Принципи класифікації прийменників і значень. Критерії, які дозволяють відокремити прийменники від суміжних явищ. Функції прийменників при вираженні синтаксичних відносин. Дослідження форми управління прийменників на прикладах вживання у французькій мові.
В роботах присвячених французьким прийменникам, атори намагаються представити прийменники як систему певним чином повязаних елементів. Частково залишається питання про розмір класу прийменників та про співвідношення прийменників зі сполучниками, прислівниками та префіксами, які багато в чому наближені до них; немає повного розуміння у питанні про функції прийменників; немає єдиної думки про характер значення прийменників; не існує загальноприйнятої класифікації прийменників чи значень та ін. Вочевидь, що вирішення всіх згаданих питань,які звязані з особливостями класу слів, яки ми цікавились, визначає актуальність проблеми як з теоретичної, так і з практичної точки зору, якщо враховувати ту величезну роль, яка надається цим словам у процесі комунікації. Дослідження, результати якого викладені в магістерській роботі, має за мету дати відповідь на питання стосовно комунікативного аспекту вживання прийменника. Головне місце в дослідженні приділялось двом основним питанням, перше з яких висвітлює значення та вживання прийменників у французькій мові, що є першоосновою знань у вивченні цього класу слів, у другому приділяється увага відповідності французьких прийменників в українській мові, що є важливим для вивчення французької мови, як іноземної.З точки зору багатьох лінгвістів, прийменники, як і інші службові слова, володіють лише синтаксичною функцією («граматичним значенням») та позбавлені функції семантичної («лексичного», «речового» або «реального» значення), однак не менша кількість лінгвістів, що притримуються протилежної думки, згідно якої прийменник, як і будь-яке інше слово, володіє семантичною функцією, тобто лексичним значенням. Відповідно до прийменників під категоріальним значенням розуміється те загальне в значенні прийменників, що дозволяє обєднати їх як окремий клас та протиставити їх іншим класам, а саме їх властивість виражати ті чи інші відносини, щоб не розуміти під словом «відносини»-відносини між предметами та явищами позамовної дійсності, відносини між розуміннями про ці предмети та явища чи ж відносини між словами. Так, в сполученнях je vais а Paris та je suis а Paris розбіжність в значеннях (напрямок-в одному випадку, місцезнаходження в іншому) визначається не прийменником а, який лише приєднує іменник до дієслова, а значенням дієслів aller та ktre в сполученні з іменником Paris. Прийменник de втратив здатність протиставлятись за значенням іншим прийменникам, якщо не рахувати опозиції de-а в таких сполученнях як une tasse de cafй-une tasse а cafй та в інших. Навіть прийменник de, одностайно прийнятий найбільш «абстрактним» не тільки серед французьких прийменників, але й серед прийменників інших мов, не може бути визнаним порожнім, якщо врахувати, що в певних конструкціях його заміна майже настільки ж «абстрактними» прийменниками а та en змінює значення цих конструкцій.Потьє в своїх роботах зробили спробу систематизувати опис французьких прийменників але, по-перше, жодна з них не ставить за мету опис всіх французьких прийменників, а по-друге, самі принципи та прийоми опису, які використовуються в цих роботах, не можуть служити основою опису всієї сукупності французьких прийменників. В розділі наводились різні трактування термінів «лексичне значення» та «граматичне значення», для яких так і не може бути єдиної відповіді на питання про характер значення прийменників, оскільки відповідь на це запитання повністю залежить від змісту, який вкладається в зазначені терміни. У цьому сенсі лексичне значення прийменника протиставляється його синтаксичному значенню, під яким розуміються відносини між компонентами речення, які виражені прийменником.Прикметник plein (повний) в функції прийменника використовується частіше з дієсловом avoir разом з іменником , який показує на можливість місткості або збиральним: Jai de lencre plein les mains (F.Brunot et Ch.Bruneau); Прийменники, які втратили лексичне значення, називаються порожніми (vides de sens) та використовуються для визначення загального відношення граматичного підпорядкування одного слова іншому. В реченнях Lоиvrier arrive а Moscou ma Louvrier travaille а Moscou прийменник а самостійного значення не має та служить для приєднання додатка Moscou до дієслова. До цих прийменників, які не мають конкретного значення, можна віднести так звані напівпорожні прийменники (рrйpositions а demi-vides), avec, еп, par, роиr, sиr, sous, які інколи визначають загальне відношення граматичного підпорядкування. Володіючи конкретним значенням, ці прийменники, як і напівпорожні, можуть виражати відношення у прямому й непрямому розумінні.Сфера застосування складених прийменників завжди помітно розширюється у сучасній французькій мові, кількість їх поповнюється такими, які були створені колись у практиці розмовної мови, потрапляють поступово в літературну мову. Існують прийменники, які втратили лексичне значення та напівпорожні, які зберегли зміст та які виражають конкретні відношення.При зазначенні предмету та місця його знаходження сполучення з прийменником de передаєт
Вывод
Отже, не сформованими є навіть припустимі принципи опису прийменників. В. Брендель, К. Де Бур та Б. Потьє в своїх роботах зробили спробу систематизувати опис французьких прийменників але, по-перше, жодна з них не ставить за мету опис всіх французьких прийменників, а по-друге, самі принципи та прийоми опису, які використовуються в цих роботах, не можуть служити основою опису всієї сукупності французьких прийменників.
В розділі наводились різні трактування термінів «лексичне значення» та «граматичне значення», для яких так і не може бути єдиної відповіді на питання про характер значення прийменників, оскільки відповідь на це запитання повністю залежить від змісту, який вкладається в зазначені терміни. Отже, «лексичне значення прийменника» вживається для визначення тієї частини змістовного боку прийменника, яка відображає відносини між предметами та явищами позамовної дійсності. У цьому сенсі лексичне значення прийменника протиставляється його синтаксичному значенню, під яким розуміються відносини між компонентами речення, які виражені прийменником.
Щодо факторів, які було розглянуто, при вільному вживанні обумовлюючим виявляється семантичний фактор, дистрибутивний же фактор виявляється відсунутим на другий план та перестає усвідомлюватись. При звязаному вживанні рішучим, навпаки, стає дистрибутивний фактор, а семантичний фактор припиняє впливати на вибір прийменника. При вільно-звязаному вживанні прийменників спостерігається складне переплетіння обох факторів, співвідношення яких різниться не тільки в одній лексико-семантичній чи лексико-граматичній групі слів до іншої, але й інколи від одного слова до іншого.Як і за значенням, по своєму виникненню, утворенню та по характеру відношень французькі прийменники також є неоднотипні. Одні з них виникли безпосередньо від латинської мови, інші ж утворені засобами французької мови на французькому ґрунті; одні з них визначають відношення більш чи менш конкретні, інші - абстрактні.
Сфера застосування складених прийменників завжди помітно розширюється у сучасній французькій мові, кількість їх поповнюється такими, які були створені колись у практиці розмовної мови, потрапляють поступово в літературну мову.
Існують прийменники, які втратили лексичне значення та напівпорожні, які зберегли зміст та які виражають конкретні відношення. Володіючи конкретним значенням, напівпорожні прийменники, можуть виражати відношення у прямому й непрямому розумінні. Більшість складених прийменників (часових, просторових, причинних, мети, замісних) використовується для уточнення конкретних відношень.
В результаті аналізу в магістерській роботі показується, що для відсубстантивних прийменників, всупереч видимості, не втрачає прийменникової функції та не перетворюється в сполучник, а в прикладах з відадвербальними прийменниками в свою чергу не відбувається зворотного процесу, який призвів би по перетворення сполучника в прийменник.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
