Іконічність художнього образу на матеріалі творів І.С. Шмельова - Автореферат

Однією з помітних тенденцій, наявних у сучасній філології, є звернення до релігійно-філософської думки, зокрема, до епохи російського релігійно-художнього ренесансу рубежу XIX-XX ст., коли “відбулося або було підготовлене відродження онтології мистецтва, онтологічного його розуміння й повернення до життя художнього образу як суттєвості змістів, недосяжних іншим сферам свідомості”. Трубецького, в яких була досліджена феноменологія ікони й підготовлена методологічна база для розвитку онтологічної теорії художнього образу. З одного боку, він стверджує внутрішню органічність твору, концентрує на собі почуттєві внутрішньо-зовнішні прояви художності, з іншого боку, має потенціал, який розкривається, чим забезпечує переростання власних меж і інтенсивний рух до осягнутої розумом ідеї. Поняття “іконічність”, що слугувало змістовним центром цього дослідження, було запропоноване угорським дослідником В.В. Лєпахіним. Отже, актуальність нашого дослідження визначається: - по-перше, необхідністю цілеспрямованого вивчення буттєвих потенцій художнього образу;У першому розділі “Іконічність як теоретико-літературне поняття” визначаються джерела формування поняття “іконічність” в античності й середньовіччі, аналізуються філософські й теоретично-літературні джерела, що дозволяють простежити історію становлення категорії “образ”, акцентується взаємозвязок образа й ідеї. Образ і первообраз протиставлялися й розрізнялися за способом свого буття, за сутністю. Відповідно до християнської релігійної традиції, іконою називається не тільки сакральне зображення, але й увесь земний світ, що виступає іконою (образом, відображенням) світу, який можна осягнути розумом. Енергетичний звязок між образом і первообразом може бути пояснений тим, що іконічний літературно-художній образ - це такий образ, що “памятає” своє походження від ікони. Образ і первообраз прямують назустріч один одному, але підставою руху образу є передчуття причетності первообразу, підставою для руху первообразу - його енергії.Перебуваючи в зоні контакту мистецтва й релігії, художній образ виступає не точкою їхнього протиставлення, а центром їх положення та взаємопроникнення. У понятті “іконічність” відроджується традиція онтологічного розуміння образності, що бере початок в античності й одержує розвиток в середньовічних теоріях образу. Іконічність розглядається як особлива динамічна властивість художнього образу, якою виражається спрямованість образу до безумовної ідеї, що розуміється як “первообраз”. Іконічність починається там, де образ, не поступаючись здатністю репрезентувати видиме, свідчить про незриму присутність первообразу в художньому світі. При такому підході художні образи розглядаються не як видозмінені творчою свідомістю художника дзеркальні відображення образів реальної дійсності - “образи образів” або “копії копій”, а образи-ікони, що відтворюють у тексті художній образ “первинної реальності”.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Висновках узагальнено результати й визначено перспективи подальших досліджень.

Художній образ було розглянуто як буттєву цілісність почуттєвого світу дійсності й надчуттєвого світу первообразів, яка відтворюється. Онтологічний статус художнього образу робить його місцем перетинання різних модусів буття. Перебуваючи в зоні контакту мистецтва й релігії, художній образ виступає не точкою їхнього протиставлення, а центром їх положення та взаємопроникнення. Протилежність мистецтва й релігії виявляється емоційно-змістовною спільністю за умови співвіднесення або сполучення естетичної і релігійної домінант. Це досягається завдяки властивості іконічності.

Іконічність - поняття, що відбиває здатність речі, явища, часу, простору, окремої особистості, твору мистецтва, думки бути образом-іконою осягненої розумом дійсності. Поняттям іконічність стверджується принцип буттєвої взаємодії реального й надреального, визначається духовна цінність людського життя.

У понятті “іконічність” відроджується традиція онтологічного розуміння образності, що бере початок в античності й одержує розвиток в середньовічних теоріях образу. Творчо сприйнята російською філософською релігійною думкою, вона змістовно доповнює філософсько-естетичні трактування образності, що переважають у сучасному літературознавстві.

Іконічність розглядається як особлива динамічна властивість художнього образу, якою виражається спрямованість образу до безумовної ідеї, що розуміється як “первообраз”. Іконічність, формально збігаючись із зображальністю, змістовно відмінна від неї й навіть протилежна їй інтенціонально. Іконічність починається там, де образ, не поступаючись здатністю репрезентувати видиме, свідчить про незриму присутність первообразу в художньому світі.

Життєздатність іконічного образу в художньому світі визначається енергетичним впливом первообразу.

Іконічний художній образ функціонує в особливому часові-просторі, для якого характерне поєднання категорій простору й часу з категорією вічності, позначене в роботі терміном “еонотопос”. Художній еонотопос постає онтологічною категорією, яка виражає єдність природного й надприродного світів, прояв вічного в тимчасовому.

Метод іконічного аналізу полягає в розкритті сакрального змісту художніх образів у тій мері, у якій дозволяє й припускає їхня художність. При такому підході художні образи розглядаються не як видозмінені творчою свідомістю художника дзеркальні відображення образів реальної дійсності - “образи образів” або “копії копій”, а образи-ікони, що відтворюють у тексті художній образ “первинної реальності”. Процес зародження змістів відбувається під впливом енергій первообразів.

Основними художніми засобами, що розкривають іконічність літературного твору, є: - явні й неявні відсилання до новозавітних і іконографічних сюжетів і образів;

- варіювання християнських мотивів (провидіння, спокутного страждання, святості й чистоти, віри в чудо, християнської радості, подолання гріха й спокуси, вічного життя, старцювання, порятунку та ін.);

- еонотопічна організація тексту, яка зєднує просторові параметри з категорією вічності;

- безпосередня присутність у художньому тексті релігійного дискурсу (культова атрибутика, християнська символіка, лексика та ін.).

Іконічний аналіз творів І.С. Шмельова “Сонце Мертвих” і “Куликово Поле”, представлених, відповідно, як приклади імпліцитної й експлицитної іконічності, показав перспективність цієї методології.

Іконічні начала, виявлені у поетиці заголовка “Сонця Мертвих”, у цілеспрямованій організації християнських образів, символів і мотивів, у художньому еонотопосі, дозволяє змінити традиційне, “прямоперспективне”, картинно-реалістичне сприйняття цього твору на “зворотньоперспективне” - іконічне, завдяки чому “епопея смерті” виявляється епопеєю “прийдешнього воскресіння”.

Прояви іконічності, здійснені в оповіданні “Куликове Поле” через репрезентацію іконічних образів і християнських мотивів (чуда, одкровення, благої звістки, порятунку, протистояння добра й зла), служать підтвердженням іконічності авторського світогляду, його провіденціальної динаміки в аспектах як загально історичного, так і індивідуально-особистого розвитку.

Концептуальний взаємозвязок розглянутих творів І.С. Шмельова обумовлене, як показав аналіз, їх іконічною співвіднесеністю з головною подією християнської історії - Христовим Воскресінням.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ РОЗКРИТІ У НАСТУПНИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Авторские самоопределения в эпопее И. Шмелева “Солнце Мертвых” (заголовок и подзаголовок) // Литературоведческий сборник. - Вып. 14. - Донецк: ДОННУ, 2003. - С. 132-143.

2. “Куликово Поле” И. Шмелева: время, пространство, вечность // Мова і культура. - Вип. 7. Т.VII. Ч.2. - К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2004. - С. 359-364. художній літературний твір

3. Хронотоп и эонотопос: проблема триединства времени, пространства и вечности в художественном произведении // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених. Вип. 8. - Київ: Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, 2004. - С. 71-82.

4. К проблеме иконичности в литературоведении // Литературоведческий сборник. - Вып. 21-22. - Донецк: ДОННУ, 2005. - С. 71-81.

5. Принцип иконичности в литературном анализе // Вестник Донецкого Национального университета. Серия Б. Гуманитарные науки. №1, 2005.

6. Вип. 12. Том 2. - Камянець-Подільський: Абетка-НОВА, 2006. - С. 176-184.

7. К вопросу о концептуальном основании произведений И.С. Шмелева “Солнце мертвых” и “Куликово Поле” // Калужские писатели на рубеже золотого и серебряного веков. Сб. ст.: Пятые Международные юбилейные научные чтения. - Вып. 5. - Калуга: Институт повышения квалификации работников образования, 2005. - С. 293-303.

8. Ситуация “смерти Бога” в эпопее И.С. Шмелева “Солнце Мертвых и ее преодоление” // Духовные начала русской словесности: Материалы VI Международной научной конференции “Духовные начала русского искусства и образования” (“Никитские чтения”) / Сост. А.В. Моторин, Г.А. Орлова, НОВГУ им. Ярослава Мудрого. - Великий Новгород, 2006. - С. 142-149.

Размещено на .ru