, що призвели до невдачі миротворчої місії ООН у колишній Югославії, Вашингтонові вдалося забезпечити пріоритет силам НАТО в розвязанні балканського питання.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У висновках підбиваються узагальнюючі підсумки роботи, викладаються найбільш вагомі результати наукового пошуку, а також подаються рекомендації щодо подальшого вивчення досліджуваної проблеми. Основні результати проведеної дисертаційної роботи можуть бути викладені у вигляді таких тез: · Конфлікт у колишній Югославії (1991-95 рр.) не може розглядатися як винятково внутрішньобалканська проблема без урахування загальносвітової геополітичної ситуації. На наш погляд, існування югославської держави використовувалося Заходом як чинник, що стримує поширення німецького, а пізніше ще в більшій мірі, радянського впливу в Південно-Східній Європі. Якщо в період протистояння з Німеччиною і СРСР західні держави були зацікавлені в зберіганні Югославії на будь-яких умовах, то після припинення німецької, а потім і радянської експансії така необхідність зникла. У результаті Югославія, втративши своє колишнє значення у геополітичних комбінаціях, виявилася сам-насам із найсерйознішими етнічними проблемами, що накопичилися за роки її штучно підтримуваного існування.

· Крах союзу навколо Белграда був викликаний давніми й обєктивними причинами, проте оголошені головними винуватцями конфлікту серби були не меншими жертвами повоєнних політичних комбінацій у Європі, ніж хорвати або словенці, що мали в ході кризи підтримку на Заході.

· Розпад Югославії призвів до нового перегрупування сил у Південно-Східній Європі, що автоматично викликало суперечки серед країн-учасниць ЄС і поставило в скрутне становище США, які прагнули зберегти своє лідерство на континенті. Таким чином, конфлікт у колишній Югославії (1991-95 рр.) має розглядатися не як вузькорегіональна етнічна криза, а як нове зіткнення на Балканах інтересів головних геополітичних сил сучасного світу.

· Використовуючи протиріччя всередині ЄС, що призвели до невдачі миротворчої місії ООН у колишній Югославії, Вашингтонові вдалося забезпечити пріоритет силам НАТО в розвязанні балканського питання. Ця перемога означала зберігання лідерства США в системі колективної безпеки, а отже, і подальшу залежність Європи від трансатлантичних звязків. У той же час Дейтонівські мирні угоди фактично ізолювали від Балкан основного американського геополітичного конкурента - Росію, паралельно розширивши межі присутності НАТО на Сході.

· Підписані в грудні 1995 р. Паризькі мирні угоди зафіксували фактичний поділ Боснії, що означав установлення стратегічного контролю США над обома частинами формально єдиної держави. Офіційна єдність республіки дозволяє Вашингтонові контролювати всі три боснійські етноси, не допускаючи посилення жодного з них, а значить і зміцнення на Балканах позицій держав, що стоять за ними. Так, велика Хорватія означала б лідерство в регіоні Німеччини, велика Сербія - відродження російського впливу, суто мусульманська Боснія - можливе проникнення ісламського фундаменталізму в Європу. Присутність НАТО в зоні потенційного конфлікту виключило всі ці перспективи на користь американців. Хронічна етнічна напруженість у Боснії дозволяє США через трансатлантичний альянс на невизначений час продовжувати свою військову присутність у регіоні.

· Для держав ЄС результати кризи в колишній Югославії (1991-95 рр.) у будь-якому випадку є невдачею. Якщо оцінювати Дейтонівські угоди як поділ Боснії, то перед нами невтішна картина роздрібнення регіону на вузькоетнічні мікродержави замість єдиної інтеграції в загальноєвропейські процеси. При розумінні Боснії як єдиного простору мусимо визнати, що жодна зі значних європейських держав не може співпрацювати з республікою інакше, ніж через НАТО.

· Одноособове лідерство США в системі колективної безпеки, безальтернативність наддержави дозволяють Вашингтонові використовувати атлантичне партнерство для розвязання власних задач, навіть в обхід інтересів союзників. Незадоволеність європейських держав результатом конфлікту в колишній Югославії (1991-95 рр.) і їхня часом дуже жорстока критика американської політики на Балканах - очевидне тому підтвердження. У той же час лобіювання атлантичних звязків разом із неурегульованими внутрішньоконтинентальними протиріччями поки не дозволяють ЄС запропонувати гідну альтернативу НАТО.

· Конфлікт у колишній Югославії (1991-95 рр.) став приводом для створення міжнародного правового прецеденту, як-от: фактичного перекладання функцій ООН на військово-політичний блок. Певне ці перегрупування сил набудуть розвитку і надалі, оскільки тенденція, що намітилася, до зниження ролі ООН у світовій політиці очевидна.

· У результаті Дейтонівських угод Боснія виявилася ще більш штучним і конфліктним утворенням, ніж була колись Югославія. Керувати такою державою без прямого міжнародного контролю попросту неможливо. Тому і визнання за нею суверенітету у світовій політиці може носити поки тільки номінальний характер. Таким чином, практику створення держав, підпорядкованих геополітичним інтересам більш значних держав, ще далеко не можна вважати зжитою.

· Використання європейських проблем і радикальні дії в кризових ситуаціях дозволили США зберегти лідерство в системі колективної безпеки, що означають подальше розширення американського впливу в Євразії.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Конфлікт в колишній Югославії (1991-1995) в системі міжнародних відносин. - Одеса: Астропринт, 1999. - 24 с.

2. Розпад Югославії: внутрішній та міжнародний аспекти балканської проблеми. - Одеса: Астропринт, 1999. - 36 с.

3. Політичні підсумки конфлікту в колишній Югославії (1991-95). - Одеса: Астропринт, 1999. - 32 с.

4. Розпад Югославії: міжнародний аспект // Записки історичного факультету. - Вип. 8. - Одеса 1999. - с. 319-324.

5. Югославія в міжнародній політиці // Матеріали 53 наукової конференції професорсько-викладацького складу та наукових робітників ОДУ ім. І.І. Мечнікова. - Одеса: Негоциант, 1999. - с. 89-94.