Колізійні норми спадкового права - Курсовая работа

Повязаність спадкових відносин з різними правовими системами може зявитися внаслідок руху субєктів різних правових систем через державні кордони і поширення майнових відносин на міждержавному просторі. Територіальні барєри між різними державами почали долатись особливо у другій половині ХХ сторіччя, через що представники багатьох верств населення з різних країн активно пересуваються з країни до країни, залишаючи при цьому своїх родичів і своє майно у різних країнах. Крім того, що спадкодавці можуть мати спадкоємців в різних країнах, вони також можуть залишати своє спадкове майно в кількох країнах. До збільшення проблем міжнародного спадкування призводить тенденція до придбання іноземцями нерухомого майна в інших країнах (особливо в країнах зі сприятливим кліматом як, наприклад, у Франції, Португалії, Італії, Іспанії).У ФРН, Швейцарії, Франції існує інститут договорів про спадкування, що діють з моменту їх укладання і не можуть бути розірвані в односторонньому порядку. Законодавство деяких країн дозволяє у заповіті робити визначення виключно щодо розпорядження майном і призначення спадкоємців (Болгарія, Угорщина). Інші, крім розпоряджень майнового характеру і визначення кола спадкоємців допускають у заповіті також положення щодо визнання позашлюбної дитини, призначення неповнолітньому опікуна, призначення виконавця заповіту і т. п. Обовязкова доля батьків і їх висхідних складає половину долі, яку б вони отримали при спадкуванні без заповіту. Мусульманське право значно обмежує свободу заповіту; основним тут є спадкування за законом: спадкодавець не вправі змінити встановлений правом порядок спадкування і в змозі розпорядитися у заповіті лише 1/3 частиною спадкового майна на користь осіб, які не входять у коло спадкоємців за законом.Крім України, яка послідовно дотримується вказаного колізійного правила, такі країни як Росія, Вірменія, Білорусь, Казахстан, Киргизія, Узбекистан, Бразилія, Венесуела, Китай, Мадагаскар, Монголія, Перу, Таїланд, Чилі, Швейцарія закріплюють у своєму законодавстві привязку до місця проживання спадкодавця як основну щодо спадкування майна. Аргументом на користь привязки до закону громадянства особи є та обставина, що особа, яка залишає за собою своє громадянство, оселившись в іншій країні, можливо, прагне зберегти звязок із країною свого громадянства, і сподівається на те, що при певних обставинах до відносин за її участі буде використаний саме закон громадянства. Можливо, з огляду на недоліки обох принципів, Інститут міжнародного права на сесії в Ніцці 15 вересня 1967 р. прийняв резолюцію відносно спадкування за заповітом у міжнародному приватному праві, де, зокрема, рекомендував надати спадкодавцю можливість обирати між законом свого громадянства і законом доміцілію. Країни СНД, у яких були недавно прийняті Цивільні кодекси, містять норму, що закріплює автономію волі у спадкових відносинах: “Відносини по спадкуванню визначаються за правом країни, де спадкодавець мав останнє постійне місце проживання, якщо ним не обрано в заповіті закон свого громадянства” (ЦК Вірменії, Бєларусі, Казахстану, Киргизії, Узбекистану). Законодавство Буркіна-Фасо крім закріплення привязки до закону найбільш тісного звязку з державою місця проживання як альтернативи основній привязці до закону громадянства на момент смерті, встановлює можливість висловити у заяві або розпорядженні на випадок смерті автономію волі у межах тих же законів.Характерними рисами договорів про правову допомогу у спадкових нормах є те, що: 1) майже всі вони надають національний режим громадянам іншої сторони у спадкових відносинах щодо здатності до складання заповіту і здатності отримувати майно і права; 2) договори виходять з розщеплення спадкування у відповідності з категоріями майна, яке спадкується, тобто, сповідується принцип дуалізму, коли до рухомого майна застосовується закон громадянства чи постійного місця проживання, а до нерухомого - закон його місця знаходження; 3) форма заповіту майже завжди визначається за законом громадянства спадкодавця на момент смерті чи місця складання заповіту. V якої присвячена спадковим відносинам, хоча вона в значній мірі співпадає з нормами двосторонніх договорів (наприклад, в ній установлюється, що право спадкування нерухомості визначається за законом держави, де вона знаходиться, а іншого майна - за законом постійного місця проживання спадкодавця (ст. 144-163 (усього 20 статей) присвячені виключно спадкуванню (основні засади спадкування з іноземними характеристиками в цьому документі зводяться до єдиного закону спадкування незалежно від категорій майна, застосування у якості привязки в основному особистого закону, а також встановлення правил “міжнародного публічного порядку” щодо форми заповіту). “Про конфлікт законів і юрисдикцій в області спадкування за законом і за заповітом” містила основний і майже єдиний колізійний принцип - національний закон на момент смерті для визначення закону регулювання спадкових відносин з обмеженнями лише на користь закону місцезнаходження для так званого

План

Вступ.

1. Колізії у спадкуванні за МПП.

2. Колізійні норми спадкового права.

3. Міжнародні документи з питань іноземного спадкування.

4. Отримання українським громадянином спадщини за кордоном

5. Спадкові права іноземців.

6. Перехід майна до держави.

Висновки.

Список використаної літератури.