Княжа доба української історії й Тарас Шевченко: спроба історіософського прочитання - Статья

Княжа доба української історії й Тарас Шевченко: спроба історіософського прочитання В.І. Яременко Анотація На основі вивчення текстів і живопису Т.Шевченка зроблено спробу дослідити проблеми його ставлення до княжого періоду історії України в історіографічному й історіософському аспектах. Ключові слова: Шевченко, княжа доба, українська історія, історіософія, князівські міжусобиці, історична схема, епос, канонізація, жертовність. шевченко княжий обряд текст Княжою добою в історії України Н.Полонська-Василенко називала період Х-ХІІІ ст., коли, за її словами, «носієм державної влади, репрезентантом держави України-Руси» міг бути тільки представник із роду Рюриковичів1. У неозорій шевченкознавчій літературі про цей період переважно побіжно згадували з боку істориків у ракурсі зв’язку Т.Шевченка з археологією чи його роботою в Київській археографічній комісії, а з боку літературознавців - з приводу переспіву поетом «Слова о полку Ігоревім» чи мотивів «Повісті временних літ» в його творчості (це ближче до заявленої тут теми). Між тим, існує думка, що саме Т.Шевченко в епоху романтизму був «чи не першим із українських культурних діячів чи письменників, хто прийшов до усвідомлення необхідності повернення українському народу [...] першої великої епохи національної історії, епохи Київської Русі». - після 912 р.; згадка в листі до М.Максимовпча від 22 листопада 1858 р.), Ігор Рюрикович (після 912-945 рр.), княгиня Ольга (близько 890-969 рр.; повість «Несчастный»), Святослав Ігоревич (?-972 рр.; запис у «Щоденнику» 7 вересня 1857 р.), Олег Святославич (?-977 рр.; малюнок «Смерть Олега, князя древлянського»), Володимир Святославич (близько 978-1015 рр.; поема-цикл «Царі», спогади М.Чалого), Святополк Володимирович (близько 981 - після 1019 рр.; повість «Близнецы»), Борис і Гліб Володимировичі - страс- тотерпці (раніше 988-1015 рр.; повість «Близнецы», «Археологічні нотатки»), Ярослав Мудрий (1019-1054 рр.; повість «Прогулка с удовольствием и не без морали»), Мстислав Володимирович (?-1036 рр.; «Археологічні нотатки», повість «Прогулка с удовольствием и не без морали», де його названо «Удалой»), Святослав Ярославич (1027-1076 рр.; «Археологічні нотатки»), Ізяслав Ярославич (1024-1078 рр.; «Археологічні нотатки»), Давид Святославич (?- 1123 рр.; «Археологічні нотатки»), Святослав Давидович або Микола Святоша (?-1143 рр.; повість «Близнецы»), Андрій Юрійович Боголюбський (близько 1111-1174 рр.; повість «Варнак»), Святослав Всеволодович (не раніше 1116-1194 рр.; «Плач Ярославни»), Ігор Святославич (1151-1201 рр.; «Плач Ярославни», «В Путивлі-граді вранці-рано», «З передсвіта до вечора»). У Шев- ченкових текстах збереглися лаконічні описи кількох пам’яток, дотичних до князівської епохи, і численні замальовки історичних місць, пов’язаних із Київською Руссю. Хіба я Олег, нехай Бог криє, або що?. Контрастність у сприйнятті тієї епохи між Т.Шевченком і російськими слов’янофілами посилиться, якщо враховувати, що 1858 р. з’явилася «драматична пародія у віршах» К.Аксакова, присвячена князеві Олегу, у 15-й дії якого вказується, що «Олег, із військом, в’їжджає в лодіях, поставлених на колеса». Між іншим, М.Каченовський народився у Харкові, видавав журнал «Вестник Европы», був ректором Московського університету та вважається засновником скептичної школи в російській історіографії («був противником монархічно-консервативних і націоналістичних поглядів М.Карамзіна на російську історію й заперечував його метод зображення “минулого в рисах сучасності”»). В іронічному плані згадано в повісті «Несчастный» також князя Ігоря та його дружину Ольгу. Т.Шевченкові не могли подобатися суцільні мілітаристські акції, виразна «варязькість» цього київського князя, який, за літописом, «шукав чужої землі і дбав про неї, а свою полишав», плануючи навіть перенесення столиці на Дунай («Не любо мені є в Києві жити. Міркую, що саме таке зображення постаті князя Володимира було зумовлене також і наступними чинниками, які стосуються глибшого пояснення вираженого у вступі авторського бажання: подання - розвінчання «вінценосних» «...спереду і ззаду / Незрячим людям» (рядки 26-29). Із тодішніх історичних курсів та літописів Т.Шевченко знав і про інші аморальні вчинки князя: брутальне ґвалтування («розтління») не лише таких «дівиць», як Рогніда, але й «мужьских жен» (навіть уже вагітної дружини брата Ярополка, якого він підступно вбив за допомогою зрадництва воєводи Блуда); принесення у жертву після успішного воєнного походу київських християн (983 р.); нереалізована через власну смерть підготовка за несплату «уроку» війни проти власного сина Ярослава та ін.