Розуміння процесу текстотворення, як особливого виду мовної діяльності, що описує комунікативні стратегії. Обґрунтування засобів культурно-лінгвістичного і соціолінгвістичного рівнів опису тексту. Семантична та прагматична підсистеми у лінгвістиці.
Якщо у 60-70-ті рр., у лінгвістиці тексту переважали структуральні методи і в центрі уваги дослідників були категорії звязності та цілісності, а сам текст розглядався як лінійна структура, утворена послідовністю мовних знаків, то поступово під впливом ідей мовної прагматики та теорії дискурсу здійснилася переорієнтація на аналіз комунікативних ознак тексту, повязаних з його функціонуванням у суспільній комунікації. Текст почав аналізуватися в контексті інтенціональності, тобто з позицій носія мови з його комунікативними, ментальними, експресивними потребами у звязку зі структурою комунікативного акту, що його відбиває текст. Відповідно, поступово змінилися уявлення щодо тексту як обєкта аналізу: текст почали розглядати разом з ознаками контексту, що визначають його комунікативні, структурні, змістові, риторичні особливості. Враховуючи необхідність аналізу текстотворення як на рівні текстового типу, так і на рівні конкретного текстового корпусу, ми виходимо з того, що процес побудови текстового типу визначається умовами, закладеними в структурі модельної ситуації текстотворення, які для носія мови мають облігаторний характер, у той час як на процес текстотворення на рівні конкретного текстового корпусу впливають також численні фактори, зумовлені конкретними характеристиками субєкта текстотворення (мовної особистості), зокрема, його комунікативною компетенцією, та ознаками конкретної мовної ситуації. Таким чином, вивчення механізмів текстотворення у різних типах дискурсів диктує необхідність розвязання таких завдань: - встановлення характеру звязку між структурою комунікативно-прагматичної ситуації текстотворення, з одного боку, та основними напрямками побудови тексту разом з його конкретними прагматичними, семантико-синтаксичними, номінативними особливостями, з другого;Перший розділ “Текст як обєкт комунікативної лінгвістики” присвячено аналізові основних етапів розвитку сучасної лінгвістики тексту, еволюції погляду на текст і викладенню теоретико-методологічних положень, на яких ґрунтується виконане дослідження. До концептуального апарату лінгвістики тексту увійшли поняття ілокуція (інтенція) тексту, текстуальність, інтертекстуальність, адресованість (фактор адресата) та ін. Так, необхідною методологічною передумовою аналізу текстових сфер, текстотворення, механізмів рецепції тексту та інших проблем у межах комплексної проблеми вивчення комунікативної природи тексту має бути розрізнення двох принципово відмінних рівнів аналізу тексту, які пропонуємо називати культурно-лінгвістичним та соціолінгвістичним. Відмінність за типами обєктів супроводжується різним співвідношенням тексту та дослідницької фази, що передує його створенню, а це впливає на розподіл прагматичних ролей у цих текстах - “автора-креатора”, яка домінує при побудові тексту (1), та “відправника інформації”, що є провідною для текстів (2), а також визначає різне відношення авторства у цих текстах. При створенні реферату - тексту вторинного похідного типу, як показує аналіз комунікативно-прагматичної ситуації, субєкт поєднує дві ролі: роль “аноніма”, який будує відповідь на вміст первинного (наукового) тексту, і роль “редуктора”, діяльність якого повязана з редукцією перероблюваного тексту.Текстовий тип, як наслідок модельного процесу текстотворення формується дією текстотворчих чинників, закладених у структурі модельної комунікативно-прагматичної ситуації, та залежить від організації тієї соціокомунікативної сфери (дискурсу), яку він представляє, а знання про нього і його “врахування” в позитивному або негативному плані належать до необхідних умов побудови тексту. Розглянутий матеріал показує, що значимість облігаторних чинників у різних процесах текстотворення неоднакова: так, при створенні мемуарів, щоденників провідним виступає фактор субєкта, при побудові науково-популярного або довідково-інформаційного тексту - комунікативна мета. Однією з особливостей мовної діяльності при побудові тексту є прагматичне розшарування субєкта текстотворення, який в процесі побудови тексту виконує певний набір ролей. Так, непредставленість ролі “згадувача” у мемуарах перетворює спогади на текст так званої автобіографічної прози;невиконання референтом ролі “редуктора” створює реферат, який неповно відображає зміст первинного документа, залишає суттєву для реципієнта інформацію поза текстом, непредставленість у щоденникових записах ролі “носія психологічного стану” із властивими цій ролі засобами вираження веде до відхилення від текстотипу щоденника, внаслідок чого виникають або літературний щоденник, або текст типу записної книжки, суднового журналу. До найпоширеніших у текстовій комунікації стратегій належать конструктивно-генеративна стратегія, за якою побудову тексту визначає комунікативна мета, завдяки чому діяльність субєкта спрямована на створення текстової конструкції, яка б стала найефективнішим засобом для її досягнення (науково-популярні тексти), транспозитивна, що ґрунтується на феномені “переведення” форм безпосереднього спілкування у писемний регіс
План
. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
