Колізійні питання договорів міжнародних повітряних перевезень - Курсовая работа

.2 Поняття та особливості договорів перевезення вантажів, пасажирів і багажу повітряним транспортомМіжнародне перевезення - це перевезення вантажів, пасажирів та їхнього багажу між двома й більше державами, що здійснюється за умовами, установленими міжнародними угодами. Міжнародні угоди в галузі перевезень містять вимоги до документації, визначають порядок прийому вантажу для перевезення і видачі його в пункті призначення, умови відповідальності сторін, процедуру подання позовів тощо. Дійсним вважається перевезення, стосовно якого уклали договір міжнародного перевезення з видачею необхідного транспортного документа. Сторони договору міжнародного перевезення: - перевізник - зобовязується доставити вантаж відправника до пункту призначення та передати його особі (одержувачу), уповноваженій отримати вантаж; відправник - зобовязується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату [9, стр.Залежно від кількості використовуваного транспорту - прості (використовують лише один вид транспорту), змішані (застосовують декілька видів транспорту). Залежно від використання транспортних компаній - перевезення однією або кількома транспортними організаціями прямого сполучення (дають один документ, навіть якщо в перевезенні беруть участь декілька компаній), кількома послідовними перевізниками (замовник укладає з кожним співперевізником окремий договір зі застосуванням транспортної документації кожного співперевізиика), непрямого сполучення (кожний із спів перевізників укладає свій договір перевезення, застосовуючи власну транспортну документацію й умови) [23, стр.У сучасних умовах питання про субєктний склад договору перевезення необхідно розглядати з урахуванням значного розширення сфери дії договору перевезення, який зараз не можна зводити до моделі реального договору перевезення конкретного вантажу. На підставі цього застереження учасниками відносин перевезення є перевізник, відправник, вантажоотримувач, пасажири, інші транспортні організації, котрі беруть участь у процесі перевезення. Про особливості статусу перевізника зауважимо, що внаслідок переходу окремих країн до ринкових умов розвитку істотно змінилися вимоги, встановлені законодавством до транспортних організацій, які постають перевізниками вантажів, пасажирів і багажу. Характерна вимога до організацій, котрі постають перевізниками, - наявність у них на законній підставі транспортних перевізних засобів, придатних для перевезень пасажирів, вантажів або багажу. Перевізником за договорами перевезення вантажів і пасажирів залізничним транспортом є залізниця - статутне територіально-галузеве обєднання, до складу якого належать підприємства, установи й організації залізничного транспорту і яке за централізованого управління здійснює перевезення пасажирів та вантажів у визначеному регіоні транспортної мережі.Ядром, центральною ланкою системи всіх так званих транспортних договорів прийнято вважати договір перевезення: це традиційно договір перевезення конкретного вантажу, сконструйований за моделлю реального договору, тобто такий договір, згідно з яким перевізник зобовязується доставити вантаж, довірений йому відправником, у пункт призначення й видати його уповноваженій на отримання вантажу особі (одержувачеві), а відправник зобовязується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Навчання про систему транспортних договорів, де основне, панівне місце посідають договори перевезення пасажира або конкретної партії вантажів (тобто договори, що опосередковують відносини за безпосередньою їхньою доставкою з пункту відправлення у пункт призначення, а всі інші договірні зобовязання стосовно цих договорів відіграють допоміжну, підпорядковану роль), ґрунтоване лише на повсякденних уявленнях про зміст діяльності транспорту (доставка пасажирів і вантажів) і не має нічого спільного з юридичним співвідношенням різних договорів, котрі застосовують у сфері транспортної діяльності, в тому числі опосередковуючих перевезення пасажирів і вантажів. 314] Наприклад, коли конкретну партію вантажів перевозять у межах укладеного між відправником вантажу та перевізником договору про організування перевезень, за яким перевізник зобовязується у встановлений термін приймати, а відправник вантажу - предявляти вантажі в обумовленому обсязі, договір перевезення зазначеної конкретної партії вантажів уже не є основним для сторін. Крім традиційних договорів перевезення вантажу (стаття 909) і пасажира (стаття 910), у цій главі ЦК України згадуються й інші договори, які опосередковують перевезення: договір чартеру (фрахтування) (стаття 912); угоди між організаціями різних видів транспорту, що регламентують взаємини транспортних організацій під час перевезення вантажів, пасажирів і багажу в прямому змішаному сполученні (стаття 913); договір перевезення транспортом загального користування (стаття 915); довгостроковий договір про організування перевезень (стаття 914) [1 ]. Договори, спрямовані на організування перевезень, що мають на меті визначити обсяг перевезених вантажів і кількості задіяних тран

Зміст

Вступ

Розділ 1. Поняття міжнародного перевезення, загальна характеристика

1.1 Поняття та ознаки міжнародних перевезень

1.2 Класифікація міжнародних перевезень

1.3 Учасники договірних відносин у галузі міжнародних перевезень

1.4 Поняття та сутність договорів міжнародних перевезень

Розділ 2. Правове регулювання міжнародних повітряних перевезень

Вступ

Світова економічна криза в сфері міжнародних перевезень, як і в інших галузях, є здебільшого наслідком намагання створити у стислі терміни самостійну національну маршрутну систему, в межах котрої значна кількість транспортних підприємств та перевізників сьогодні не в змозі ефективно функціонувати, що перешкоджає формуванню спільного ринкового простору.

Здійснення міжнародних перевезень за участю будь-якої держави забезпечує матеріальну складову комунікативної системи суспільства, оскільки транспортом користується практично все населення й усі субєкти господарювання. Особливістю міжнародних перевезень є те, що вони сполучають окремі регіони держав, утворюючи єдиний світовий політико-економічний простір. При чому в сучасному світовому поділі виробництва відсутні приклади навіть серед розвинутих держав, аби транспортні системи були відокремлені й не ґрунтувались на інтеграційних принципах. Ігнорування цього факту, недостатність законодавчої, нормативно-правової, технологічної та інформаційної бази міжнародних перевезень призводить до того, що Україна, перебуваючи на перехресті головних транспортних напрямків Євразійського континенту, котрі мають тисячолітню історію, не повністю реалізує ці переваги в розвитку національної транспортної системи та мережі міжнародних транспортних коридорів.

У звязку з цим вагоме місце і у внутрішній, і в зовнішній політиці нашої держави належить опрацюванню й реалізації "Програми створення та функціонування національної мережі міжнародних транспортних коридорів в Україні", "Комплексної програми утвердження України як транзитної держави", розширенню співробітництва з міжнародними транспортними організаціями, забезпеченню приєднання України до міжнародних конвенцій та угод у галузі міжнародних перевезень.

Обєктом дослідження є перевезення вантажів, пасажирів і багажу різними видами транспорту.

Предмет курсової роботи є дослідити норми які регулюють договори міжнародного перевезення. Слід враховувати, що міжнародні перевезення часто здійснюються змішаними та комбінованими видами транспорту, що ускладнює розгляд претензій та спорів. Але для їх вирішення існують ряд документів, зокрема, конвенцій, які регулюють умови перевезення.

Актуальність цієї проблеми обумовлена ще й намаганням України вступити до Європейського Союзу, що на сучасному етапі набуває великого значення і потребує якнайшвидшого вирішення.

Метою роботи є: - систематизувати і поглибити теоретичні і практичні знання з вибраної спеціальності, навчитись застосовувати їх при розвязанні конкретних задач; - осягнути існуючі міжнародному договірному праві проблеми і навчитися розвязувати їх; - оволодіти методикою дослідження, узагальнення та логічного викладу матеріалу; - розвинути вміння самостійно вивчати й узагальнювати законодавчі та наукові літературні джерела, юридичну практику.