Значення роду князів Сангушків в історії Великого князівства Литовського, Польщі, Волині, Російської імперії та її Заславського повіту. З’ясування витоків та особливості походження древнього роду, дослідницькі традиції. Шлях Литви до православ’я.
Аннотация к работе
КНЯЗІ САНГУШКИ Вступ Минувшині династії Сангушків присвятило увагу багато геральдистів, істориків, сучасників, котрі нерідко були близькими до князівської фамілії. Серед них - К. Несецький, А. Бонецький, Г.-К. Стадніцький, О. Пжездецький, Ю. Вольфф, З.-Л. Радзимінський, М. Грушевський, Б. Горчак, Л. Дембіцький, В. Поль, Ю. Дунін-Карвіцький, Ю. Крашевський, Е. Жищевська, А. Веритус, Е. Хлопіцький, К. Лясковський, Р. Афтанази, Т. Ярошевський, П. Хжановська, К. Солтис, В. Мейштович, Д. Бовуа, М. Ковальський, Н. Яковенко, І. Мицько, Л. Войтович, Ю. Охріменко, В. Ковальчук, В. Берковський, О. Однороженко, а також і автор цих рядків та інші. Пильний погляд десятків учених і літераторів на цей рід свідчить про його непересічне значення в історії Великого князівства Литовського, Польщі загалом і Волині зокрема, Російської імперії та її Заславського повіту. Адже за тими й другими - тяжка праця дослідника, коли, буває, на встановлення чи відхилення якогось помилкового історичного факту затрачаються дні і тижні. Гурки - ducis Hurkonis), щоб відбудувати їх після розорення [війною короля з Свидригайлом] і платити з них щорічну оренду [2]. Сангушко після смерті Ягєлла порвав дружбу з поляками і став на сторону великого князя Свидригайла - «przystal doSzwitrigajly» [3] (на нашу думку, це могло статись весною 1436 р., коли цей князь русинів знову переможно, але не надовго, зайняв Брацлавщину, Кременеччину й Волинь), новий король Владислав ІІІ конфісковує у свого двоюрідного брата і Ратно, і Кроснічин. Наталія Яковенко трактує ці події так: «1441 року Владислав ІІІ відібрав у князя Сангушка Федьковича Кошерську волость після того, як князь силоміць приєднав до неї колишнє родове, а тоді королівське, місто Ратно. Прим.: 1443 року великий князь Казимір повернув Ратно Сангушкові» [5]. Сангушка сином Федора Ольгердовича (1332-1394), кн. Дослідницькі традиції (школи) Тим часом, з’ясування витоків древнього роду ділилося відповідно на кілька традицій: польську ранню (її представники Б. Папроцький, Ш. Окольський, М. Стрийковський і ін.; перший - Сангушка називав то сином Ольгерда, то - Гедиміна; другий - спочатку виводив Сангушків від Любарта, пізніше - Федора, сина Ольгерда іменував Федором-Любартом Сангушком; інші вчені Любарта-Дмитра чи його сина, Федора ототожнювали з кн. [нібито Дмитром] Сангушком і т. ін.); польську середню (виводила Сангушка виключно від Любарта Гедиміновича; домінувала з 1639-го до 1886 рр.) і литовсько-руську (завжди стверджувала, що Сангушки походять з дому Ольгерда). Наприклад, Ю. Дунін-Карвіцький розділ ІV «Wspomnienia o Slawucie» своєї праці «Szkice obyczajowe i historyczne» (1882 р.) розпочинає словами смутку про недавні похорони «нашого патріарха» князя «Romana Lubartowicza Sanguszki».А Л. Дембіцький в перших рядках нарису «Dwaj bracia Sanguszkowie» дає наступне повідомлення: «Od Lubarta, jak dowodzadokumenta rodzinne, czyod Olgerda jak twierdza niektorzy heraldycy…» [11]- від Любарта, як доводять родинні документи, чи від Ольгерда, як стверджують деякі геральдисти, можуть походити Сангушки - гілка та з Гедимінового стовбура. М. Теодорович, певні версії якого ми ще будемо згадувати і котрий взагалі не сприймав походження Сангушків від Гедиміна, в своїй бібліографічній замітці з нагоди опублікування «Архива князей Сангушек» зауважує, що 1 і 2 томи цього архіву іменувалися «Archiwum ksiazat - Lubartowic zow Sanguszkoww S lawucie», в той час як 3 і 4 томи вже вийшли під заголовком «Archiwum ksiazat Sanguszkoww Slawucie» - «без прибавки - Lubartowiczow». Відомий дослідник Славутчини В. Берковський має на цю невизначеність в даному питанні свою оригінальну думку щодо походження «przydomkа» Сангушків саме «Любартовичі»: «Литовське походження цього магнатського роду не викликає сумнівів. Ю. Дунін-Карвіцький, наприклад, розповідаючи про традиційне для славутських Сангушків родинне конярство, не сумнівається в їхньому походженні: «bo ksiazeta Sanguszkowie przeszedlszy z Litwyiosiadlszy na Wolyniu…» [15] - бо князі Сангушки, прийшовши з Литви і осівши на Волині, завжди тримали прекрасні породисті коні. Тобто, їх рахували таким же його відгалуженням, як і волинські князі Острозькі [16], Заславські, Корецькі, Святополк-Четвертинські, Вишневецькі, Курцевичі та інші. П. Вікторовський, в свою чергу, висловив здогад, що тут помилка, в якій латинське й польське «g» подано руською літерою «д» [18]. Подібну гіпотезу пропонував і А. Лонгинов, вказуючи при цьому на реального кн. Семена Любартовича. Нарешті, чи не найвагомішим аргументом проти того, що ім’я Олександр перейшло вОлександрушко і далі, є той факт, що цього якраз і не сталося з іменем сина Сангушка, князем Олександро Сангушковичом. Два поєднаних народа жили без особливих суперечок, доки литовський князь Ягєлло не побрався з польською королевою Ядвигою і не поєднав під одним скіпетром литовців, малоросів та поляків. (До такої думки історика спонукав однаковий у цих династій герб «Погоня»).