Клініко-патогенетичний скринінг уронефропатій у дітей та підлітків - Автореферат

Вивчити рівні інтерлейкінів-6, 8, 10, трансформуючого фактора росту-?1, фактора некрозу пухлини-?, інтерферону-g, оксиду азоту у крові і сечі у дітей з різним ступенем тубулоінтерстиціальних змін при хронічних захворюваннях нирок. Вперше у дітей з хронічними гломерулонефритом, пієлонефритом і тубулоінтерстиціальним нефритом виявлено взаємозвязок змін тубулоінтерстиціальної тканини, активності та стадії захворювань з концентраційною і фільтраційною функціями. Вперше проведене комплексне дослідження прозапальних (фактор некрозу пухлини-?, інтерферону-?, інтерлейкіни-6, 8) і протизапального (інтерлейкін-10) цитокінів, просклеротичного трансформуючого фактору росту-?1 на тлі хронічних захворювань нирок з різним ступенем змін тубулоінтерстиціальної тканини, що встановило в клінічних умовах участь кожного з цих медіаторів у патогенезі тубулоінтерстиціальних змін: наростання дисбалансу ушкоджуючих (прозапальних і просклеротичного) і протективного (протизапального) факторів по мірі прогресування тубулоінтерстиціального ураження. Виявлений взаємозвязок між морфологічними особливостями тубулоінтерстиціального ушкодження, порушенням парціальних функцій нирок і рівнями прозапальних, протизапального цитокінів в сечі у дітей з хронічним гломерулонефритом дозволяє, не прибігаючи до біопсії нирок, з великою імовірністю припускати ступінь тубулоінтерстиціальних змін і швидкість прогресування хвороби. Вивчення функціонального стану нирок проведено у 149 дітей з різними ренальними захворюваннями, у тому числі: у 75 дітей з первинним ХГН (у 41 хворих зі стероїдрезистентною нефротичною формою (1 група), у 16 - з гематуричною формою ХГН (2 група), у 18 - зі стероїдчутливою нефротичною формою (4 група)), у 12 хворих з вторинними гломерулопатіями (3 група), у 40 - з хронічним пієлонефритом (5 група) і у 22 - з хронічним тубулоінтерстиціальним нефритом (6 група).У дисертації наведено теоретичне узагальнення та розвязання наукової задачі - підвищення ефективності діагностики хронічних захворювань нирок на основі вивчення ролі прозапальних і просклеротичних цитокінів у формуванні тубулоінтерстиціального ушкодження і встановлено значення цього ушкодження в прогресуванні ренальних захворювань у дітей. Тубулоінтерстиціальні зміни є чинником прогресування хронічних гломерулопатій у дітей поряд з несприятливими клінічним і морфологічним типами хронічного гломерулонефриту і впливають на стан осмотичного концентрування і клубочкової фільтрації вже в ранній період захворювання. Ступінь зниження функцій нирок у дітей з хронічним пієлонефритом зростає при збільшенні кількості рецидивів захворювання, а у дітей з тубулоінтерстиціальним нефритом при персистенції сечового синдрому; при цьому поряд з порушенням осмотичного концентрування має місце і зниження рівня клубочкової фільтрації вже в ранні терміни від початку захворювання, що підтверджує провідну роль тубулоінтерстиціальних змін у порушеннях функцій нирок, у тому числі гломерулярних. Відсутність значних розходжень у рівнях інтерлейкіну-6, трансформуючого фактора росту-b1, у сироватці крові і, навпаки, підвищення цих показників в сечі у дітей у порівнянні з контролем і в залежності від ступеня тубулоінтерстиціального ушкодження, а також їхня тісна кореляція з ренальними дисфункціями свідчить про провідну роль зазначених медіаторів як локальних хімічних факторів ушкодження тубулоінтерстиціальної тканини й обґрунтовує доцільність визначення їхніх сечових концентрацій з метою діагностики тубулоінтерстиціальних змін. Розроблені критерії діагностики ступеню тубулоінтерстиціальних змін у хворих на хронічний гломерулонефрит вказують на те, що незважаючи на односпрямованість змін рівнів гуморальних показників при різному ступені змін тубулоінтерстиціальної тканини виникають специфічні по своїй структурі патогенетичні детермінанти, що і визначають морфологічну перебудову паренхіми нирок.

1. У дисертації наведено теоретичне узагальнення та розвязання наукової задачі - підвищення ефективності діагностики хронічних захворювань нирок на основі вивчення ролі прозапальних і просклеротичних цитокінів у формуванні тубулоінтерстиціального ушкодження і встановлено значення цього ушкодження в прогресуванні ренальних захворювань у дітей.

2. Тубулоінтерстиціальні зміни є чинником прогресування хронічних гломерулопатій у дітей поряд з несприятливими клінічним і морфологічним типами хронічного гломерулонефриту і впливають на стан осмотичного концентрування і клубочкової фільтрації вже в ранній період захворювання.

3. Несприятливі клінічний (змішана форма) і морфологічні (фокально-сегментарний гломерулосклероз і мезангіокапілярний гломерулонефрит) типи хронічного гломерулонефриту однаковою мірою впливають на прогноз захворювання, найбільш істотно - у період становлення хвороби, в той час, як у прогресуванні ренальних дисфункцій провідна роль належить змінам тубулоінтерстиціальної тканини. Найбільш несприятливим є сполучення цих факторів.

4. Ступінь зниження функцій нирок у дітей з хронічним пієлонефритом зростає при збільшенні кількості рецидивів захворювання, а у дітей з тубулоінтерстиціальним нефритом при персистенції сечового синдрому; при цьому поряд з порушенням осмотичного концентрування має місце і зниження рівня клубочкової фільтрації вже в ранні терміни від початку захворювання, що підтверджує провідну роль тубулоінтерстиціальних змін у порушеннях функцій нирок, у тому числі гломерулярних.

5. У хворих зі стероїдрезистентною нефротичною формою хронічного гломерулонефриту визначаються у сироватці крові високі рівні фактора некрозу пухлини-а і інтерферону-g, що відображує тяжкість тубулоінтерстиціальних змін з домінуванням «запальної» фази. Висока концентрація фактора некрозу пухлини-а у дітей з артеріальною гіпертензією може свідчити про залучення ангіотензіну II у ФНП-опосередкових механізмах тубулоінтерстиціальних змін.

6. Відсутність значних розходжень у рівнях інтерлейкіну-6, трансформуючого фактора росту-b1, у сироватці крові і, навпаки, підвищення цих показників в сечі у дітей у порівнянні з контролем і в залежності від ступеня тубулоінтерстиціального ушкодження, а також їхня тісна кореляція з ренальними дисфункціями свідчить про провідну роль зазначених медіаторів як локальних хімічних факторів ушкодження тубулоінтерстиціальної тканини й обґрунтовує доцільність визначення їхніх сечових концентрацій з метою діагностики тубулоінтерстиціальних змін.

7. У всіх обстежених хворих виявлене достовірне підвищення сумарних метаболітів оксиду азоту від 2 до 10 разів у порівнянні з контролем і в залежності від ступеня ТІЗ, особливо у стадії загострення запального процесу в нирках, що має різко виражену прозапальну і цитотоксичну дію.

8. Розроблені критерії діагностики ступеню тубулоінтерстиціальних змін у хворих на хронічний гломерулонефрит вказують на те, що незважаючи на односпрямованість змін рівнів гуморальних показників при різному ступені змін тубулоінтерстиціальної тканини виникають специфічні по своїй структурі патогенетичні детермінанти, що і визначають морфологічну перебудову паренхіми нирок. Алгоритм діагностики ступеню тубулоінтерстиціальних змін дозволяє за допомогою непрямих методів дослідження у 89,7% випадків одержати правильний діагноз без проведення нефробіопсії.

Рекомендації: 1. Для діагностики ступеня тубулоінтерстиціального ушкодження у хворих на хронічний гломерулонефрит рекомендується використовувати діагностичний алгоритм. При досягненні суми діагностичних коефіцієнтів більшій ніж -13 діагностують з вірогідністю більш ніж 95% менш значущі тубулоінтерстиціальні зміни. При сумі більшій ніж 13 діагностують більш значущу ступінь тубулоінтерстиціальних змін.

2. Якщо при використанні діагностичного алгоритму сума діагностичних коефіцієнтів не досягає діагностичного порога (<13, діагноз не визначений) це диктує необхідність проведення нефробіопсії.

3. Визначення у сечі високого рівня маркеру прогресування тубулоінтерстиціального ушкодження - трансформуючого фактора росту-?1 дозволить уникнути повторної біопсії з метою виявлення протипоказань для продовження лікування циклоспорином А.

4. Дітям з хронічним пієлонефритом, як первинним так і вторинним, з метою попередження прогресування захворювання показана тривала протирецидивна терапія, обґрунтуванням для якої є залежність порушень функцій нирок від частоти рецидивів.

ПЕРЕЛІК ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Биохимические механизмы апоптоза при заболеваниях почек // Український медичний альманах. - 2001. - № 5. - С. 188-193. (Співавт. Комаревцев В.М., Комаревцева І.О., Орлова Е.А., Благодаренко Е.А., Фильчуков Д.О.)

Дисертант провела обстеження хворих з хронічним пієлонефритом, гідронефрозом та полікістозом, котрим виконували біохімічне дослідження рівнів інтерлейкіну-6 та трансформуючого фактору росту-b1.

2. Пейзаж микробной флоры при пиелонефрите у детей // Матеріали науково-практичної конференції «Актуальні питання інфекційних захворювань у дітей» - Одеса. - 2001. - С.125-126. (Співавт. Резнікова А.Л., Бондаренко В.В., Неженцева О.П.)

Здобувач провела аналіз 200 історій хвороб дітей з інфекцією сечовивідних шляхів, статистично оброблено результати.

3. Этиопатогенетические аспекты врожденных уронефропатий у детей по материалам Луганской области. // Зб. наук. пр. - Київ-Луганськ. - 2002. - Вип.8. - С.189-192.

4. Роль оксида азота в патогенезе первичной и вторичной гипертензии у детей // Вестник физиотерапии и курортологии. - 2003. - №1. - С. 28-29. (Співавт. Резнікова А.Л.)

5. Оксид азота - патогенетическое обоснование новых подходов к терапии заболеваний почек у детей //Материалы научно-практической конференции «Актуальные вопросы детской нефрологии». - Симеиз. 2002. - С.128-130. (Співавт. Резнікова А.Л., Комаревцева І.О., Орлова О.А.)

Здобувач особисто виконала біохімічне дослідження метаболітів оксиду азоту у дітей з уронефропатіями, а також обробила отримані результати.

6. Роль оксида азота в диагностике артериальной гипертензии у детей // Материалы республиканской научно-практической конференции с международным участием «Новые технологии в диагностике и лечении заболеваний сердечно-сосудистой системы». - Феодосия. - 2003. - С. 13-14.

7. Участие интерферона-g и фактора некроза опухоли-а в патогенезе хронического гломерулонефрита у детей // Матеріали конгресу педіатрів України «Актуальні проблеми і напрями розвитку педіатрії на сучасному етапі». - Київ. - 2003. - С.143-144. (Співавт. Резнікова А.Л.)

8. Просклеротический и провоспалительные цитокины в патогенезе хронических гломерулонефритов у детей // Український медичний альманах. - 2003. - Т.6, № 5. - С. 42-44.

9. Роль фактора некроза опухоли-а и интерферона-g в патогенезе хронического гломерулонефрита у детей // Зб. наук. пр. - Київ-Луганськ. - 2003. - Вип.9. - С.166-171. (Співавт. Комаревцев В.М.)

Здобувач особисто виконала біохімічне дослідження фактора некроза опухоли-а та інтерферона-g у дітей з хронічним гломерулонефритом, а також провела обробку отриманих результатів.

10. «Метод ранней диагностики заболеваний мочевыделительной системы у детей (определение оксида азота)». - Інформаційний листок №07 від 25.12.2002 р.

Размещено на .ru