Комунікативні стратегії ввічливості у стереотипній мовленнєвій поведінці вікторіанської жінки - Автореферат

Мовна особистість трактується в сучасній лінгвістиці як трьохрівнева вербально-, когнітивна та прагматична єдність, як сукупність мовленнєвих здібностей і характеристик особистості, що зумовлюють створення і сприйняття текстів (Ю.М. Бєссонової, складаються і закріплюються в суспільстві за допомогою інституціалізації та ритуалізації гендерної ознаки, але стереотипна мовленнєва поведінка ВЖ ще очікує на дослідження. Це засвідчує нагальну потребу моделювання стереотипної мовленнєвої поведінки ВЖ, вербалізованої засобами англійської мови XIX ст. у конкретних ситуаціях її дискурсу, який відбиває ментальність Вікторіанської доби. Мовленнєва поведінка втілюється в дискурсі, дослідження якого є актуальними для сучасної лінгвістики, хоча загальноприйнятного розуміння поняття дискурс ще не досягнуто (А.Д. У нашому аналізі мовленнєвої поведінки ВЖ, виходячи із соціальних і ментальних засад дискурсу, трактуємо його як процес і продукт мисленнєво-комунікативної діяльності мовної особистості, як спілкування людей, опосередковане їхньою приналежністю до тієї чи іншої соціальної групи у певній ситуації мовлення (Н.Д.У реферованій роботі антропоцентричний підхід зумовлює обрання діяльнісного та системного принципів аналізу стереотипної мовленнєвої поведінки ВЖ, які акцентують соціокультурну зумовленість, динамічність та мінливість дискурсу, єдність стратегій зближення й віддалення у системі стратегій ввічливості, комплексність розуміння мовної особистості, соціально-діяльнісного стереотипу мовленнєвої поведінки. Соціолінгвістична складова поведінкових характеристик мовної особистості ВЖ - стандартизована англійська мова освіченої жінки, її прагмалінгвістичною складовою є стереотипні дискурсивні ходи, що реалізують стратегії позитивної і негативної ввічливості. За нашими даними, вікторіанському жіночому дискурсу притаманні такі конститутивні категорії: комунікативний принцип увічливості; жанрово-стилістична єдність норм і правил у тому чи іншому типі комунікативних ситуацій світської чи ділової бесіди, флірту, пліток, міркувань про пристойне поводження; адресатність у вікторіанському жіночому дискурсі представлена симетричними й асиметричними ситуаціями спілкування; адресантність для вікторіанського жіночого дискурсу виявляється у вживанні коректних, нормативних форм англійської мови ХІХ ст.; змістовність зумовлює обмежений набір ситуацій спілкування. Екзостереотип змальовує вікторіанський жіночий дискурс як підвищено емоційний, що виражається вживанням емоційно-забарвлених прикметників та дієприкметників типу wonderful(ly), awful(ly), extremely (стратегія Р2); як оптимістичний (стратегія Р11 реалізується словами, словосполученнями та реченнями, які обєднані семою «надія» - to hope, to be certain, to be sure/surely, no doubt, of course); націлений на взаємодію із співрозмовниками (стратегія Р13 - інформування про спонукальні причини дій мовця та запитування про причини вчинків слухача). Стратегії ввічливості вікторіанського жіночого дискурсу представлені різними мовними одиницями: на рівні слова - уживанням інклюзивних займенників we, us (стратегія Р12); на рівні словосполучення - звертаннями на власне імя та у формах (my) dear/darling імя до подруг і родичів, звертаннями типу (my) dear імя/титул до світських знайомих (стратегія Р4); на рівні речення - сегментованими питаннями і повторами у діалогах (стратегія Р5); на рівні мовленнєвого ходу у дискурсі - стратегією пошуку тем, цікавих для обох співрозмовників (стратегія Р7) і обіцянок (стратегія Р10).Необхідність системного дослідження мовленнєвої поведінки мовної особистості ВЖ з позицій сучасної антропоцентричної лінгвістики зумовила звернення до вивчення природи принципу ввічливості та функціонування його стратегій і тактик у вікторіанському жіночому дискурсі, зажадала моделювання стереотипу мовленнєвої поведінки ВЖ. Виходячи із діяльнісного розуміння мовленнєвої поведінки та базуючись на комплексному застосуванні положень сучасної лінгвопрагматики, теорії дискурсу, теорії мовної особистості, у проведеному дослідженні теоретично узагальнено й уточнено питання комунікативного принципу ввічливості, по-новому вирішено проблеми стереотипу комунікативної поведінки мовної особистості ВЖ; установлено прагмалінгвістичні особливості її дискурсу та набір типових комунікативних ситуацій-стереотипів. Головні результати проведеного дослідження дозволяють зробити такі висновки: ВЖ як мовна особистість є типізованим представником середніх/вищіх шарів британської лінгвокультурної спільноти, виразником вікторіанської ментальності, у т.ч. соціальних і культурних норм епохи, носієм стандартизованої англійської мови ХІХ ст. У цілому домінуючим у мовленнєвій поведінці ВЖ як стереотипу є комунікативний принцип увічливості, що базується на однойменному концепті. Зокрема, в моногендерному спілкуванні переважає негативна ввічливість у ситуаціях «Дискусія» (стратегії N2, N6, N9) і «Плітки» (стратегія N2), а позитивна ввічливість - у ситуації «Розпорядження і повчання» (стратегії Р2, Р12, Р13).

Основний зміст роботи