Початок і визначення "княжої доби". Характеристика періоду Київської Русі. Роль церкви у благодійництві. Християнські осередки допомоги. Володимир, Ярослав, наступні князі - видатні благодійники Київської Русі. Причини жебрацтва та недоліки благодійності.
Благодійність - це, на перший погляд, безкорисливе надання допомоги тим, хто потребує такої допомоги. Актуальність нашої теми полягає в тому, що розвиток традицій благодійності в Україні, як і будь-якій іншій країні, напряму повязаний з її історією. Саме у Давній Русі соціальна допомога була присутня як до прийняття християнства так і в, безпосередньо, християнський період. Володимир Мономах так виклав обовязки князя по відношенню до бідних: "Будьте батьками сиріт; не залишайте сильним губити слабких, не залишайте хворих без допомоги". Отже, серед основних напрямків соціальної допомоги, благодійності в тому числі, в Київській Русі значне місце належало філантропічній допомозі князів.Загалом же справа піклування про бідних зосереджено було в стародавній Русі в руках церкви і зокрема монастирів, які мали у своєму розпорядженні для цього великими коштами, завдяки зявився з самого прийняття Християнства звичаєм князів давати церкви десятину з усіх князівських доходів(Статут Володимира про «десятину») і розвинутому разом з тим, за прикладом князів , особливо в період монгольський, звичаєм приватних осіб залишати церкви майно до душі. Але спосіб піклування, прийнятий церквою та монастирями , і приватна благодійність розвивали дармоїдство і створювали злиденний промисел. Тільки по відношенню до монастирів Західної Росії є звістки, що там черниці мали головним призначенням виховання бідних сиріт, ходіння за хворими в. госпіталях і богодільнях, у всій же у Київській Русі церква і монастирі без особливого розбору брали під своє заступництво жебраків і убогих. Виникли і нові субєкти допомоги: князь, церква, парафія, монастирі. Як і всюди в Європі, в Стародавній Русі справою піклування про бідних займалася Церква і особливо монастирі, які опікувались великими фондами (у тому числі, завдяки звичаю князів давати Церкві «десятину» - одну десяту з усіх князівських доходів).Впроваджуючи християнство, князь Володимир у першу чергу робив звернення до душі людини, роблячи акцент саме на милосерді нової релігії, протиставляючи її жорстокості колишніх богів. За літописами, велів князь: «Всякому убогим та хворому приходити на двір княжий, брати їжу і питво і гроші з казни княжої». А оскільки багато покалічені і хворі фізично не могли дістатися до княжого подвіря, наказав князь Володимир виготовити воза, куди завантажували хліб , мясо, овочі , рибу, мед і квас в бочках і возили по Києву, питаючи: «Де хворі, де жебраки, що ходити не можуть?». З того часу кожен бідняк міг вгамувати свій голод на княжому дворі і кожен з жебраків міг отримати від князя трохи грошей. І не можу Сказати многія його милостиня, не тільки в дому своєму милостиню творяще, але і по всьому граду, не в Києві єдиному, але і по всій землі російської, і в градех в селех, скрізь милостиню творяще, нагія одягаючи, алчния годуючи і жадния напали, дивні спокою милістю; злиденна і сироти та вдовиці і слепия і хромия і трудоватия вся милуючи і одягаючи нагодують і напали.» За свою благодійну діяльність Володимир заслужив велику любов та пошану свого народу.Так було на Русі завжди. Чуйність на чужу біду була у словянського народу в крові. Причини такого складного, в економічному відношенні явища, як жебрацтво, не можуть бути вичерпані кількома словами: воно вимагає цілого дослідження. Але, не торкаючись загальних причин зубожіння, властивих будь-якій країні і будь-якому часу, обходячи причини, що породили виключно російське жебрацтво, я дозволю собі висловитись про те, що характер самої давньоруської благодійності сприяв розвитку злиднів: благодійна допомога надавалася, головним чином, у вигляді «ручної» милостині, найшкідливішій форми благодійництва, що носить в собі елементи випадковості і нерозбірливості, неминуче тягне за собою появу професійного та удаваного жебрацтва. Трудова допомогу майже не застосовувалася; попереджувальна благодійність була розвинена слабко; репресивні заходи були відсутні; нарешті, не було такого необхідного регламентуючого органу у благодійній діяльності.Благодійність та милосердя конкретної людини - це здатність і бажання творити благо для інших по милості власного серця. Але дійсно потужною швилею благодійність понеслась по землям сучасної України в «княжу добу», в період існування Київської Русі. З прийняттям християнства допомога стала більш організованою, зявились осередки благодійності - релігійні установи. Київські можновладці чинили філантропічну допомогу, шляхом запрошення на бенкети простого народу, бідного народу, жебраків, хворих фізично або психологічно. Благодійність, у правлячих колах Київської Русі, не вимагалась.
План
Зміст
Вступ
1. Початок і визначення «княжої доби». Характеристика періоду Київської Русі
2. Роль церкви у благодійництві. Християнські осередки допомоги нужденним
3. Володимир, Ярослав та наступні князі як видатні благодійники Київської Русі
4. Причини жебрацтва та недоліки благодійності
Висновок
Список використаних джерел
Вывод
Благодійність та милосердя конкретної людини - це здатність і бажання творити благо для інших по милості власного серця. Традиції соціальної допомоги були притаманні руському народу. Ще за часів родинно-племенного ладу можна простежити дії, спрямовані на задоволення потреб нужденних. Але дійсно потужною швилею благодійність понеслась по землям сучасної України в «княжу добу», в період існування Київської Русі. З прийняттям християнства допомога стала більш організованою, зявились осередки благодійності - релігійні установи. Київські можновладці чинили філантропічну допомогу, шляхом запрошення на бенкети простого народу, бідного народу, жебраків, хворих фізично або психологічно. Благодійність, у правлячих колах Київської Русі, не вимагалась. Вона дуже віталась і була популярною, але ж не примусовою. Єдине, що було майже мимоволі, це віддавання «десятини» з князівської казни до церкви на потреби соціально неповноцінних верств суспільства. Найбільшим благодійником і «батьком нужденних» по праву вважається Володимир - Красне Сонечко. Він започаткував систему опіки, яка регламентувалася державою і, навіть, самим князем. Його послідовники не залишились осторонь. Його син, онуки, правнуки теж здійснювали допомогу нужденним. Можна привести ряд заходів, які були впроваджені в період Київської Русі і позиціонуються як філантропічність або князівська благодійність. Таким чином, в Київській Русі зародження благодійності стало першим кроком до виникнення соціальної роботи. За довгий період нашої історії відбувалися значні зміни форм соціальної підтримки населення, але основи, які були закладені ще в стародавні часи, реалізуються і сьогодні. Благодійність в Київській Русі - засади соціальної роботи сьогоденного українського суспільства. В період незалежної України соціальна робота активно розвивається в нашому суспільстві. Як визначає С. Шадлоу «Соціальна робота цілком зайнята соціальним добробутом індивідів, соціально та економічно неблагополучних груп. Вона репрезентує такі інтереси людей, які не відповідають звичним соціальним очікуванням або не виправдовують їх, виступають від їхньої особи і забезпечують адекватне до них ставлення з боку системи і соціальних інституцій, що торкаються їх» Визначальна риса соціальної роботи знайшла чітке вираження у Київській Русі, яка полягала у захисті інтересів людей, які не мали рівних потенційних можливостей порівняно з іншими через хвороби, бідність та кризові ситуації, в яких вони опинились. Досвід соціальної допомоги для України почав складатися ще в період язичництва та Київської Русі, а потім стає засадою розвитку соціальної роботи в нашому суспільстві. Передмови до виникнення такого потужного інституту соціальної допомого в Київській Русі, які були закладені ще в давніх словянах, прийняття ідей та заповідей християнства близько до серця, про соціальне спрямування київський князів - все це вкупі сприяло створенню міцної державної системи соціального забезпечення на території Київської Русі.
Список литературы
-1. Історія української культури. Том 2 (Українська культура XIII першої половини XVII століть, Київ 2001
