Комунікаційні дії та їх форми. Види, рівні та форми комунікаційної діяльності. Співпраця і конфлікти, правда та брехня в комунікаційній діяльності. Спілкування як соціально-психологічна і комунікаційна категорія. Гра як творча комунікаційна дія.
Субєктами, які всттупили в комунікацію, можуть досягатися три мети: по-перше, реципієнт бажає отримати від комуніканта деякі привабливі для нього смисли; по-друге, комунікант бажає повідомити реципієнту деякі смисли, що впливають на поведінку останнього; по-третє, і комунікант, і реципієнт зацікавлені у взаємодії з метою обміну якимись смислами. У таблиці 2.1 представлені 7 форм мікрокомунікації, де індивідуальна особистість виступає в ролі активного реципієнта (наслідування) або активного комуніканта (діалог, управління); в ролі комунікаційних партнерів може бути або інший індивід, або соціальна група, або масова сукупність (суспільство в цілому). Пять форм мідікомунікаціі включають такі соціально-комунікаційні явища, як мода - заснована на наслідуванні передавача в соціальному просторі речових форм, зразків поведінки та ідей, емоційно привабливих для соціальних груп (відзначимо, що мода - продукт неокультури, палеокультура моди не знала); переговори - звичайний спосіб вирішення конфліктів і досягнення згоди між соціальними групами; групова ієрархія виникає у великих установах (управлінці - робітники), в армійських підрозділах, в станово-кастових суспільствах, де контакти між групами чітко регламентовані; адаптація до середовища перетворюється на комунікаційну проблему для національних діаспор, що живуть серед чужинців; для іновірців, наприклад, мусульман серед християн; для революціонерів-підпільників і т.п.; керівництво суспільством здійснюється з боку творчих груп, які генерують світоглядні думки, які визначають духовне (не матеріальне!) життя суспільства. У цьому рівнянні допущені чотири спрощення: по-перше, комунікативна сторона зводиться до вербальної комунікації, що полягає в обміні висловлюваннями, і не береться до уваги безсловесне спілкування між людьми, наприклад, взаєморозуміння гравців зіграної футбольної команди або партнерів в танці і т.п., у цих випадках випадає сторона Б, а сторони А і В залишаються, по-друге, враховуючи випадок перетворення комунікації в зміст спілкування, коли випадає сторона В, слід було б констатувати обовязковість присутності у всіх випадках спілкування акта перцепції і факультативність сторін Б і В; по-третє, інтеракція тобто спільна трудова діяльність, може бути у вигляді фізичної праці (матеріальне виробництво) або у вигляді розумової праці (духовне виробництво); ця розмежованість принципово важлива, тому що спільне духовне виробництво по суті справи зливається з вербальною комунікацією між учасниками (наприклад «мозкова атака», наукова полеміка, співавторство публікацій), а в разі матеріального виробництва такого злиття немає; по-четверте, ця формула взагалі не придатна для письмового спілкування або для електронної комунікації. Виходячи зі сказаного, варіанти 2 і 4 перетворюються на твердження: спілкування є духовнею працею у вигляді словесної (вербальної) комунікації або спілкування є несловесною (невербальною) комунікацією.Комунікаційна дія - завершена операція смислового взаємодії, яка відбувається без зміни учасників комунікації. Залежно від мети учасників комунікаційне дія може здійснюваляться в трьох формах: наслідування, управління, діалог. Субєктами і обєктами комунікаційної діяльності можуть бути: індивідуальна особистість (І), соціальна група (Г), масова сукупність, аж до суспільства в цілому (М). Ті види, де І, або Г, або М виступають в ролі обєкта впливу, називаються відповідно міжособистісним, груповим і масовим рівнем комунікації. Комунікаційна діяльність не ланцюжок послідовних комунікаційних дій (операцій), а єдність комунікаційних і некомунікаційних актів, і навпаки, будь-яка некомунікаціона діяльність (пізнання, праця) включає в свою структуру комунікаційні дії.
Вывод
1. Комунікаційна дія - завершена операція смислового взаємодії, яка відбувається без зміни учасників комунікації. Залежно від мети учасників комунікаційне дія може здійснюваляться в трьох формах: наслідування, управління, діалог. Комунікаційна діяльність складається з комунікаційних дій. Переважна форма комунікаційних дій (наслідування, або управління, або діалог) стає формою відповідної комунікаціонной діяльності.
2. Субєктами і обєктами комунікаційної діяльності можуть бути: індивідуальна особистість (І), соціальна група (Г), масова сукупність, аж до суспільства в цілому (М). Ті види комунікаційної діяльності, де в якості активного, цілеспрямованого субєкта виступає І, або Г, або М, називаються відповідно мікрокомунікацією, мідікомунікацією, макрокомунікацією. Ті види, де І, або Г, або М виступають в ролі обєкта впливу, називаються відповідно міжособистісним, груповим і масовим рівнем комунікації. Діалог можливий тільки між субєктами одного рівня; управління і наслідування - між субєктами всіх рівнів.
3. Мікрокомунікаційна діяльність у всіх її формах є мистецтвом, тобто творчо продуктивну, ігрову, а не ритуально-репродуктивну діяльність.
4. Мідікомунікаційне управління є рушійним центром духовного життя суспільства, виступаючи на різних стадіях культури у вигляді міфоцентризму, релігіоцентризму, літературоцентризму, наукоцентризму, політикоцентризму.
5. В історії всіх країн, а держави Російської особливо, макрокомунікація (запозичення досягнень, взаємодія культур, інформаційна агресія) служила джерелом внутрішньополітичних і соціально-культурних переворотів.
6. Комунікаційна діяльність не ланцюжок послідовних комунікаційних дій (операцій), а єдність комунікаційних і некомунікаційних актів, і навпаки, будь-яка некомунікаціона діяльність (пізнання, праця) включає в свою структуру комунікаційні дії.
7. Комунікаційна діяльність включає не одного, а двох соціальних субєктів (на відміну від трудової і пізнавальної діяльності), які мають одного виконавця. Звідси випливає, що комунікаційна діяльність є суспільними відносинами, полюсами кторого є співробітництво і конфлікт.
8. Усна комунікаційна діяльність є духовне спілкування соціальних субєктів, вона не буває поза спілкуванням.
9. Гра - творчо-комунікативна дію, яка слугує джерелом формування людської культури. Гра є творчим (продуктивним) духовним спілкуванням незалежних субєктів, що здійснюється в рамках добровільно прийнятих ними умовних правил і володіє етичною та естетичною привабливістю. Залежно від мети ігри поділяються на чотири типи: гра-маскарад, гра-ілюзія, гра-розгадка, гра-змагання.
10. Псевдоігра - гра, яка втратила творчу складову, але зберегла комунікаційну складову, укладену в ігровій формі. Псевдоігри діляться на трудову повинність, обрядові ритуали, повсякденнні ритуали (етикет). Ритуально-етикетні псевдоігри входять до складу соціальної памяті.
11. Правда - достовірне і субєктивно-мотивоване повідомлення комуніканта, яке не суперечить етичним уявленням реципієнта. Антипод правди - неправийда (фальш) виступає у вигляді помилки, напівправди, брехні. Обман - комунікаційне управління за допомогою брехні або напівправди. Ілюзія - добровільний самообман.
12. Terra incognita комунікаційно-просторової діяльності дуже широка, можливо, поступаючись в цьому відношенні лише комунікаційно-часовій (мнемічній) діяльності, ще менш вивченою. Сформулюємо тільки дві проблеми: - для реципієнта в рівній мірі марні повідомлення, в яких містяться лише вже відомі йому смисли, і повідомлення, які складаються з невідомих смислів. Перші відкидаються як беззмістовні (тривіальні), другі - як незрозумілі (недоступні). Оптимальним є повідомлення, в якому відоме дозволяє зрозуміти (розкодувати) невідоме і зробити його надбанням свідомості реципієнта. Тобто, в повідомленні повинен дотримуватися баланс між відомим і невідомим реципієнту. Який цей баланс?
- людина не може звільнитися від комунікаційної взаємодії з іншими людьми, жити в суспільстві і бути вільним від соціальної комунікації не можна. Ми всі перебуваємо в мережах керуючих (маніпулюючих) нами комунікаційних служб. Ці служби часто оперують брехнею з розрахунку. Однак не існує «детектора брехні», який діагностував б недобросовісні акції на рівні групової чи масової комунікації. Чи не можна на противагу технологіям комуникаційного управління розробити технології виявлення нещирості?
Список литературы
1. Алексєєв А.А., Громова Л.А.Зрозумійте мене правильно, або книга про те, як знайти свій стиль мислення, ефективно виковикористовувати інтелектуальні ресурси і знайти взаєморозуміння з людьми. - СПБ.: Економічна школа, 1993. - 351 с.
2. Борев В.Ю., Коваленко А.В. Культура і масова комуніккація. - М: Наука, 1986. - 303 с.
3. Войскунскій А. Я говорю, ми говоримо. Нариси про людське спілкування. - М.: Знание, 1990. - 239 с.
4. Глебкін В.В. Ритуал у радянській культурі. - М.: Янус - К, 1998. - 168 с.
5. Доценко Е.Л. Психологія маніпуляції: феномени, механізми та безпека. - М.: ЧЕРО, 1997. - 344 с.
6. Землянова Л.М. Сучасна американська комунікативістика: теоретичні концепції, проблеми, прогнози. - M.: Изд-во МГУ, 1995. - 271 с.
7. Знаків В.В. Психологія розуміння правди. - СПБ.: Алетейя, 1999. -181 С.
8. Каган М.С. Світ спілкування. - М.: Политиздат, 1988. - 321 с.
9. Карнегі Д. Як завойовувати друзів і впливати на людей: Пер. з англ. - М.: Прогрес, 1989. - 544 с.
10. Козирєв Г.І. Введення в конфліктологію: Навч. посібник. - М.: ВЛАДОС, 1999. - 176 с.
11. Коузера Л.А. Основи конфліктології: Навч.посібник. - СПБ.: Світлячок, 1999. - 192 с.
12. Кривко-Апінян Т.А.Світ гри. - Б. м.: Ейдос, 1992. - 160 с.
13. Крижанска Ю.С., Третьяков В.П. Граматика спілкування. 2-е вид. - М.: Сенс, 1999. - 279 с.
14. Леонтьєв А.А. Психологія спілкування. 2-е вид. - М.: Сенс, 1997. - 365 с.
15. Леонтьєв А.А. Основи психолінгвістики: Підручник. - М.: Сенс, 1999. - 287 с.
16. Паригін Б.А. Анатомія спілкування: Навч.посібник. - СПБ.: Изд-во Михайлова В.А., 1999. - 301 с.
17. Паригін Б.Д. Соціальна психологія. Проблеми методології, історії і теорії. - СПБ.: СПБГУП, 1999. - С. 297-431.
18. Петров Л.В. Масова комунікація і культура. Введеня в теорію та історію: Навч.посібник. - СПБ.: СПБГАК,1999. - 211 с.
19. Психологія та етика ділового спілкування: Підручник для вузів. 2-е вид. - М.: Культура і спорт. ЮНИТИ,1997. - 279 с.
20. Семенов В.Є. Мистецтво як міжособистісна комунікація. - СПБ.: Изд-во СПБ ун-та, 1995. - 200 с.
21. Смелкова З.С. Педагогічне спілкування. Теорія і практика навчального діалогу на уроках словесності .- М.: Флінта, Наука, 1999. - 232с.
22. Сопер П. Основи мистецтва мови: Пер. з англ. - М.: Пропрогрес, 1992. - 416с.
23. Хейзінга Й. Людина, що грає. - М.: Прогрес, 1992. - 464 с.
24. Шостром Е. Анти-Карнегі, або Людина-маніпулятор: Пер.з англ. - Мн.: Поліфакт, 1992. - 128 с.
25. Щербатих Ю. Мистецтво обману. - СПБ.: Азбука-Терра, 1997. - 368 с.
26. Екман П. Психологія брехні. - СПБ.: Питер, 2000. - 270 с.
Размещено на .ru
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
