Дослідження особливостей формування правосвідомості особистості з позиції безперервності процесу вдосконалення власних уявлень про політико-правову дійсність. Аналіз типів самообмежень особистості, що блокують процес комунікації людини зі світом.
При низкой оригинальности работы "Комунікативні механізми розвитку правосвідомості особистості", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
Розглянуто три типи когнітивних самообмежень особистості, що блокують процес комунікації людини зі світом. Це дає змогу розглядати особливості когнітивно-комунікативної активності особистості як передумови та як критерію розвитку її правосвідомості, що й зумовило визначення мети нашого дослідження. Так, метою статті є створення типології когнітивно-комунікативних самообмежень особистості, що гальмують розвиток її правосвідомості та спричиняють труднощі під час криз соціальної нестабільності, які переживає людина. Теоретичний аналіз проблеми розвитку правосвідомості особистості здійснювався з позицій системно-комунікативного підходу, у якому процес буття-розвитку особистості розглядається як безперервний когнітивно-комунікативний процес формування системи психологічних звязків людини з дійсністю. Цей психологічний (особистісний) потенціал становить собою здатність людини розуміти та передбачати дійсність, управляти своєю комунікацією зі світом згідно з власними уявленнями про нього й осмислювати досвід цих комунікацій для валідізації субєктивної моделі дійсності.Правосвідомість особистості, як субєктивна модель політико-правової дійсності, є підсумковим виявом безперервного процесу комунікації людини з дійсністю. Порушення в розвитку правосвідомості полягають не в помилкових відображеннях людиною певних аспектів цієї дійсності, а в перериванні нею когнітивно-комунікативного процесу вдосконалення своїх уявлень про наявне й бажане політико-правове регулювання суспільного життя. Порушення в розвитку правосвідомості супроводжуються різними способами уникання людиною діалогу з опонентами, що можна визначити загалом як монологічні інтенції особистості.
Вывод
Підбиваючи підсумки, можна зробити такі висновки: 1. Правосвідомість особистості, як субєктивна модель політико-правової дійсності, є підсумковим виявом безперервного процесу комунікації людини з дійсністю. Порушення в розвитку правосвідомості полягають не в помилкових відображеннях людиною певних аспектів цієї дійсності, а в перериванні нею когнітивно-комунікативного процесу вдосконалення своїх уявлень про наявне й бажане політико-правове регулювання суспільного життя.
2. Ці самообмеження є психологічними засобами захисту особистості від розвитку. Вони спричиняють не тільки комунікативні труднощі людини, а й розлади її біопсихосоціального здоровя. Особливості спілкування та психоемоційних проблем людини варіюються залежно від того, на якій стадії когнітивно-комунікативного процесу спрацьовують самообмеження особистості.
3. Комунікативними механізмами повноцінного розвитку правосвідомості особистості є реалізування діалогічних інтенцій у спілкуванні з інакодумцями. Порушення в розвитку правосвідомості супроводжуються різними способами уникання людиною діалогу з опонентами, що можна визначити загалом як монологічні інтенції особистості.
4. Психологічна допомога людині, яка захищається від неприйнятної ситуації шляхом уникання розвитку субєктивної моделі дійсності, має спрямовуватися на відновлення повноцінного усвідомлення, розуміння чи творчого осмислення проблемної ситуації. Для опанування особистістю криз соціальної нестабільності їй необхідно позбутися самообмежень у розбудові субєктивних уявлень про наявну та бажану правову регуляцію суспільних відносин.
5. Умовою дієвості психологічної допомоги особистості щодо опанування життєвих криз є створення фасилітаційного комунікативного простору, у якому зникає потреба людини в захисних самообмеженнях та актуалізуються її ресурси самостійного тестування й усвідомлення дійсності.
Список литературы
1. Келли Дж. А. Теория личности. Психология личных конструктов / Дж. А. Келли. - СПБ. : Речь, 2000. - 250 с.
2. Дьяконов Г. В. Психология диалога: теоретикометодологическое исследование / Г. В. Дьяконов. - Кировоград : РИЦ КГПУ им. Винниченко, 2006. - 696 с.
3. Осадько О. Ю. Особливості внутрішнього діалогу як саногенного способу аутокомунікації / О. Ю. Осадько // Актуальні проблеми психології. - Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2013. - Т. 7 : Екологічна психологія. - Вип. 34. - C.138-146.
4. Осадько О. Ю. Саногенний потенціал діалогічної позиції особистості в ситуації субєктивної значимості стосунків з «ідейним опонентом» / О. Ю. Осадько // Збірник наукових статей Київського міжнародного університету й Інституту соціальної та політичної психології НАПН України. Серія : Психологічні науки: проблеми і здобутки. - 2014. - Вип. 5. - С.88-103.
5. Соколова Е. Т. Моделирование стратегий психотерапевтического общения при патологических внутренних диалогах / Е. Т. Соколова, Е. П. Чичельницкая // Московский психотерапевтический журнал. - 2001. - № 1. - C. 102-120.
6. Флоренская Т. А. Диалог в практической психологии (методология, теория, опыт) [Электронный ресурс] : автореф. дис. на соискание ученой степени д-ра психол. наук. : спец. 19.00.13 / Т. А. Флоренская. - М. : ПИ РАО, 1993. - Режим доступа : http://www.childpsy.ru/dissertations/id/ 19936.php.
7. Deci E. L. The general causality orientations scale: Selfdetermination in personality / E. L. Deci, R. M. Ryan // Journal of Research in Personality. - 1985. - Vol. 19. - P. 109-134.
8. Maddi S. Creating Meaning Through Making Decisions // The Human Search for Meaning / ed. by P. T. P. Wong, P. S. Fry. Mahwah : Lawrence Erlbaum, 1998. - P. 1-25.
9. Транскоммуникация: преобразование жизненных миров человека / под ред. В. И. Кабрина. - Томск : ТГУ, 2011. - 400 с.
Размещено на .ru
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
