Модель співвідношення розуму і буття із позицій пошуку логічних, онтичних та онтологічних умов можливості виникнення хиби. Специфіка філософської рефлексії хиби в межах класичної раціоналістичної філософії. Вплив афектів на пізнавальний процес.
Більше того, говорячи про виміри тлумачення хиби, не можна не погодитись з тим, що для самої класичної новочасної філософії хиба завжди залишалася актуальною проблемою (як для емпіричної, так і для раціоналістичної традиції), яка лише згодом була віднесена до групи явищ, позбавлених автономної теоретичної значимості. Це уможливлюється завдяки тому, що в межах дисертаційного дослідження ми дещо переносимо акцент в питанні «Що є хиба?», і формулюємо його не стільки в термінах «значення хиби» (до цього способу запитування про хибу ми відносимо і вітгенштейнівське запитання про умови правильності називання чогось «хибним»), скільки як процедуру визначення тих умов, в яких, виходячи з завданої Новим часом моделі співвідношення людини і світу, стає можливим пояснити хибу та обґрунтувати процес її конституювання і генезису. І хоча самі пізнавальні здібності душі можуть тлумачитись у різний спосіб, але однією з ключових тем класичної новочасної філософії було своєрідне «випробування» пізнавальних здібностей (відчуття, уявлення, розсудку, розуму, інтелекту) на «хибу» чи на «хибність», оскільки такі питання як «Чи хибить розум?» та «Чи хибить відчуття?» ставились у межах майже всіх без винятку філософських систем цього періоду. охарактеризувати запропоновану класичною новочасною філософією модель співвідношення розуму і буття з позицій пошуку логічних, онтичних та онтологічних умов можливості виникнення хиби, продемонструвати, що класична новочасна модель «достовірності розуму» передбачає філософську маргіналізацію проблеми хиби, коли предметом аналізу стає не хиба як така, а саме пояснення її можливості; Серед основних методів, які дозволили реалізувати сформульовану в дисертації мету маємо назвати наступні: системний (він став базисом для цілісного дослідження тлумачення хиби в загальній системі гносеологічних та онтологічних ідей і теорій, які визначають специфіку класичної новочасної філософії), історичний (з його допомогою було досліджено послідовність та головні закономірності розвитку класичної новочасної філософії щодо тлумачення хиби в її історичному контексті), структуралістський (він використовувався в процесі визначення основних ідей та понять, а також структурних звязків між ними, які застосовувались представниками класичної новочасної філософії при тлумаченні хиби), діалектичний (з його допомогою було виявлено внутрішні суперечності, що властиві розумінню хиби в класичній новочасній філософії, а також продемонстровано діалектичну єдність процесів розвязання проблеми хиби та розвитку загальної теорії пізнання), компаративний (він дозволив здійснити порівняльний аналіз різних теоретико-методологічних підходів та концепцій у тлумаченні хиби в працях представників класичної новочасної філософської думки), герменевтичний (він використовувався при аналізі змісту текстів конкретних філософів, а також для встановлення специфіки розуміння сутності хиби в дослідженнях представників класичної новочасної філософії).Розділ перший «Теоретико-методологічна та джерельна база дослідження хиби в історії філософської думки» складається з двох підрозділів і присвячено аналізу джерельної бази дослідження феномена хиби в європейській філософії Нового часу, характеристиці основних методологічних підходів до розвязання проблеми хиби в історії філософської думки. Для неї хиба є наслідком реалізації пізнавального процесу і має лише опосередковане відношення до буття, оскільки простором її існування є людська субєктивність, сфера пізнавальної діяльності, в якій ми маємо справу з відчуттям, уявленнями та судженнями, що стають хибними чи самі по собі, чи внаслідок їх співвіднесення з зовнішніми речами. Зокрема, попри розмаїття різних філософських доктрин, які були породженні середньовічною традицію, для всіх них було характерне загальне намагання розбудувати теорію хиби в такий спосіб, щоби вона в жодному разі не виявилася специфічною «апологією хиби», а була радше теодицеєю, яка б надавала раціональне пояснення того, чому саме в душі людини існує як істинне, так і хибне знання, а також виводила Бога з-під підозри у тому, що він чи не надав людині достатньо потужної пізнавальної здібності, чи свідомо припустив існування хиби, а отже й можливості хибити. Розділ другий «Новочасна модель «достовірного розуму» з позицій пояснення можливостей хиби» включає в себе два підрозділи і надає аналіз загальних онтологічних і гносеологічних передумов формування проблематики хиби, а також характеризує те, в яких термінах, на яких рівнях, в який спосіб феномен хиби тлумачиться в раціоналістичній та емпіричній традиціях філософування. 1 «Хиба та перспективи її нейтралізації в процесі універсалізації наукового знання» доводиться, що проблема хиби відіграє в емпіричній філософії одну з ключових ролей, оскільки загальний проект розбудови достовірного й заснованого на досвіді наукового знання, коли істинні властивості речей передають і відображаються через істинні та правильні відчуття та ідеї, змушував представників цієї традиції зясовувати причини ви
План
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
