Комунікативні засоби вираження соціального статусу особи в художній прозі Івана Франка - Автореферат

Соціолінгвістична теорія сьогодні постає як єдність універсального та ідіоетнічного компонентів: перший узагальнює досвід інтерпретації взаємодії мови і соціуму в різних лінгвістичних традиціях, другий - розкриває прикметні властивості кожної з них. Зміст категорії «соціальний статус особи» на матеріалі української мови ще не був обєктом спеціального аналізу. Франка ще не вивчені, вони сприяють формуванню змісту понять соціолінгвістики і доповнюють характеристику взаємодії мови та соціуму в історії української літературної мови, у лінгвістиці тексту, комунікативній лінгвістиці, прагмалінгвістиці, лексикографії. Франка розкрити набір комунікативних (вербальних та невербальних) засобів вираження категорії «соціальний статус особи» в асиметричних ситуаціях спілкування за схемою «вищий>нижчий», «нижчий>вищий». Систематизувати мовленнєві засоби, зокрема категоричні та некатегоричні директивні акти, оцінні акти, етикетні формули, які маркують соціальний статус особи.У підрозділі «Соціальний статус особи як соціолінгвістична категорія» систематизовано різні плани розгляду категорії в науці, серед яких для соціолінгвістики важливими є рольовий (як взаємодія особистості із середовищем, коли соціальний статус функціонально визначений як соціальна роль), дистанційний (фіксує горизонтальний та вертикальний виміри соціальної дистанції між комунікантами), нормативний (оцінка статусу, з урахуванням поваги, привілеїв, престижу) та етнокультурний (культурна специфіка функціонування етикету тощо) підходи. Доповнивши трактування соціального статусу особи в мовознавчих працях, пропонуємо таке визначення терміна: соціальний статус особи - категорія соціолінгвістики, зміст якої формують ознаки, повязані із позицією особи в соціальній ієрархії з огляду на виконувані нею обовязки, на її права та спосіб поведінки, а форму становлять вербальні (мовленнєві та мовні) і невербальні засоби. Мовленнєві засоби вираження соціального статусу особи розкриваємо з огляду на теорію мовленнєвих актів: описуємо такі критерії, як комунікативна мета, соціальні позиції адресанта та адресата, ядро і периферія значень певного типу мовленнєвих актів, їхнє мовне втілення, зокрема лексико-семантичні і граматичні ознаки, можливі реакції та комунікативні девіації. У першому підрозділі «Директивні мовленнєві акти» встановлено особливості функціонування таких категоричних спонукальних актів в асиметричній ситуації, як наказ, вимога, вказівка, серед некатегоричних - порада, застереження, а в складі помякшених - прохання, благання, моління. Франка є я-орієнтовані (у 1-й особі) форми з дієсловом осмілюватися, що передбачає нагадування про можливості і права мовця: «-Я дуже добре знаю, clarissime, що рапорт ваше діло, і, власне, для того осмілююсь трудити вас своєю просьбою…» (Чума) та ти-орієнтовані (у 2-й чи 3-й особі) форми з дієсловами могти, що акцентують увагу на можливості / неможливості реалізувати адресатом бажане й тим самим підкреслюють ненавязливість прохання.Франко, як знавець суспільного життя, художньо узагальнив особливості галицької соціальної комунікації, розкривши статуси і ролі представників різних прошарків населення (селян, міщан, священиків, урядників, маршалків, графів тощо). На основі субстанційних ознак соціального статусу (стать, вік, національність, соціальне становище тощо) виділяємо реляційні ознаки, які виформовують соціальну та ситуативну нерівність між комунікантами: відношення «вищий>нижчий», «нижчий>вищий». Зміст категорії «соціальний статус особи» формують ознаки, повязані з позицією особи в соціальній ієрархії з огляду на виконувані нею обовязки, на її права та спосіб поведінки, а форму становлять вербальні (мовленнєві та мовні) і невербальні засоби. У дисертації враховано аспекти вивчення категорії й розроблено теоретичну модель її опису, яка передбачає три рівні аналізу засобів вираження соціального статусу: мовленнєвий (директивні, оцінні та етикетні мовленнєві акти), мовний (граматичні та лексичні особливості найменування адресата мовлення) та невербальний (аналіз просодичної, кінесичної, такесичної та проксемічної поведінки комунікантів в асиметричних ситуаціях спілкування). Вживаючи наказовий спосіб дієслова, адресанти вдаються до оцінних вокативів, займенникового іменника ти, апелятивних вигуків тощо; категоричність директивних дій посилюється через вказівку на обмеження виконання наказу в часі або вимогу обовязкового виконання дії, тобто використання прислівників зараз, хутко, зараз-таки.

Основний зміст роботи

соціальний статус франко мовознавство

1. Позамовні чинники вплинули на зміст і форму вираження категорії «соціальний статус особи» у творах І. Франка. Підґрунтям соціальної нерівності в Галичині була така субстанційна ознака, як національність, яка визначала місце людини в суспільній ієрархії. Соціальна нерівність позначилася на різних функціях мов: польська мова була мовою освіти та культури, українську вживали в середовищі селян та радикально налаштованих інтелігентів, німецькою послуговувалися урядовці та чиновники. І. Франко, як знавець суспільного життя, художньо узагальнив особливості галицької соціальної комунікації, розкривши статуси і ролі представників різних прошарків населення (селян, міщан, священиків, урядників, маршалків, графів тощо).

2. Поняття «соціальний статус особи» - нова соціолінгвістична категорія, яка розглядається у різних напрямах, для лінгвістичного аналізу релевантними є рольовий, дистанційний, нормативний та етнокультурний плани. На основі субстанційних ознак соціального статусу (стать, вік, національність, соціальне становище тощо) виділяємо реляційні ознаки, які виформовують соціальну та ситуативну нерівність між комунікантами: відношення «вищий>нижчий», «нижчий>вищий». Зміст категорії «соціальний статус особи» формують ознаки, повязані з позицією особи в соціальній ієрархії з огляду на виконувані нею обовязки, на її права та спосіб поведінки, а форму становлять вербальні (мовленнєві та мовні) і невербальні засоби. Категорія повязана з поняттями: «мовна ситуація», «соціальна ситуація», «соціальна позиція», «соціальні стосунки» та «соціальна дистанція» і є обовязковою для їхнього опису в соціолінгвістиці.

3. Категорію «соціальний статус особи» наповнюємо змістом з огляду на теорію мовленнєвих актів та жанрів, з урахуванням ідей лінгвопрагматики, лінгвостилістики, категорійної граматики тощо. У дисертації враховано аспекти вивчення категорії й розроблено теоретичну модель її опису, яка передбачає три рівні аналізу засобів вираження соціального статусу: мовленнєвий (директивні, оцінні та етикетні мовленнєві акти), мовний (граматичні та лексичні особливості найменування адресата мовлення) та невербальний (аналіз просодичної, кінесичної, такесичної та проксемічної поведінки комунікантів в асиметричних ситуаціях спілкування). Комплексний аналіз засобів вираження соціального статусу дає узагальнену картину поведінки соціально домінантного та соціально підлеглого типу комунікантів і визначає розкриття змісту категорії в соціолінгвістиці.

4. Типологія основних директивних актів формується відповідно до соціальних статусів комунікантів. Так, категоричні директиви наказ, вимога та вказівка належать до соціально фіксованих актів із низхідним статусним вектором, тобто характеризують ситуацію «вищий>нижчий». Основними засобами реалізації категоричних директив є дієслова наказового способу в ІІ особі однини та множини, інфінітивні та вигукові конструкції. Вживаючи наказовий спосіб дієслова, адресанти вдаються до оцінних вокативів, займенникового іменника ти, апелятивних вигуків тощо; категоричність директивних дій посилюється через вказівку на обмеження виконання наказу в часі або вимогу обовязкового виконання дії, тобто використання прислівників зараз, хутко, зараз-таки. Некатегоричні директиви порада та застереження можуть вживатися в симетричних та асиметричних ситуаціях, але більше прав на здійснення цих актів мають особи з вищим статусом. Типовими для вираження поради є транспозиційні часові значення для форм умовного способу, які вживаються на позначення реальних дій теперішнього часу. Помякшений акт прохання постає як соціально фіксований акт із висхідним статусним вектором. Твори І. Франка відзначаються багатством мовних форм для вираження прохання: висловлення з перформативом прошу, дієслова умовного способу, питально-спонукальні конструкції тощо. Від інших директивних актів помякшені відрізняються ґрунтовною мотивацією, вживанням форм ввічливості, апеляцією про дозвіл та можливість висловити прохання тощо.

Оцінний акт похвала постає як соціально фіксований із низхідним статусним вектором. Це зумовлено правом соціально вищого комуніканта на пряме вираження позитивних та негативних оцінок. В асиметричних ситуаціях спілкування «вищий>нижчий» обєктами оцінки є морально-етичні та інтелектуальні риси, думки, суспільно значущі дії та вчинки соціально залежного адресата. Похвала оформлюється перформативом хвалю, загальнооцінними (добре, гарно) та частковооцінними (розумний, чесний) словами, інтенсифікаторами (дуже, надзвичайно), окличними реченнями тощо. Порівняльний аналіз похвали з іншими оцінними актами показує, що компліменти та лестощі в асиметричній ситуації «вищий>нижчий» вживаються рідко.

Етикетні мовленнєві акти ілюструють національну специфіку, зумовлену певними соціальними ролями співрозмовників, що формує особливу «стратегію» стосунків і своєрідну «тактику» мовленнєвої поведінки. Вітання передбачає дотримання під час зустрічі формальних конвенційних норм, в основі яких лежить увічливість і доброзичливість.

5. Мовні засоби вираження соціального статусу особи позначають соціальні й особистісні взаємини комунікантів, віддзеркалюючи традиції та звичаєві приписи галичан. «Ти»-номінація маркує неофіційну ситуацію спілкування між знайомими людьми, або ж позначає нижчий статус адресата в офіційних ситуаціях. «Ви»-номінація функціонує як загальноприйнятий маркер ввічливості та пошани, незалежно від ситуації. Найвищим рівнем вираження субординаційних стосунків між комунікантами є «вінкання», «воникання» та вживання адресативного звороту прошу пана / пані до вищої за соціальним статусом особи. Форми «вінкання» та «воникання» у мовленні українців функціонували непослідовно, переважно у звертаннях до представників іншої національності, передусім поляків, що мали значно вищий соціальний статус (це були поміщики, представники різних гілок влади). У галицькому світському етикеті спостерігається надуживання подібним способом апеляції. У разі переходу на ближчий рівень спілкування відбувалася зміна способу звертання: з «воникання» на «ви» чи «ти». Ці способи апеляції відображали особливості комунікації в Галичині, їх трактуємо як додатковий прийом стилізації та індивідуалізації мовлення конкретних персонажів.

У творах І. Франка опозиція займенників І та ІІ особи фіксує вищий соціальний статус адресанта та нижчий співрозмовника. При цьому «я»- та «ми»-номінації маркують належність до польської шляхти, тоді як «ви» («ти») - до селян, загалом людей простого походження. Найпоширенішим способом звертання виявився адресативний зворот: ввічливий імператив прошу пошанне слово пане / пані або титул. Подібні конструкції слугують для етикетного оформлення мовлення адресанта з нижчим соціальним статусом. Синтаксичними маркерами соціального статусу виступають вокативні речення, які є засобом вираження директивних та оцінних мовленнєвих актів і найчастіше характеризують адресантів із вищим соціальним статусом.

Соціальні стосунки впливають і на лексичні засоби, зумовлюючи використання в асиметричній ситуації «нижчий>вищий» загальних пошанних вокативів (пане / пані, добродію), спеціальних вокативів (графе, графине, докторе, отче) тощо, які утворюють переважно складені назви особи (словосполучення з атрибутивним компонентом «ясна пані», «ясновельможна пані»). У ситуації «вищий>нижчий» офіційне спілкування передбачає звертання до підлеглих на прізвище, а в неофіційному використовуються переважно антропонімні, дейктичні та емоційно-оцінні (пейоративні) вокативні класи.

6. Невербальні засоби ілюструють варіативність залежно від їх функціонування у формальній та неформальній соціальних сферах, оскільки таке використання зумовлюється статусом комунікантів та типом їхньої соціальної взаємодії.

Поведінка комуніканта із вищим статусом стосовно співбесідника засвідчує виразну асиметрію спілкування, інтенсивні та ініціативні дії, які можуть принижувати адресата. Просодичними маркерами особи з вищим соціальним статусом є характерний сильний, грізний голос, наказовий тон, повільний темп мовлення, а підлеглої - тихий, невпевнений, покірний тон, швидкий темп мовлення. Різниця у статусах виявляється й на інших рівнях: соціально домінантний комунікант широко застосовує прямий, тривалий погляд, що є важливим засобом вияву авторитарності, тактильні жести (фамільярні та каральні) і вільно корегує комунікативну дистанцію. Натомість соціально нижчий співбесідник старається уникати прямого візуального контакту, дотримується правил етикету (поклін, знімання головного убору, цілування руки тощо) та не порушує дистанції. Жести є продуктивним засобом маркування соціальних ролей, оскільки більшість із них мають символічне, конвенційне значення і використовуються як невербальні форми етикету.

Ознаки соціального статусу містяться у мовних засобах фіксації невербальної поведінки. Експліцитно вони виражаються у значенні дієслів мовлення (наказувати, командувати) та в означеннях до слова голос (начальницький, учительський). Непряма вказівка на соціальні взаємини між комунікантами здійснюється за допомогою соціально нейтральних слів, через створення описових конструкцій, що актуалізують у свідомості мовця активність, ініціативність, інтенсивність тощо або, навпаки, покірність, хвилювання та ін.

7. «Короткий словник соціально маркованих жестів», створений на матеріалі художніх творів Івана Франка, містить жести, які є ознакою спілкування комунікантів з різним суспільним статусом.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях

1. Гринишин М. Про термін соціальний статус особи в соціолінгвістиці / Марія Гринишин // Проблеми української термінології. Вісник Національного університету «Львівська політехніка» / [редкол. : Л. Полюга (відпов. ред.) та ін.). ? Львів : Вид-во НУ «Львівська політехніка», 2006. ? № 559. - С. 208-212.

2. Гринишин М. Вокативні речення в асиметричних ситуаціях спілкування / Марія Гринишин // Лінгвістичні студії : зб. наук. пр. / [укл. А. Загнітко (наук. ред.) та ін.]. ? Донецьк : ДОННУ, 2007. ? Вип. 15. ? С. 243-247.

3. Гринишин М. М. Проксемічні засоби вираження соціального статусу особи (на матеріалі художньої прози Івана Франка) / Гринишин М. М. // Наукові праці : науково-методичний журнал / [голова редкол. О. А. Дубова]. - Миколаїв : Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2007. - Т. 67, Вип. 54 : Філологія. - С. 25-28.

4. Гринишин М. Поклін як невербальний маркер нижчого соціального статусу людини / Марія Гринишин // Лінгвістичні студії : зб. наук. пр. / [укл. А. Загнітко (наук. ред.) та ін.]. ? Донецьк : ДОННУ, 2008. ? Вип. 16. ? С. 252-256.

5. Гринишин М. Проблема лексикографічного опису жестів домінування та підкорення / Марія Гринишин // Українське мовознавство : міжвідомчий наук. зб. / [редкол. А. К. Мойсеєнко (відпов. ред.) та ін.]. - К. : Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка, 2008. - № 38. - С. 61-65.

6. Гринишин М. М. Оцінні мовленнєві акти в асиметричних ситуаціях спілкування / М. М. Гринишин // Мова і культура. : [наук. журнал / гол. ред. Д. С. Бураго]. - К. : Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2009. - Т. VIII (120), Вип. 11. - С. 31-36.

7. Гринишин М. Синтаксична організація апеляції : соціолінгвістичний аспект (на матеріалі повісті Івана Франка «Основи суспільності») / Гринишин М. М. // Актуальні проблеми філології та перекладознавства : зб. наук. пр. : у 2 част. / [редкол. В. В. Левицький та ін.] ? Хмельницький : ХНУ, 2007. - Ч. 1, Вип. 3. ? С. 137-139.

8. Гринишин М. Просодичні маркери соціального статусу особи / Марія Гринишин // Текст як обєкт лінгвістичного дослідження і як засіб навчання мови: зб. наук. доп. : у 2 т. / [відп. ред. Н. Ф. Баландіна]. - Полтава : Освіта, 2007. - Т. 1 - С. 61-67.

9. Гринишин М. Вокативні речення як засіб маркування соціальних статусів комунікантів / Марія Гринишин // Актуальні проблеми синтаксису : матеріали Міжнар. наук. конф. / [укл. : Н. Гуйванюк (наук. ред.) та ін.] ? Чернівці : Рута, 2006. ? С. 177-180.