Князі Нижегородсько-Суздальської землі в кінці XIV-середині XV століть (історико-генеалогічний дискурс) - Автореферат

У даній роботі досліджується специфіка політичного розвитку, протягом певного періоду, одного з таких регіонів Північно-Східної Русі - Нижегородсько-Суздальської землі, - найтіснішим чином повязана з генеалогією та біографістикою її правлячого князівського роду. “Генеалогія як історична дисципліна займається зясуванням походження тієї чи іншої особи, встановленням (…) всієї сукупності родинних звязків даного роду, поряд з дослідженням його місця та ролі в історії шляхом вивчення всіх видів діяльності представників цього роду” (А. І. Тому згаданий дослідник запропонував наступне “компромісне” формулювання предмету та завдань цієї галузі історичної науки: ““Генеалогія - історична дисципліна, що займається вивченням та складанням родоводів, зясуванням походження окремих родів, сімей та осіб і виявленням їх родинних звязків у тісній єдності з встановленням основних біографічних фактів про діяльність, соціальний статус та власність цих осіб”. Під владою місцевого князівського роду було залишено лише Суздаль, тобто відновлювалась ситуація, яка існувала до 1341 р. Однак князі Суздальські після цього зовсім не збиралися миритися з втратою багатої Нижегородської землі, практично відразу розпочавши боротьбу з Москвою за її повернення під свою владу. Адже Нижегородсько-Суздальська земля була саме тим регіоном Північно-Східної Русі, де протягом досліджуваного періоду найбільш гостро стикалися інтереси її трьох основних політичних чинників - Московської держави, яка тільки набирала своєї майбутньої міці, удільних князів, що вже втрачали своє колишнє значення, та Орди, яка внаслідок внутрішніх процесів розкладу поступово втрачала верховну владу над північноруськими землями.Один з розділів його фундаментальної узагальнюючої праці - “Князья суздальские и суздальско-нижегородские (родословная в связи с историей княжеств)”, судячи з назви, повністю відповідає темі нашого дослідження. Перу цього дослідника належить спеціальна двотомна праця, присвячена аналізу всього відомого на той час комплексу актових джерел Північно-Східної Русі XIV - XV ст. Але через ту безперечну обставину, що в Північно-Східній Русі традиції державної влади та міжкнязівських відносин багато в чому йшли з часів домонгольської Київської Русі, певний звязок загального характеру з темою дослідження мають праці таких відомих українських медієвістів, як П. П. Виходячи з визначення виду як сукупності джерел, які історично утворилися й характеризуються єдиною внутрішньою формою (структурою), що має витоки з єдності походження, змісту та призначення під час створення, джерельна база дослідження досить чітко поділяється на такі види: 1) літописи; 2) актові документи; 3) родовідні розписи; 4) літературні твори; 5) синодики; 6) памятки епіграфіки та нумізматики. Суздальських та Москви у 1410-х рр. ми довідуємось з памяток, що відбивають не московське, а тверське літописання (Тверський та Никонівський літописи).Тому при дослідженні теми особливе значення має залучення, наскільки це можливо, всього комплексу даних, які мають як пряме, так інколи й опосередковане відношення до окремих проблемних питань. Чим менше у джерелах збереглося свідчень з досліджуваної проблеми, тим уважнішим повинно бути ставлення до них, і тим більше значення має кожна дрібна, на перший погляд, деталь. Особливе значення при дослідженні найбільш проблемних питань теми мають актові джерела. Суздальських загальна доля цієї князівської династії протягом досліджуваного періоду реконструюється наступним чином. Послідовність та хронологія правління власне Суздальських князів реконструюється так: Борис Костянтинович (1393 - 1394) - Василь Дмитрович Кірдяпа (1394) - Данило Борисович (1394 - 1409/10) - Іван Борисович Тугий Лук (1409/10 - 1415, 1416 - 1417, вірогідно 1423/24) - Олександр Іванович Взметень (1415 - 1416, 1418 - 1433/34) - Олександр Іванович Брюхатий (1433/34 - 1436/38 (?), точно до 1441).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

рід князь суздальський династія

У висновках дисертації підбито основні підсумки дослідження.

1. Щодо джерельної бази роботи можна констатувати, що вона є досить обмеженою як за кількістю джерел, так і за рівнем їхньої інформативності (багато їх свідчень надзвичайно фрагментарні та не мають точних датувань). Тому при дослідженні теми особливе значення має залучення, наскільки це можливо, всього комплексу даних, які мають як пряме, так інколи й опосередковане відношення до окремих проблемних питань. Чим менше у джерелах збереглося свідчень з досліджуваної проблеми, тим уважнішим повинно бути ставлення до них, і тим більше значення має кожна дрібна, на перший погляд, деталь. Однак цих принципів далеко не завжди дотримувались попередні дослідники, що привело до появи багатьох суперечливих точок зору з конкретних за своєю сутністю питань (переважно в галузі хронології), відповідь на які може бути лише одна. З наведених історіографічних екскурсів добре видно, що ряд істориків припускалися помилок лише тому, що випускали з уваги деякі свідчення джерел, а також надавали перебільшеного значення теоретичним припущенням, недостатньо обґрунтованим вивіреними фактами.

2. Особливе значення при дослідженні найбільш проблемних питань теми мають актові джерела. У той же час слід констатувати, що в історіографії багато з цих документів проаналізовано вочевидь недостатньо, зокрема, на предмет встановлення їхніх датувань. Існуючі в літературі датування ряду актів вимагають додаткового обґрунтування, суттєвого уточнення або й докорінного перегляду. Попереднє проведення такого джерелознавчого аналізу є необхідною умовою для вирішення більшості інших завдань дослідження. Зроблені висновки щодо максимально можливого датування кожного документа є важливим підґрунтям для розвязання ряду проблемних питань теми, у першу чергу хронологічних. Зокрема, на їхній основі, у порівнянні з деякими іншими даними, встановлюються та обґрунтовуються дати тих історичних фактів, про котрі прямих свідчень джерел (подібних до літописних записів) не збереглося.

3. У генеалогічному розділі дослідження у вигляді поколінного родовідного розпису, що складається з окремих біографічних нарисів, систематизовано та проаналізовано дані про всіх представників роду князів Суздальських. Відтворено генеалогічні звязки князів (їхнє графічне зображення див. у таблиці-додатку), у тому числі розвязано проблемне питання про походження Олександра Взметня та Олександра Брюхатого.

4. Через призму біографій окремих представників роду кн. Суздальських загальна доля цієї князівської династії протягом досліджуваного періоду реконструюється наступним чином. Після ліквідації великого князівства Нижегородсько-Суздальського у 1392 р. його значна частина, князівство Суздальське, на відміну від Нижнього Новгорода та Городця, залишилось під владою місцевих князів. У межах цього державного утворення власні уділи, дуже незначні за розмірами, мали всі представники княжого роду; але разом з тим один з них вважався старшим, “большим” князем, зокрема, володіючи правом карбування іменної монети. Послідовність та хронологія правління власне Суздальських князів реконструюється так: Борис Костянтинович (1393 - 1394) - Василь Дмитрович Кірдяпа (1394) - Данило Борисович (1394 - 1409/10) - Іван Борисович Тугий Лук (1409/10 - 1415, 1416 - 1417, вірогідно 1423/24) - Олександр Іванович Взметень (1415 - 1416, 1418 - 1433/34) - Олександр Іванович Брюхатий (1433/34 - 1436/38 (?), точно до 1441).

Після смерті бездітного Олександра Брюхатого, зятя вел. князя Московського Василя Васильовича, Суздальське князівство було вперше приєднане до Московської держави. Це викликало різкий спротив старших представників роду кн. Суздальських, які врешті-решт змушені були виїхати на службу до Новгорода Великого і Твері. Молодші ж кн. Суздальські надали перевагу мирним відносинам з московським володарем, зберігши свої невеличкі суздальські уділи-“жеребьи”, але вже у якості лише службових князів. Після остаточного приєднання Нижегородсько-Суздальської землі до Московської держави у 1449 р. всі кн. Суздальські визнали-таки владу вел. князя Василя Васильовича, перейшовши на становище службових князів. Деякий час вони ще зберігали на свої спадкові володіння суверенні князівські права, але вже в 1450-х рр. назавжди втратили їх, перетворившись на звичайних вотчинників великого князівства Московського.

5. Після ліквідації в 1392 р. вел. князівства Нижегородсько-Суздальського кн. Суздальські протягом півстоліття вели вперту боротьбу за повернення своєї “отчини”, Нижегородської, а згодом і Суздальської землі. Вони були єдиною династією немосковського походження, представники якої дуже активно та небезуспішно опиралися московській централізаторській політиці. Протягом цієї тривалої боротьби окремим князям вдавалося, щоправда на незначний строк, досягати відновлення великого князівства Нижегородсько-Суздальського

За ступенем наукової новизни найоригінальнішими результатами дослідження є встановлення та обґрунтування хронології правління останніх князів Нижегородських. Вона відтворюється наступним чином. Боротьба кн. Суздальських за Нижегородську землю розпочалася відразу після її приєднання до Московської держави в 1392 р. Однак спочатку всі зусилля Бориса Костянтиновича, а потім його племінників Василя Кірдяпи та Семена Дмитровичів були, по суті, даремними. Борис повернувся на нижегородський стіл не більше, ніж на кілька місяців наприкінці 1393 - на початку 1394 р., а Семен Дмитрович з татарами в 1399 р. захопив Нижній Новгород всього на два тижні. Вагомого успіху вдалося досягти лише Данилу Борисовичу, який за підтримки ординського правителя Єдігієя у 1409/10 р. зайняв стіл відновленого великого князівства Нижегородсько-Суздальського; розбивши за допомогою татарсько-болгарських князів московські війська під Лисковим, він зміг протриматися на своїй “отчині” до січня 1415 р. Вдруге Данило Борисович ненадовго повернувся до Нижнього Новгорода у 1423/24 р.

Найбільшою “білою плямою” в історії Нижегородсько-Суздальської землі є 1420 - 1430-ті рр. Як вдалося встановити, на цей час припадає князювання в Нижньому Новгороді Олександра Івановича Взметня, з 1428/32 по 1433/34 рр., а потім до 1436/38 р. його повного тезки Олександра Івановича Брюхатого. Встановлення цих фактів має важливе значення як саме по собі, так і через те, що раніше у історіографії нижегородське князювання Олександра Івановича помилково відносилось до 1417/19 рр.

Останній період існування Нижегородсько-Суздальського князівства повязаний з виникненням нової татарської держави - Казанського ханства, яке з самого початку свого існування стало одним з головних ворогів Московської держави. Перший хан Казанський Улук-Мухаммед у 1442 р. посадив на нижегородському столі Данила Борисовича, чергове князювання якого тривало не пізніше, ніж до 1444 р. Син та наступник Улук-Мухаммеда, хан Мамутек, у листопаді/грудні 1447 р. відновив Нижегородсько-Суздальське князівство під владою Василя та Федора Юрійовичів. Цей останній успіх місцевих “отчичів” також був нетривалим: у 1448/49 р. Василь помер, а у першій половині 1449 р. Федір Юрійович змушений був відмовитись від влади, після чого Нижегородсько-Суздальська земля остаточно увійшла до складу Московської держави.

6. Загалом власні сили князів Суздальських для того, щоб самостійно протистояти централізаторській політиці Московської держави, були надто слабкими. Не знаходили вони й скільки-небудь значної підтримки серед населення своєї “отчини”, Нижегородсько-Суздальської землі. Цей регіон у даному відношенні не відрізнявся від інших областей Північно-Східної Русі, населення якої ніколи не виявляло місцевого сепаратизму, оскільки для цього не було ні етнічних, ні релігійних, ні культурно-ментальних, ні економічних причин. Справа протистояння Московській державі була справою лише місцевих удільних князів та їхнього найближчого оточення.

Єдиною серйозною силою, на яку протягом досліджуваного періоду спирались “отчичі” Нижегородсько-Суздальської землі, були ординські “царі”, воля яких теоретично все ще вважалась верховним законом для всієї Північно-Східної Русі, не виключаючи й великого князя Московського. Більшості своїх нетривалих успіхів князі Суздальські досягали саме у періоди загострення відносин Московської держави з Ордою, коли правителям останньої вигідно було підтримувати всіх ворогів свого неслухняного “улуса”. Неабияке значення мало й географічне розташування прикордонної Нижегородської землі, де Орда мала змогу проводити свою політику більш інтенсивно та успішно, ніж у інших північноруських регіонах. З виникненням Казанського ханства його перші хани спочатку намагались взяти на себе роль колишньої Золотої Орди, а саме підкорити своїй владі Північно-Східну Русь. Це прагнення найуспішніше реалізовувалось саме у Нижегородсько-Суздальській землі, де казанським “царям” вдалося двічі посадити місцевих “отчичів”, які стали їхніми першими й останніми вассалами на Русі.

Головною причиною поразки нижегородсько-суздальських “отчичів” слід визнати, поряд з їхнім власним безсиллям, занепад державності в колишньому Джучієвому улусі. Влада та авторитет ординських “царів” стрімко слабшали, і вони вже не могли, як раніше, тримати у жорсткій покорі правителів Московської держави, які все менше рахувались з їхньою волею. Ще менше значення для московських володарів мали спадкові родові права кн. Суздальських. Протатарська політика останніх, напевне, не викликала й підтримки серед населення Нижегородсько-Суздальської землі. Тому після занепаду Золотої Орди та різкого послаблення влади татарських ханів остаточна поразка нижегородсько-суздальських “отчичів” стала неминучою.

Основні положення дисертації викладені у публікаціях: 1. Келембет С. Н. Великий князь Даниил Борисович Нижегородский // Гуманітарний журнал. - 2000. - № 3-4. - С. 169-175.

2. Келембет С. Н. Княжеские синодики как историко-генеалогический источник // Література та культура Полісся. - Ніжин, 2004. - Вип. 27. Регіональна історія та культура в українському та східноєвропейському контексті. - С. 248-252.

3. Келембет С. Н. Суздальско-нижегородское княжение Василия и Федора Юрьевичей Шуйских // Історіографічні та джерелознавчі проблеми історії України. Історіографія та джерелознавство в часовому вимірі. Міжвузівський збірник наукових праць. - Дніпропетровськ, 2003. - С. 191-211.

Размещено на .ru