Комплексна опіатно-електроімпульсна терапія хворих на гіперактивний сечовий міхур - Автореферат

Поширеність серед населення, драматична важкість перебігу та соціально-дезадаптивний характер функціональних порушень з боку нижніх сечових шляхів визначають доцільність подальших досліджень з метою удосконалення їх діагностики і профілактики (О.Ф. Характерним є низький рівень звертань до лікарів, внаслідок чого тільки 27% хворих ГСМ отримують лікування з приводу цієї патології протягом життя, а діагноз ГСМ виставляється тільки у 21% хворих (В.О. Тривалість фармакотерапії обмежена розвитком побічних ефектів у 75% хворих, тільки 20% пацієнтів з позитивною відповіддю на ініціальну терапію холінолітиками продовжують лікування протягом понад 6 міс від початку прийому внаслідок виражених негативних ефектів або недостатньої ефективності терапії (Е.Б. Вивчити вплив агоністу опіоїдних рецепторів (даларгіну) на перебіг основних клінічних симптомів у хворих на гіперактивний сечовий міхур. Вперше встановлено причинно-наслідкову залежність ефективності агоністу периферичних опіоїдних рецепторів і комплексної опіатно-електроімпульсної терапії від ступеню клінічних проявів симптомокомплексу ГСМ, наявності ургентної інконтиненції та статі хворих, з суттєво вищою дієвістю лікування серед жінок репродуктивного віку та хворих з інконтиненцією, на її основі визначено диференційовані клінічні покази щодо діагностики і лікування хворих на ГСМ.Вивчення впливу ГСМ на функціональні показники, ритм, ефективність мікцій та якість життя хворих та подальше лікування було проведено серед 115 хворих, розподілених у дві статистично зіставні за віком і статтю групи(n=59 та n=56). З ціллю визначення впливу ГСМ на ЯЖ, контролю ефективності лікування використовували стандартизовані опитувальники загальної ЯЖ SF-36, якості життя, повязаної зі здоровям (ЯЖПЗ) хворих на ГСМ OAB-q, ЯЖПЗ хворих з НС ICIQ-SF та карти самооцінки адаптивної копінг-поведінки, сукупність запитань в яких характеризувала наявність розладів суспільних контактів, соціальної ізоляції, впливу патології на сімейне життя, статеві стосунки та обмеження фізичної активності. Хворі першої групи (група А) протягом дослідження отримували в якості монотерапії агоніст опіоїдних рецепторів даларгін у середньотерапевтичному дозуванні (0,001г в/м 2 р на добу) тривалістю 12 тижнів. Хворі другої групи (група В) додатково до терапії хворих першої групи отримували процедури периферичної електроімпульсної терапії (2 рази на тиждень протягом 12 тижнів, 24 процедури на курс) за авторською методикою. Не зважаючи на високу амплітуду коливань обєму (від 116,1 до 349,5 мл), максимальна цистометрична ємність (МСС) була суттєво знижена - 199,8±15,1 мл у хворих із ДГ та 244,6±22,5 мл у хворих із сенсорною ургентністю, при цьому детрузорний тиск при МСС у хворих без ДГ залишався достатньо низьким (10,8±1,9 см. вод. ст.), а серед хворих з ДГ достовірно більшим був у пацієнтів з термінальними елеваціями тиску (32,3±2,7 см. вод. ст.), у порівнянні до хворих із фазною ДГ (25,4±2,2 см. вод. ст.), що віддзеркалює прояви функціональної детрузорної недостатності внаслідок глибинних порушень резервуарно-накопичувальної функції, ішемічних та атрофічних змін детрузора.У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової задачі - підвищення ефективності лікування й поліпшення якості життя хворих на гіперактивний сечовий міхур шляхом наукового обґрунтування тактики лікування з застосуванням агоністу периферичних опіоїдних рецепторів та біокерованої різнорідної за параметрами та комбінуванням електроімпульсів терапії, які проявляють взаємопотенціюючий лікувальний ефект, що має суттєве значення для урології. Визначені інформативні складові симптомокомплексу ГСМ для оцінки ефективності запропонованої лікувальної тактики, які представлені сильними ургентними покликами (96,5% хворих) та ургентним нетриманням сечі (62,2%), полакіурією та ноктурією, що у 1,85 та 8,5 разів перевищували показники в групах контролю, а також функціональною ємністю СМ, що на 51,4% була нижчою та індексом середньодобової ургентності, що у 52,7 разів перевищував контрольні показники. Ургентність, що обумовлена ГСМ, призводить до погіршення фізичного статусу хворих на 29%, соціальної активності на 47,5%, емоціональної сфери на 45,9%, психічного статусу на 44,2% та загальної ЯЖ на 34%, формує соціальну дезадаптацію, зниження самооцінки, комплекси неповноцінності, невротизацію та депресивно-дисфорічні стани. Патогенетичний вплив агоністу опіоїдних рецепторів даларгіну на функцію нижніх сечових шляхів при ГСМ обумовлений мобілізацією резервуаторно-евакуаторної функції, антиноцицептивною дією та редукцією рефлекторної збудливості детрузора і виражається в усуненні проявів полакіурії на 32,4%, ноктурії на 51,0%, нетримання сечі на 69,8%, зниженні середньодобової ургентності на 52,5%, детрузорного тиску на 22,1%, зростанні індексу чутливості СМ на 24,2%, комплаєнтності на 36,1%, функціональної ємності СМ на 33,4% та цистометричної ємності на 40,6%. Електроімпульсна терапія тазового дна при ГСМ, потенціюючи ефекти перифери

2. Основний зміст роботи