Комплексна терапія хворих на екзему з урахуванням стану пероксидного окиснення ліпідів - Автореферат

За останні роки в силу ряду обєктивних причин (стресові ситуації, екологічні катаклізми, тощо) значно збільшилась частота важких та хронічних дерматозів, серед яких на одному з перших місць знаходиться екзема [Іщейкін К.Є., 2006; Болотна Л.А. та Рябова О.А., 2002; Свирид С.Г., 2007]. Ці дані вказують на значне медичне та соціальне значення питання зниження захворюваності на екзему. Однак донині не існує загальноприйнятої концепції розвитку екземи, яка дала б змогу оцінити послідовність патогенних змін у розвитку патологічного процесу, визначивши при цьому роль та місце порушень обміну речовин. Дослідження проводилось в межах наукової роботи “Патогенетичні підходи до діагностики та лікування деяких дерматозів (псоріаз, вульгарні вугри) та захворювань, що передаються статевим шляхом негонорейної етіології” (№ державної реєстрації 0106U012666), яка виконувалась кафедрою терапії №2 та дерматології, венерології ФПДО Львівського національного медичного університету ім. Вивчити характер змін імунного гомеостазу, процесів пероксидного окиснення ліпідів та антиоксидантного захисту у хворих на екзему.При обстеженні хворих на екзему виявлено наступні супутні патології: хронічні захворювання органів шлунково-кишкового тракту (ШКТ) - 74 пацієнта (55,2%), респіраторні захворювання - 15 пацієнтів (11,2%), варикозне розширення вен нижніх кінцівок та трофічні виразки - 11 пацієнтів (8,2%), гельмінтози у 5 осіб (3,7%), конюнктивіт у 4-х хворих (2,9%) та запалення яєчників у 1 пацієнтки (0,7%). Активність каталази у хворих на істинну екзему становила 0,028±0,001 мкмоль Н2О2/мл год (p<0,001), а у хворих з мікробною екземою - 0,035±0,002 мкмоль Н2О2/мл год (p<0,001), у здорових осіб - 0,11 ± 0,01 МКМОЛЬН2О2/мл·год. У хворих на мікробну екзему наростав рівень IGG до 14,75±1,18 г/л у порівнянні із здоровими особами (10,83±0,87 г/л, р<0,01), а також спостерігалось підвищення рівня ЦІК до 17,64±1,42 у.о у порівнянні із цим показником у здорових осіб - 10,72±0,82 у.о (p<0,001). Для оцінки клінічної ефективності застосування реамберину хворі були розділені на чотири групи: І - хворі на істинну екзему, яких лікували із застосуванням реамберину (19 пацієнтів) та ІІ - 15 хворих на істинну екзему, лікування яких полягало у застосуванні загальноприйнятої базис-терапії, ІІІ група - хворі на мікробну екзему, які одержували лікування із застосуванням реамберину (28 пацієнтів) та IV - 15 хворих на мікробну екзему осіб, які отримували базову терапію. Для оцінки клінічної ефективності застосування етапної терапії (реамберин та тіотриазолін) хворі були розділені на чотири підгрупи: І-хворі на істинну екзему, яких лікували із застосуванням етапної терапії (29 пацієнтів) та ІІ - відповідно (15 осіб), які отримували базову терапію; ІІІ - хворі на мікробну екзему, які одержували лікування із застосуванням етапної терапії (28 хворих) та ?V контрольна група хворих (15 осіб), які отримали загальноприйняте терапевтичне лікування.У дисертаційній роботі наведені теоретичне обґрунтування і нове вирішення наукової задачі, що полягає в підвищенні ефективності лікування хворих на істинну та мікробну екзему на підставі вивчення імунного гомеостазу, стану пероксидного окиснення ліпідів та антиоксидантного захисту. Згідно даним літератури та клініко-епідеміологічним дослідженням, на сучасному етапі спостерігається широке розповсюдження екземи (Львівська область 2004 р. - 1172 вперше зареєстрованих хворих на екзему, 2005 р. - 1563 вперше зареєстрованих хворих на екзему, 2006 р. - 1572 вперше зареєстрованих хворих на екзему, 2007 р. - 1785 вперше зареєстрованих хворих на екзему, 2008 р. - 2007 вперше зареєстрованих хворих на екзему) з тенденцією до більш важкого перебігу. Встановлено активацію процесів пероксидного окиснення ліпідів у хворих на істинну та мікробну екзему, що проявляється достовірним (p<0,001) збільшенням в сироватці крові рівня дієнових конюгатів в 2,2 та 2,1 рази відповідно, достовірним (p<0,001) підвищенням вмісту малонового діальдегіду в 1,5 та 1,4 рази відповідно із одночасним зменшенням активності каталази в 3,9 та 3,1 рази відповідно.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У дисертаційній роботі наведені теоретичне обґрунтування і нове вирішення наукової задачі, що полягає в підвищенні ефективності лікування хворих на істинну та мікробну екзему на підставі вивчення імунного гомеостазу, стану пероксидного окиснення ліпідів та антиоксидантного захисту.

1. Згідно даним літератури та клініко-епідеміологічним дослідженням, на сучасному етапі спостерігається широке розповсюдження екземи (Львівська область 2004 р. - 1172 вперше зареєстрованих хворих на екзему, 2005 р. - 1563 вперше зареєстрованих хворих на екзему, 2006 р. - 1572 вперше зареєстрованих хворих на екзему, 2007 р. - 1785 вперше зареєстрованих хворих на екзему, 2008 р. - 2007 вперше зареєстрованих хворих на екзему) з тенденцією до більш важкого перебігу. Багато авторів відмічають появу ускладнених форм захворювання та зростання частоти рецидивів, що сприяє частим невдачам при лікуванні екземи. У звязку з цим поглиблене дослідження патогенетичних механізмів, оптимізація діагностики та розробка ефективних методів лікування є надзвичайно актуальним для сучасної дерматології.

2. Встановлено активацію процесів пероксидного окиснення ліпідів у хворих на істинну та мікробну екзему, що проявляється достовірним (p<0,001) збільшенням в сироватці крові рівня дієнових конюгатів в 2,2 та 2,1 рази відповідно, достовірним (p<0,001) підвищенням вмісту малонового діальдегіду в 1,5 та 1,4 рази відповідно із одночасним зменшенням активності каталази в 3,9 та 3,1 рази відповідно.

3. Виявлено у хворих на істинну екзему достовірне (p<0,001) зростання в 1,4 рази рівня IGA із збільшенням кількості Т-цитотоксичних лімфоцитів (абсолютної кількості CD3 /8 - лімфоцитів в 1,3 рази та відносної кількості CD3 /8 - лімфоцитів в 1,2 рази, p<0,05). У хворих на мікробну екзему визначено зростання рівня IGG в 1,3 рази та ЦІК в 1,6 рази (p<0,001) із зниженням відносної кількості CD3 /4 - лімфоцитів в 1,3 рази (p<0,01).

4. Показано, що застосування реамберину у хворих на істинну та мікробну екземи короткотривало нормалізувало пероксидне окиснення ліпідів: зафіксовано зниження дієнових конюгатів в 1,8 та 1,9 рази відповідно (p<0,001) та малонового діальдегіду відповідно в 1,5 та 1,4 рази (p<0,05-0,001), а також підвищення активності каталази в 2,8 та 2,4 рази відповідно (p<0,001).

5. Експериментально доведено на щурах, що при інкубації досліджуваних середовищ протягом півгодини з пятиденною дозою тіотриазоліну спостерігається відповідна корекція вихідних показників ліпопероксидації, що підтверджує його антирадикальну дію та загальноприйняту схему лікування, при якій курсова доза інєкційного розчину становить 5 днів.

6. Розроблено патогенетично обґрунтований етапний метод комплексного лікування хворих на істинну та мікробну екзему із застосуванням реамберину з переходом до тіотриазоліну з четвертого дня терапії, який нормалізує лабораторні показники (достовірне зниження дієнових конюгатів в 2,1 та 1,9 рази, p<0,001) та зниження малонового діальдегіду в 1,4 та 1,3 рази (p<0,05) на фоні підвищення активності каталази 3,3 та 3,7 рази відповідно (p<0,001), зниження рівня ЦІК в 1,3 рази при істинній екземі та в 1,4 рази при мікробній екземі (р<0,05), абсолютної кількості CD3 /4 -лімфоцитів в 1,4 рази у хворих на істинну екзему (р<0,05), посилення компоненту цитотоксичної активності Т-лімфоцитів - підвищення абсолютної кількості CD3 /8 -лімфоцитів в 1,4 рази, (р<0,001) у пацієнтів з мікробною екземою).

7. Застосування етапної терапії (реамберин та тіотриазолін) в хворих на істинну та мікробну екзему стабілізує не тільки процеси пероксидного окиснення ліпідів та імунного гомеостазу, але й дозволяє досягти позитивних результатів лікування (регрес клінічних проявів дерматозу в більш ранні строки - у хворих на істинну екзему повне припинення свербіжу спостерігалось у проміжку від 4 до 6 дня лікування, припинення мокнуття на 2-3 день терапії, лущення припинялось у проміжку від 14 до 16 дня терапії; у хворих на мікробну екзему - повне припинення свербіжу спостерігалось у проміжку від 5 до 8-го дня лікування, припинення мокнуття на 3-4 й день терапії та припинення лущення у проміжку між 16 та 18 днем лікування).

1. Паращук Б.М. Роль стану антиоксидантної функції організму в патогенезі розвитку екземи та псоріазу / Б.М. Паращук // Дерматовенерологія, косметологія, сексопатологія. - 2001. - № 1 (4). - С. 98 - 100.

2. Паращук Б.М. Застосування тіотриазоліну для корекції окисно-відновних процесів у хворих на екзему / Б.М. Паращук // Експериментальна та клінічна фізіологія і біохімія. - 2002. - № 3 (19). - С. 49 - 52.

3. Паращук Б.М. Стан вільнорадикальних процесів у хворих на псоріаз та застосування тіотриазоліну для їх корекції / Б.М. Паращук // Збірник наукових статей “Актуальні питання фармацевтичної та медичної науки та практики”. - 2002. - Випуск VIII. - С. 184 - 189.

4. Паращук Б.М. Вплив тіотриазоліну на субпопуляції Т-лімфоцитів у хворих на екзему / Б.М. Паращук // Журнал дерматовенерологии и косметологии им. Н.А. Торсуева. - 2005. - № 1 - 2 (10). - С. 67 - 72.

5. Паращук Б.М. Стан системи про - та антиокислювальних реакцій у хворих на екзему / Б.М. Паращук // Практична медицина. - 2008. - Т.14, №3. - С. 217 - 222.

6. Паращук Б.М. Стан пероксидного окиснення ліпідів у хворих на мікробну екзему / Б.М. Паращук, Л.Д. Калюжна// Дерматологія та венерологія. - 2009. - № 1 (43). - С. 38 - 41.

7. Паращук Б.М. Стан перекисного окислення ліпідів у хворих на екзему та псоріаз / Б.М. Паращук // Тези допов. VII Українського зїзду дерматовенерологів, 7 - 9 вересня 1999 р., м. Київ. - К.: [б.в.], 1999. - С. 27.

8. Паращук Б.М. Зміни субпопуляції Т-лімфоцитів у хворих на екзему під час лікування тіотриазоліном / Б.М. Паращук, Л.Д. Калюжна // Матеріали науково - практичної конференції “Шкіра та внутрішні хвороби, дерматологічні синдроми”, 24 - 25 лютого 2005 р., м. Київ. - К.: [б.в.], 2005. - С. 19.

9. Основи анатомо-гістологічної будови і функціонування шкіри в нормі та при дерматовенерологічній патології: метод. посібник / укл.: І.Д. Бабак, О.О. Сизон, О.Ю. Туркевич, Б.М.Паращук. - Львів, 2006. - 64 с.

10. Паращук Б.М. Роль тіотриазоліну у корекції порушень процесів ліпопероксидації у хворих на мікробну екзему / Б.М. Паращук, Н.Н. Городиловська, Л.М. Ковальська [ та ін.] // Матеріали науково - практичної конференції “Розробка молодих вчених дерматовенерологів післядипломної освіти”, 14 листопада 2007 р., р., м. Київ. - К.: [б.в.], 2007. - С. 60 - 61.

11. Паращук Б.М. Стан процесів ліпопероксидації у хворих на істинну екзему та застосування тіотриазоліну для їх корекції / Б.М. Паращук // Матеріали науково - практичної конференції “Захворювання шкіри обличчя, волосистої частини голови та дерматози, асоційовані з ураженням слизової оболонки”, 20 - 21 березня 2008 р., м. Київ. - К.: [б.в.], 2008. - С. 68 - 70.

12. Паращук Б.М. Стан вільнорадикальних процесів у хворих на істинну екзему / Б.М. Паращук // Матеріали науково - практичної конференції “Наукові розробки молодих вчених дерматовенерологів післядипломної освіти”, 20 листопада 2008 р., м. Київ. - К.: [б.в.], 2008. - С. 49 - 50.

13. Паращук Б.М. Особливості пероксидного окиснення ліпідів та активності антиоксидантного захисту у хворих на екзему / Б.М. Паращук // Матеріали науково - практичної конференції “Захворювання шкіри та її похідних. Проблеми старіння шкіри”, 19 - 20 березня 2009 р., м. Київ. - К.: [б.в.], 2009. - С. 52 - 53.

Размещено на .ru