Компетенція нотаріальних органів і посадових осіб щодо вчинення нотаріальних дій - Курсовая работа

На сучасному етапі проблеми побудови правової держави, забезпечення охорони прав і законних інтересів людини і громадянина, імплементації норм міжнародного права ставлять перед суспільством нові складні завдання. Перехід до ринкової форми господарювання, створення нових видів економічної діяльності потребують внесення істотних коректив і правове регулювання у економічних відносин, формування і розвиток нових інститутів, до яких належить і відносно новий, як для України, інститут нотаріату. Активне залучення нотаріату в регулювання економічних відносин створює більшу стійкість і гарантованість у поведінці учасників цивільних правовідносин, дає можливість скоротити кількість правопорушень, ліквідує обєктивні передумови їх вчинення. На практиці нотаріус є найбільш доступним захисником прав і законних інтересів громадян, здатним юридично закріпити майнові і особисті немайнові права учасників безспірних правових відносин. Основна складність у вирішенні цієї проблеми полягає у правильному виборі основних напрямів подальшого вдосконалення діяльності нотаріату в Україні, а це значною мірою залежить від готовності суспільства сприйняти новації, що пропонуються у сфері реформування нотаріату і в правовій політиці держави відносно його подальшого розвитку.У вітчизняній юридичній науці на сучасному етапі не сформовано єдиного погляду на поняття «нотаріат». Найбільш поширеним в юридичній літературі є законодавче визначення нотаріату як системи органів та посадових осіб, на яких покладено обовязок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. При цьому, на думку деяких авторів, наведене поняття включає субєктивну сторону поняття «нотаріат» як сукупність існуючих органів і посадових осіб, яким надано повноваження із вчинення нотаріальних дій, та обєктивну сторону цього поняття - коло нотаріальних дій, які ці органи та посадові особи можуть вчиняти відповідно до чинного законодавства, тобто посвідчення прав, а також фактів, що мають юридичне значення, та вчинення інших нотаріальних дій, передбачених законом1. Проте не розкривається нерозривний правовий звязок нотаріату зі спеціальною процедурою, не підкреслюється характер взаємовідносин системи нотаріальних органів із державою. Тому під поняттям «нотаріат» цими авторами пропонується розуміти структуру нотаріальних органів, на яку покладається правоохоронна і правозахисна державна функції, що має здійснюватись відповідно до змісту нотаріального процесу і процедури, передбаченої чинним законодавством України.Можна повністю підтримати їхню позицію відносно того, що охорона - це потенційна можливість захисту прав та інтересів громадян, коли фактично зазіхання на них ще не сталося, тоді як захист може розглядатись як конкретна дія, яка виникає з початком правопорушення. Нотаріальні органи в основному виконують правоохоронну функцію, але нотаріальна діяльність може бути засобом захисту прав, наприклад, у разі вчинення виконавчих написів, протестів векселів, посвідчення несплати чеків. Нотаріус, застосовуючи норми матеріального і процесуального права, впливає на правовідносини між субєктами, наприклад, встановлюючи в договорі конкретні права та обовязки сторін, а отже, має місце право регулююча функція нотаріату. Також нотаріат виділяється як орган, який має право аналізувати вимоги закону і робити висновки щодо можливості або неможливості застосувати це положення законодавства для виконання покладених на нього функцій і реалізації волевиявлення громадян4. Нотаріус має право визначати межі дозволеної поведінки в урегульованих законом правовідносинах, тоді, коли надається можливість для декількох альтернативних варіантів правової поведінки, а також тоді, коли такі правовідносини взагалі не мають аналогів.Історичний досвід свідчить, що діяльність нотаріуса нерозривно повязана із судовою діяльністю, оскільки нотаріуси найчастіше знаходились при судах, реєстрували угоди, виконували роль судових секретарів і самі були претендентами на судові посади. За одними джерелами, нотаріат як інститут має давні традиції в історії Греції, де, розвинувшись за законодавством Солона, розквітнув в епоху еллінізму, особливо за часів Птоломея, а пізніше через Єгипет потрапив до Риму, де його подальший розвиток відбувався під впливом еллінського законодавства, зміцнів у Візантії за допомогою відомих законів Юстиніана та головним чином - завдяки першій главі Книги Єпарха Імператора Лео VI Мудрого, яка становить перший в історії Нотаріальний кодекс. В цих умовах найважливішим методом вирішення вказаної проблеми була обовязкова участь неупередженого і юридично грамотного арбітра, що призначається державою, тобто нотаріуса. Спочатку (приблизно III ст. н.е.) при єпископах, а згодом і при абатах та інших церковних урядниках під час їх бесід із народом були присутні спеціальні особи (нотаріуси), зобовязані записувати такі бесіди і складати протоколи. В 1989 році в Польщі було прийнято закон про нот

Зміст

Вступ

Розділ І. Поняття і функції нотаріату

1.1 Поняття нотаріату

1.2 Основні функції нотаріату

Розділ ІІ. Виникнення і розвиток нотаріату як правового інституту

Розділ ІІІ. Компетенція нотаріальних органів і посадових осіб щодо вчинення нотаріальних дій

Висновки

Література