Комплекс цивільно-правових відносин, що виникає при здійсненні лізингової діяльності в Україні - Курсовая работа

Україна з визначенням новітньої державної політики демонструє неабияке прагнення до створення розвинутого сучасного законодавства, ринкової економіки та інтеграції у світове співтовариство. І вкрай важливо те, що економічні реформи, спрямовані на інтеграцію ринкової економіки України у світову економічну систему, повинні бути обовязково підтримані відповідним рівнем розвитку законодавства. Розвиток ринкових відносин та звернення учасників цивільного обороту до лізингу як до одного з найбільш ефективних і перспективних нетрадиційних джерел фінансування зумовили необхідність визначення правової бази лізингового ринку. Як показує практика початкового етапу правового регулювання лізингу в Україні, тільки в умовах досить високого рівня правового забезпечення лізингових відносин цей процес просуватиметься успішно. Для досягнення мети сформульовані такі завдання дослідження: 1) проаналізувати поняття договору лізингу в українському законодавстві, визначити і дослідити відповідний йому зміст;806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобовязується передати другій (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності й було набуте ним без попередньої домовленості з лізингоодержувачем (прямий лізинг) або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). Грищенко О. наголошує на тому, що одним з недоліків у вітчизняному правовому регулюванні договору лізингу є різні підходи до визначення понять лізингу (у даному випадку фінансового) у Законах України «Про фінансовий лізинг», «Про оподаткування прибутку підприємств» та ін., неузгодженість положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України і Закону України «Про фінансовий лізинг» між собою, а також неузгодженість підзаконних нормативно-правових актів із вимогами законів можуть негативно вплинути не лише на договірні відносини між субєктами лізингу при розвязанні конкретних правових спорів, а також і на оподаткування лізингових операцій. б) відповідно другої частини 2 статті 1 Закону про ФЛ "за договором фінансового лізингу лізингодавець зобовязується набути у власність річ... і передати її у користування лізингоодержувачу..." "Наріжним каменем" тут є вжите законодавцем при визначенні договору лізингу в ЦКУ формулювання передає або зобовязується передати". Таким чином, договір лізингу - це договір, за яким одна сторона (лізингодавець) передає неспоживну річ, визначену індивідуальними ознаками, зараховану відповідно до законодавства до основних фондів у користування іншій стороні (лізингоодержувачу) на визначений договором строк за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Отже, договір фінансового лізингу слід визначити як багатосторонню угоду, за якою одна сторона (лізингодавець) передає у володіння та користування іншій (лізингоодержувачу) неспоживчу річ, визначену індивідуальними ознаками й зараховану згідно з законодавством до основних фондів, що набувається у власність у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів, на визначений договором строк, за який амортизується не менше 75% первісної вартості предмета лізингу, після закінчення якого він переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю.Снєжина В. звертає увагу на те, що майно, що перебуває у державній або комунальній власності та щодо якого відсутня заборона передачі в користування та/або володіння, може бути передано в лізинг після погодження з органом, що здійснює управління цим майном (ч. Фінансовий лізинг має свою історію правового регулювання і, як відомо, раніше міг бути повязаний з автоматичним переходом права власності на предмет від лізингодавця лізингоодержувачу або з викупом такого предмета за залишковою вартістю. Причому якраз на випадок викупу лізингоодержувачем предмета, що використовується, частиною 2 статті 8 Закону про лізинг установлено спеціальне диспозитивне (тобто таке, що підлягає зміні договором) правило: право власності на предмет фінансового лізингу в такому разі переходить до лізингоодержувача з моменту сплати ним визначеної договором ціни, якщо договором не передбачено інше. 8 Закону про ФЛ лізингодавець може передавати своє право власності на обєкт лізингу іншій особі, при цьому відповідні права й обовязки лізингодавця за договором лізингу переходять до нового власника предмета лізингу. Виходячи із змісту цієї статті Закону, на лізингодавця покладено виконання основних функцій при укладанні договору лізингу: придбати предмет лізингу для наступної передачі у володіння та користування; зазвичай на лізингодавця покладається обовязок обрати продавця (постачальника) предмета лізингу; забезпечити нормальне використання певного обладнання лізингооде