Конфлікт моральної та естетичної мотивації в генезі творчої особистості - Автореферат

Моральна мотивація в генезі особистості, як вияв моральної безпосередності людини, її нередукованої потреби в безкорисливо-доброзичливому спілкуванні зі світом потрапляє в складну і часто неусвідомлювану залежність від умов соціального середовища і від потреб Его. Разом із тим, як було розірвано “великий ланцюг буття”, загострюється проблема формування суспільно-моральних цінностей в ситуації недовіри до будь-яких метанаративів, все більше усвідомлюється залежність поведінкових норм саме від вільно обраних цінностей, а не від широко трактованих моральних норм, коли, наприклад, одній людині її цінності дозволяють за певних обставин посягати на життя іншої - і це знаходить “моральне” виправдання, а іншій людині її цінності не дозволяють цього за будь-яких обставин. Відповідно, загострюється наступне питання: що може сприяти вільному формуванню культури спілкування, формуванню не існуючої в готовому вигляді здатності не тільки визнавати з позиції власних цінностей право іншого на існування, але і приймати світ іншого як цінність. Оскільки естетичне переживання, за своєю суттю, прагне до самодостатності задоволення від споглядання предмету естетичної оцінки - актуалізується питання: наскільки автономним від ціннісного розмаїття сучасного світу може бути формування культурних запитів митця як людини, що схиляється до “сповідування” культу артикулювання почуттів самих по собі, і яка в цьому роль його моральної мотивації? Потрібно відзначити той факт, що творення образу в мистецтві викликає переживання себе як абсолютного центру створюваного художнього світу і через це - почуття причетності до творення культурного світу взагалі; до того ж, значущість образів мистецтва, як узагальнюючого досвіду душі, і зримість, доступність цього досвіду для соціальних оцінок часто-густо обертаються спокусою власного морального самовиправдання.“Творчість як феномен становлення особистісного начала людини” творчість повязується з послідовно розвинутими сутнісними властивостями особистості. Зроблено висновок, що уява, реалізуючи потенційний, ще не оприявнений смисл, має звертатися до найбільш достовірного життєвого досвіду, оскільки смисл (у власне філософському, а не прагматичному значенні), на відміну від “обєктивного знання”, не може бути привнесеним (переданим), але актуалізується через розрізнення в життєвому досвіді можливості подолання його (життєвого досвіду) умовності. Так, загалом кажучи, виникає ідеал, який може знецінювати доступні можливості - вони стають лише засобом для досягнення ідеалу, поки між ідеалом і ними не відбудеться узгодження. Оскільки ідеал, окрім позитивної вимоги здійснення в емпіричному, зумовлює форму нашого прагнення, зазначена форма розглядається як умовність, санкціонована ідеалом - установка. Через аналіз цих понять окреслюються граничні прояви моральної сфери свідомості: з одного боку - це егоцентризм, як безкінечна трансляція свого Его, що не може поглинати світ до безкінечності, і тому, зрештою, віднаходить в освоєнні світу тільки себе (втрачаючи без цього освоєння свободу, але саме тому до безкінечності ретранслюючи своє право на неї); з іншого - “культура самозречення”, коли “Я” не втрачає перспективи вивільнення від самодостатності, яка зумовлюється наполяганням на визначальному значенні своїх бажань.Поставлене на початку роботи питання стосовно того, чи є неминучим конфлікт між моральною і естетичною мотиваціями і чи можливе його розвязання в світлі розглянутих феноменів творчої дії (уява, ідеал, відчуження, установка) підводить до наступних висновків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Поставлене на початку роботи питання стосовно того, чи є неминучим конфлікт між моральною і естетичною мотиваціями і чи можливе його розвязання в світлі розглянутих феноменів творчої дії (уява, ідеал, відчуження, установка) підводить до наступних висновків.

Причини конфлікту повязані: по-перше, з двонаправленою функцією волі, яка, постаючи як Его-воля, прагне зберегти існуюче Я і через формальну розумову вимогу всезагальності ствердити це Я в усьому існуючому (хоч би це було і ствердження ідеалів), і водночас, як моральна воля (спираючись на силу розуму, що не визнає ніякої остаточності і для власного Я), виявляє готовність до самозречення заради покликання, як воно відчувається не стільки в ідеалі (усвідомлюваному), скільки крізь ідеал;

по-друге, з особливістю репрезентації ідеалу в творчому процесі, його формуванням в умовах “компенсаторної” чуттєвості, коли безпосереднє почуття затримується існуючими в суспільстві обмеженнями, причому йдеться не лише про табуювання еротичних бажань, а й про обмежені можливості спілкування і розуміння;

по-третє, має бути враховано, що суперечності, які виникають між різними мотиваціями, нагромаджуються протягом усієї генези особистості переважно без усвідомлення глибинних причин цих суперечностей; якоїсь миті загостреного їх усвідомлення індивід зненацька “застає” себе захопленим ними. Вони частково прояснюються і можуть частково долатися через творче здійснення в критичних, загострених, власне екзистенційних ситуаціях.

Як показано в роботі, зазначений конфлікт може бути прихованим, але поза ним існування творчої особистості є неможливим. Більш того, конфлікт і потреба його вирішити виявляються рушійними силами творчої дії.

Ще одним істотним результатом дослідження є виявлення багатомірності самосвідомості, яка у різний спосіб “центрується” в залежності від превалюючого типу діяльності: у митця, естета, теоретика культури можуть бути не просто різні особисті думки стосовно одного й того ж самого предмету і різні ціннісні значення, але різні форми “вибудовування” самого відношення до предмету (наприклад, логічні або чуттєві) і, відповідно, типу його присутності в свідомості, переживанні і оцінці. Для митця моральна воля як вимога вільного прийняття іншого відрізняється від факту вільного визнання іншого розумом саме перспективністю звернення до почуттів: самообмеження, в такому разі, не здійснюється розумом, а лише визначається ним.

Зазначена перспектива стає зримою в художньому творі, але в залежності від ступеня завершеності авторської ідеї може приводити і до глибокого розчарування (в цьому випадку здійснюється певна деконструкція морального пафосу), і до справжнього потрясіння (катарсис).

1. Жулай В.Д. "Я і Ти" Мартіна Бубера як відповідь на питання про достовірність смислу // Щорічник “Philosophia prima: метафізичні питання”. - Вип. 3. -К., 2000. - С.140.

2. Жулай В.Д. "Підпільна" людина Ф. Достоєвського як принцип творчості // Науково-теоретичний часопис "Філософські обрії" - Випуск 7. - Полтава 2002. - С.270.

3. Жулай В.Д. Аналіз створення контексту у С.Кєркегора // Науково-теоретичний часопис Філософська думка. - № 3, 2006. - С.160.

4. Жулай В.Д. Конфлікт моральної та естетичної мотивації в генезі творчої особистості // ХХІ століття і сучасна науково-практична інноваційна культура. Матеріали ІІІ-х аспірантських читань. - К.: КУТЕП, 2001. - С.111.

5. Жулай В.Д. Філософія - це мандрівне життя // Науково-теоретичний часопис Філософська думка. - № 1, 2002. - С.160.

6. Жулай В.Д. Ціннісні орієнтації в житті особистості // Матеріали міжнародної наукової конференції "Людина у світі духовної культури”. - К., 2002 - С.54.

7. Жулай В.Д. Рецензія на книгу Ч. Тейлора “Етика автентичності” // Дух і Літера. - К., 2003. - С.472.

8. Жулай В.Д. Категорія “цікаве” як форма конфліктного (або неконфліктного) співвідношення між моральним та естетичним // Щорічник "Наукові записки КУТЕП". - Вип. 3. - К.: КУТЕП, 2003. - С.572.

9. Жулай В.Д. Проблема морального самовизначення в сучасному світі: феномен постмодерну // Матеріали міжнародної наук. конференції “Світ у ситуації постмодерну: занепад культури чи зміна парадигм?” - К., 2006 - С.268.