Поняття символу, яке є центральним для візантійської патристичної естетики. Аналіз богословсько-естетичного вчення візантійських мислителів із метою виявлення специфіки онтологічного статусу й особливостей ікони порівняно з іншими символами Абсолюту.
При низкой оригинальности работы "Ікона як символ Абсолюту у візантійській патристичній естетиці", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
Нікіор Константинопольський уточнює особливості ікони як штучного образу; вона подібна до першообразу за зовнішнім виглядом, але відрізняється від нього за сутністю й за матеріалом: «Ікона є подобою першообразу, яка схожим чином закарбовує в собі зовнішній вигляд зображуваного, але відрізняється від нього, за відмінності сутності, матерією; вона є витвір мистецтва, створений задля імітації першообразу, але такий, що відрізняється від нього за сутністю й за матерією» [11, с. Нікіфор підкреслює відмінність ікони від єдиносутнісних образів, які відрізняються між собою за іпостассю й зображують загальне, суттєве для них, і через це властиве іншим іпостасям: «Через зображення предмета дається про нього пізнання, і в ньому можна споглядати іпостась зображуваного. Тому зображуватися можуть лише конкретні іпостасі цієї природи: «Адже як можна зобразити якусь природу, якщо вона конкретно не буде побаченою в певному лиці? Оскільки іпостась індивідуалізує природу неповторним чином, можна сказати, що зображується сама іпостась в її зовнішньому вигляді. За патристичним ученням, між іконою як образом Ісуса Христа чи святого (обоженої людини) і зображуваним першообразом існує не просто знаково-вказівна співвіднесеність, а реальний онтологічний звязок, який полягає в причетності ікони до божественної енергії (благодаті) при збереженні відмінної сутності (природи): «у ікони за природою немає поєднання з Божеством , а є тільки причетність за відношенням, адже всі ці речі (ікона, хрест і т. д.) мають причетність до благодаті й слави Божої», пише св.
Список литературы
1. Бычков В. Малая история византийской эстетики./ В. Бычков. К.: Путь к истине, 1991. 407 с.
2. Палама Г. Триады в защиту священно безмолвствующих / Г. Палама. М.: Канон, 199б 384 с.
3. Дионисий Ареопагит. О божественных именах. О мистическом богословии / Дионисий Ареопагит ; тексты, пер. с древнегреч. Г. Прохорова. СПБ.: «Глаголъ», 1995. 370 с.
4. Иларион (Алфеев), епископ. Священная тайна Церкви: Введение в историю и проблематику имяславских споров / И. Алфеев. СПБ.: Алетейя, 2002.
5. Дамаскин И. Диалектика, или философские главы / И. Дамаскин ; пер. с древнегреч. Н. Сагарды. М.: Екклесия пресс, 1999. 110 с.
6. Дамаскин И. Творения / И. Дамаскин ; пер. и комм. свящ. М. Козлова, Д. Афиногенова. М.: Мартис, 1997. 352 с.
7. Дамаскин И. Точное изложение православной веры / И. Дамаскин ; пер. с древнегр. А.Бронзова. СПБ., 1894.
8. Дамаскин И. Три защитительных слова против порицающих святые иконы или изображения/ И. Дамаскин; пер. с древнегреч. А. Бронзова. СПБ., 1893.
9. Лосский В. Очерк мистического богословия Восточной церкви / В. Лосский // Мистическое богословие. К.: Путь к истине, 1991. 392 с.
10. Мейендорф Иоанн, прот. Жизнь и труды святителя Григория Паламы /Мейендоф Иоанн, прот. СПБ., 1997. 480 с.
