Комплексний метод профілактики й лікування післяопераційного парезу шлунково-кишкового тракту - Автореферат

За даними багатьох дослідників дисфункція кожної з цих систем (підвищений викид катехоламінів, підвищення тонусу симпатичної нервової системи, порушення ентеро-ентерального гальмового рефлексу, порушення обміну серотоніну, електролітні порушення) відіграє, можливо, незалежну патогенетичну роль у розвитку післяопераційного парезу шлунково-кишкового тракту (Гальперін Ю.М., 1975; Зайцев В.Т. і соавт., 1987; Лупальцев В.И. и соавт., 2003; Zanten S.J. et al., 1999; Lin Z. et al., 2000).Підтверджене важливе значення порушень кровообігу в шлунку й кишечнику у виникненні розладів моторики цих органів після хірургічних втручань (Зайцев В.Т. і соавт., 1987; Spiller R.C., 2003), але дотепер не вивчено взаємини між станом панкреатичного кровотоку та моторно-евакуаторною функцією шлунково-кишкового тракту в ранньому післяопераційному періоді. Проблема ефективного лікування післяопераційного парезу кишечнику являє собою значні труднощі через відсутність адекватних методів своєчасної діагностики цього ускладнення. Крім того, дотепер не існує єдиної думки відносно вибору лікувальних заходів, спрямованих на профілактику й лікування післяопераційних порушень моторно-евакуаторної функції шлунково-кишкового тракту й не вироблена раціональна схема лікування. Усе це свідчить, що проблема пошуку більш досконалих методів ранньої діагностики, профілактики й лікування післяопераційного парезу шлунково-кишкового тракту залишається актуальною. Мета дослідження поліпшити результати хірургічного лікування хворих із захворюваннями органів черевної порожнини шляхом вивчення прогностичних критеріїв розвитку післяопераційного парезу шлунково-кишкового тракту, розробки й впровадження в практику ефективних заходів щодо профілактики, лікування й динамічного контролю клінічного перебігу цього ускладнення в ранньому післяопераційному періоді.Хворим було виконано наступні операційні втручання: лапароскопічна холецистектомія - 168 (29,6%), резекція різних відділів ободової кишки - 128(22,6%), дистальна або субтотальна резекція шлунку-33(5,9%), резекція тонкого кишечнику-27(4,7%), апендектомія - 91(16,1%), ваготомія з дренуючими операціями - 31(5,4%), резекція або екстирпація прямої кишки-28(4,9%), гастректомія - 19(3,4%), холецистектомія з холедоходуоденостомією-19(3,4%), гастроцистостомія - 7(1,2%), панкреатодуоденальна резекція - 5(0,9%), відновлення цілісності товстої кишки - 11(1,9%). Ступень тяжкості післяопераційного парезу ШКТ оцінювали за Поповою Т.С. та співавт.(1991) За методами лікування післяопераційного парезу хворі були розділені на три групи. У третю групу були включені хворі, яким під час операції робили назоінтестинальну інтубацію кишечнику. серед хворих У третю клінічну групу були включені 45 хворих, у яких для відновлення адекватної діяльності шлунково-кишкового тракту використовувалося раннє ентеральне харчування через мікроєюностому. Четверту групу склали 40 хворих, яким проводилась комплексна профілактика післяопераційного парезу з використанням раннього ентерального харчування через мікроєюностому й медикаментозної стимуляції кишечнику церукалом, прозерином і лактулозою з урахуванням даних моніторингу біоелектричної активності шлунково-кишкового тракту.Післяопераційний парез шлунково-кишкового тракту різного ступеня тяжкості зустрічається в 37,6% хворих після операцій на органах черевної порожнини. Після операцій на органах черевної порожнини відзначаються фазові зміни панкреатичного кровотоку: короткочасний період повнокрівя змінюється відносно тривалим періодом ішемії підшлункової залози.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Післяопераційний парез шлунково-кишкового тракту різного ступеня тяжкості зустрічається в 37,6% хворих після операцій на органах черевної порожнини. Найбільш висока його частота після оперативних утручань на шлунку з розширеною лімфодисекцією, повязаних із травматизацією підшлункової залози, і найменша - після лапароскопічної холецистектомії.

З існуючих методів профілактики й лікування післяопераційного парезу шлунково-кишкового тракту найбільш ефективним є назоінтестинальна інтубація кишечнику. Однак, наявність зонда в носоглотці й кишечнику повязана з високим ризиком розвитку специфічних ускладнень.

Після операцій на органах черевної порожнини відзначаються фазові зміни панкреатичного кровотоку: короткочасний період повнокрівя змінюється відносно тривалим періодом ішемії підшлункової залози. Ці розлади панкреатичного кровотоку можуть відігравати важливу роль у патогенезі гострого післяопераційного панкреатиту й розвитку тривалого післяопераційного парезу кишечнику.

Моніторинг біоелектричної активності шлунково-кишкового тракту дозволяє прогнозувати й на ранніх стадіях післеопераційного періоду діагностувати парез шлунково-кишкового тракту.

Раннє ентеральне харчування через мікроеюностому в сукупності із селективною стимуляцією моторно-евакуаторної функції шлунково-кишкового тракту під контролем його біоелектричної активності дозволяє проводити адекватну профілактику післяопераційного парезу кишечнику.

Бєлєвцов Ю.П. Шляхи поліпшення функції шлунково-кишкового тракту в ранньому післяопераційному періоді// Харківська хірургічна школа, 2005, № 2.1.- С.181-182.

2. Бєлєвцов Ю. П., Вінник Ю.А. Профілактика й комплексне лікування післяопераційного парезу шлунково-кишкового тракту // Проблеми медичної науки та освіти, 2005, № 1, С. 87-89.

3. Бєлєвцов Ю.П. Комплексне лікування післяопераційного парезу кишечника // Харківська хірургічна школа, 2004, № 3.- С.97-98.

4. Бєлєвцов Ю.П.Порівняльна оцінка різноманітних методів профілактики післяопераційного парезу кишечника // Проблеми медичної науки та освіти, 2004, № 3, С. 78-79.

5. Патент України 1212 А61У 5/05 від 15.04.2002 “Пристрій для первинної обробки біоелектричних потенціалів” / З.С.Мехтіханов, Белявський А.В., Ю.М.Нежведілов, Бєлєвцов Ю.П.