Класичний і некласичний підходи у філософсько-правовому дослідженні феномену влади - Автореферат

Авторитет норм права може мати різну природу, але в кінцевому рахунку, коли виникає питання про його легітимність, він мусить спиратись на верховну, суверенну владу, щодо легітимності якої вже не можна ставити питання, оскільки вона сама є останньою інстанцією для вирішення усіх питань про легітимність. Розвязання проблеми влади має як теоретичне, так і практичне значення. Філософсько-правовому дослідженню влади присвячено багато праць. Вебер, функціоналістське трактування категорії влади було предметом творчості Т. Райгородський (Росія); до постструктуралістських поглядів на владу звертались О.О.Якщо докласичний світогляд характеризувався домінуванням принципу “волі до віри”, то основною рисою класичного світогляду, безперечно, стає “воля до влади”. Руссо та інші мислителі розробляють принципи демократії, суспільного договору, поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також формують інструментально-силову концепцію влади. Разом з тим він критикував протиставлення різних гілок влади, вбачаючи сутність внутрішнього суверенітету держави у залежності і підпорядкованості всіх гілок влади державній єдності. Тому вона змогла подолати логоцентризм, гносеологізм і методологізм класичної концепції влади, дослідити владу в ширших контекстах, причому з прагматичним ухилом. Представниця неофройдизму К.Хорні визначальним мотивом політичної поведінки вважала страх, породжуваний ворожим людині соціальним середовищем, і трактувала прагнення людини до влади як засіб його подолання.Основним чинником переходу до класичного світогляду від докласичного була заміна принципу “волі до віри” принципом “волі до влади”; остання проявляється значною мірою у прагненні до істини, тобто іманентними рисами класичного філософсько-правового підходу до влади є раціоналізм, гносеологізм, логоцентризм, методологізм; некласична філософія права розглядає владу у більш загальному плані, який значною мірою має прагматичний характер. Постструктуралісти, автори найрадикальнішої некласичної концепції влади, роблять наголос не на зовнішній дії влади, а на внутрішньому полі сил у сфері несвідомого, котрі змагаються за панування над тілом і розумом субєкта і проявляються як у приватному житті людини, так і в масштабах соціуму. Пізнання також пронизане прагненням до влади, до духовного, практичного і духовно-практичного оволодіння світом; через дискурс влада формує субєкта, але субєкт захищає своє право виявляти власну волю до влади, тобто свої права і свободи. Еволюція уявлень про владу підводить до більш широкого і глибокого розуміння самої природи влади. Її слід розглядати як здатність, передусім здатність до утвердження в цьому світі; для суспільства загалом це здатність до самоорганізації, котра реалізується через відносини владарювання і підкорення; соціум також може виступати і субєктом, і обєктом влади; для окремої людини як субєкта влади це здатність і можливість визначати діяльність обєкта.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У дисертації проведено комплексне філософсько-правове дослідження актуальної наукової проблеми - класичного та некласичного підходів до феномену влади. Воно дало можливість сформулювати такі узагальнені висновки.

1. Основним чинником переходу до класичного світогляду від докласичного була заміна принципу “волі до віри” принципом “волі до влади”; остання проявляється значною мірою у прагненні до істини, тобто іманентними рисами класичного філософсько-правового підходу до влади є раціоналізм, гносеологізм, логоцентризм, методологізм; некласична філософія права розглядає владу у більш загальному плані, який значною мірою має прагматичний характер.

2. Постструктуралісти, автори найрадикальнішої некласичної концепції влади, роблять наголос не на зовнішній дії влади, а на внутрішньому полі сил у сфері несвідомого, котрі змагаються за панування над тілом і розумом субєкта і проявляються як у приватному житті людини, так і в масштабах соціуму. Пізнання також пронизане прагненням до влади, до духовного, практичного і духовно-практичного оволодіння світом; через дискурс влада формує субєкта, але субєкт захищає своє право виявляти власну волю до влади, тобто свої права і свободи.

3. Еволюція уявлень про владу підводить до більш широкого і глибокого розуміння самої природи влади. Її слід розглядати як здатність, передусім здатність до утвердження в цьому світі; для суспільства загалом це здатність до самоорганізації, котра реалізується через відносини владарювання і підкорення; соціум також може виступати і субєктом, і обєктом влади; для окремої людини як субєкта влади це здатність і можливість визначати діяльність обєкта. Влада має соціальну цінність, що визначається мірою, якою вона сприяє олюдненню людини, якою вона дає обєкту можливість і водночас змушує його керуватись загальнолюдськими цінностями.

4. Дослідження правотворчості та правозастосування у Франції свідчить про схильність юристів цієї країни до розширення прав і свобод людини і громадянина, до плюралізму, толерантності, поєднане з негативним ставленням до антираціоналізму. Іншими словами, до постструктуралізму вони ставляться критично. У процесі подальшого розвитку Конституції України доцільним буде використання конституційного досвіду Франції. Авторка формулює і конкретні пропозиції (див. стор. 11-12).

5. Порівняння Конституцій України, Російської Федерації та Сполучених Штатів Америки підказує певні висновки щодо поліпшення вітчизняного Основного Закону, передусім щодо структури державної влади і механізму реалізації прав та свобод людини і громадянина (див. стор. 12).

6. Доречно доповнити Конституцію України положеннями про те, що міжнародні договори або угоди, належним чином ратифіковані або схвалені, є приматом національної правової системи.

7. Слід врахувати посилення уваги до прав і свобод людини і громадянина з боку французьких, американських та російських законодавців. Зокрема, варто імплементувати до норм національної Конституції положення ч. 1 ст. 55 РФ про те, що перелік у Конституції основних прав і свобод неповинен тлумачитись як заперечення або приниження інших загальновизнаних прав і свобод людини і громадянина.

1. Капустіна Н.Б. Вплив уявлень про владу Ж. Дельоза на формування сучасної філософсько-правової концепції влади // Актуальні проблеми держави i права. - Випуск 11. - Одеса: Юр. літ., 2001. - С. 687-689.

2. Капустіна Н.Б. Право влади або влада права? (Шляхи розвитку правової держави) // Актуальні проблеми держави i права. - Випуск 12. - Одеса: Юр. літ., 2001. - С.244-247.

3. Капустіна Н.Б. Від раціоналізму правового мислення Цицерона - до мікрофізики влади в постструктуралізмі // Актуальні проблеми держави i права. - Випуск 13. - Одеса: Юр. літ., 2002. - С. 124-127.

4. Капустіна Н.Б. Зміна уявлень про владу: від раціоналізму Шарля Монтескє до постструктуралізму Ролана Барта // Актуальні проблеми держави i права. - Випуск 16. - Одеса: Юр. літ., 2002. - С. 115-118.

5. Капустіна Н.Б. Реалізація сучасних уявлень про владу: суперечності та шляхи їх подолання // Актуальні проблеми держави i права. - Випуск 18. - Одеса: Юр. літ., 2003. - С. 687-690.

6. Капустіна Н.Б. Децентралізація влади та її повноважень // Актуальні проблеми держави i права. - Випуск 22. - Одеса: Юр. літ., 2004. - С. 543-547.

7. Капустіна Н.Б. Перехід від влади сили до влади права як основна ціннісна орієнтація сучасного світогляду // З6ірник по матеріалам конференції ОНЮА “Охорона дитинства. Дитяче право: теорія, досвід, перспективи”. - Одеса: Юр. літ., 2001. - С. 40-42.

8. Капустина Н.Б. Семиологический подход Р. Барта к рассмотрению проблемы власти // Материалы международной конференции, посвященной 60-летию воссоздания философского факультета в структуре МГУ им. М.В.Ломоносова “Человек - Культура - Общество. Актуальные проблемы философских, политологических и религиоведческих исследований”. - Том 3. - Москва, 2002. - С. 133-134.

9. Капустіна Н.Б. Активізація якісних характеристик гілок влади як фактор становлення правової держав и // Тези доповідей i наукових повідомлень науково-практичної конференції “Становлення i розвиток правової системи України” - К., 2002. - С.70-72.