Комунікативно-прагматичні і мовні особливості мовленнєвого жанру втішання - Курсовая работа

На сучасному етапі світова лінгвістична парадигма переорієнтувалася в бік комунікативно-функціонального дослідження мовних явищ, і дедалі частіше мовознавці говорять про „дискурсивний поворот” у лінгвістиці, про необхідність звернення до вивчення мови (мовного коду) у процесах комунікації. Дослідження другої половини ХХ - початку ХХІ ст. дають підставу говорити про певні одиниці спілкування - мовленнєві жанри. При цьому важливим є не просто перелік одиниць та категорій комунікації - йдеться про аналіз їхніх прагматичних характеристик, а також те, як використані синтаксичні і лексичні засоби співвідносяться з організаційними завданнями діалогу (полілогу) та дискурсу загалом. укласти схему аналізу мовленнєвого жанру як категорії комунікації; Попри певну схематичність, „штучність” авторського художнього тексту як варіанта “живого” мовлення, він усе-таки має безперечні переваги над природним діалогом, бо супровідні коментарі оповідача і контекст твору дають змогу загалом виявити справжні інтенції мовця, що досить важко зробити у разі аналізу природної комунікативної взаємодії.У лінгвістичній літературі термін “дискурс” уживається в різноманітних контекстах і постає як “розмита категорія”, “дрейфуючи” між текстом, контекстом, функціональним стилем, підмовою тощо. Разом з тим поняття дискурсу може бути потрактоване у межах двох глобальних підходів, які маяють спільні риси з позицій комунікативної лінгвістики: Дискурс як “текст, занурений у життя” з усіма відповідними “формами життя”. У такому розумінні дискурс існує перш за все і головним чином у текстах, за котрими встає особлива граматика, лексикон, семантика, правила слововживання і синтаксису, - в кінцевому підсумку - особливий світ.Зокрема, підкреслюючи значну роль МЖ (у термінології автора мовленнєвих актів) у людському спілкуванні, А.Вєжбіцка зазначала: «суспільне життя можна уявити як величезну сітку актів мови. На його думку «мовленнєві жанри організують наше мовлення практично таким чином, як її організують граматичні форми (синтаксичні). Ми навчаємося відливати наше мовлення у жанрові форми, і , чуючи чуже мовлення, ми уже з перших слів угадуємо його жанр, передбачаємо певний обєм (тобто приблизну довжину мовленнєвого цілого), певну композиційну побудову, передбачаємо кінець, тобто з самого початку ми маємо відчуття мовленнєвого цілого» [14]. Мовленнєві жанри виформовуються історично у процесі комунікативної діяльності людей, використовуються ними як готові творення: «якби мовленнєвих жанрів не існувало і ми не володіли ними, якби нам доводилося їх створювати вперше у процесі мовлення, вільно і вперше будувати кожне висловлювання, мовленнєве спілкування було б практично неможливим» [14]. У парадигмі з терміном мовленнєвий акт термін мовленнєвий жанр вживається для аналізу схожого матеріалу саме тому, що терміном мовленнєвий жанр позначається ознака висловлювання як продукту мовного акту.В останні роки елементарною складовою спілкування, одиницею руху інтенцій мовця в комунікації вважається мовленнєвий акт (далі МА). «Мовленнєвий акт - це цілеспрямована мовленнєва дія, котра здійснюється у відповідності з принципами і правилами мовленнєвої поведінки, прийнятими в даному суспільстві; одиниця нормативної соціомовленнєвої поведінки, що розглядається в межах прагматичної ситуації. Зрозуміло, що МА, який розглядається як інтенціональна, цілеспрямована, конвенціональна мовленнєва дія мовця, виявляється складовою комунікативного акту поряд з актом аудитивним (тобто комунікативною дією слухача) і комунікативною ситуацією. Втілюються декларативи у різноманітних іменуваннях, призначеннях на посаду, висуненнях кандидатами, відкликаннях кандидатів, оголошеннях війни тощо. Спостереження над комунікативною організацією дискурсів і МЖ засвідчують, що МА виявляються як власне «ілокутивні сили», комунікативні, «енергетично-імпульсні» імпліцитні складові МЖ, які рухають останні в напрямі розгортання комунікативної стратегії мовця, задаючи їй певну «траекторію».Ситуації, де треба втішити, проявити співчуття, висловити співчуття, підбадьорити співрозмовника, створити в нього найкращий настрій, прямо відносяться до області нашого дослідження. Офіційні ж співчуття, як добре відомо, мають вигляд стилістично високих фраз типу: Прийміть мої співчуття, Прошу прийняти мої глибокі співчуття, Дозвольте висловити вам мої щирі співчуття і т. д. Зверніть увагу, як орієнтоване наше спілкування на адресата в цих випадках: фрази у своїй структурі відбивають «присутність» співрозмовника (у наказовій формі дієслова) і не відображають мовця, що буває при проханні, запрошенні: дай мені, приходьте до нас, прошу вас. Як правило, при співчутті, втішанням мовець не обмежується однією лише фразою, він нанизує їх одну на іншу, повторює, переконує, створює цілий текст «погладжувань», може бути приєднуючи сюди і компліменти: Ви такий сильний чоловік!, Ти впораєшся з бідою! Тлумачний словник української мови дає визначення поняття "утішання" як "створення радісного, веселого стану адре

Зміст

Вступ

Розділ 1. Базові категорії комунікативної лінгвістики

1.1 Дискурс

1.2 Мовленнєвий жанр

1.3 Мовленнєвий акт

Розділ 2 Ситуації вживання мовленнєвого жанру втішання

2.1 Активна лексика втішання

2.2 Утішання у парентальному дискурсі

2.3 Утішання як жанр мовного спілкування лікаря та пацієнта

Висновки

Список використаної літератури