Клініко-патогенетичне обґрунтування методів удосконалення лікування хворих на хронічний пієлонефрит у поєднанні з гастроезофагальною рефлюксною хворобою - Автореферат

У звязку з цим лікування, яке передбачає швидке усунення проявів хвороби, профілактику її прогресування і розвиток ускладнень, поряд з ранньою діагностикою, є ключовим завданням сучасної медицини (Фадеенко Г.Д. и др., 2008; Tytgat G.N. et al., 2008 ). Робота виконувалась, як фрагмент комплексної роботи кафедри внутрішньої медицини та ендокринології Буковинського державного медичного університету «Розробка методів профілактики та лікування хворих на хронічний пієлонефрит із застосуванням методики внутрішньоорганного електрофорезу, вітчизняних фітопрепаратів антибактеріальної дії, комплексного застосування мінеральної води «Нафтуся», блокаторів протонної помпи» (номер державної реєстрації 0102U128032), співвиконавцем якої є дисертант. Підвищити ефективність лікування хворих на ХП у поєднанні з ГЕРХ шляхом клініко-патогенетичного обґрунтування застосування в комплексному лікуванні хворих омепразолу і внутрішньотканинного електрофорезу (ВТЕ) хлорофіліпту і тіотриазоліну. Вивчити поширеність ГЕРХ у хворих на ХП, клінічні особливості перебігу поєднання вказаних захворювань та ефективність використання омепразолу в комплексному лікуванні хворих на ХП у поєднанні з ГЕРХ. Уперше виявлено вищу, порівняно з загальною популяцією, поширеність симптомів ГЕРХ у хворих на ХП і визначено резистентність вказаних пацієнтів до лікування, що виражалося у зберіганні періодичної відрижки і печії на 14 день лікування, ефективність чотирьохтижневого курсу лікування омеразолом у дозі 40 мг/добу.Робота ґрунтується на аналізі результатів динамічного клініко-лабораторного обстеження 146 хворих на ХП у фазі загострення, які лікувалися в нефрологічному відділенні обласної клінічної лікарні м. Зважаючи на необхідність проведення комплексної оцінки, було підібрано наступні групи дослідження: група І (42 особи) - хворі на ХП із супутньою ГЕРХ. Серед них: група ІА (14 осіб) - хворі на ХП із супутньою ГЕРХ, які на фоні базового лікування ХП отримували лише омепразол; група ІБ (13 осіб) - хворі на ХП із супутньою ГЕРХ, які на фоні базового лікування ХП отримували омепразол і сеанси ВТЕ хлорофіліпту; група ІВ (15 осіб) - хворі на ХП із супутньою ГЕРХ, які на фоні базового лікування ХП отримували омепразол і сеанси ВТЕ тіотриазоліну. Група ІІ (104 особи) хворі на ХП у фазі загострення, без супутньої ГЕРХ: група ІІА (12 осіб) - хворі на ХП у фазі загострення, які отримували лише базове лікування; група ІІБ (29 осіб) - хворі на ХП у фазі загострення, яким на фоні базового лікування ХП проводили сеанси ВТЕ хлорофіліпту; група ІІВ (27 осіб) - хворі на ХП у фазі загострення, яким на фоні базового лікування ХП проводили сеанси ВТЕ тіотриазоліну; група ІІГ (12 осіб) - хворі на ХП у фазі загострення, яким до базового лікування ХП додавали хлорофіліпт (перорально та внутрішньовенно); група ІІД (12 осіб) - хворі на ХП у фазі загострення, яким до базового лікування ХП додавали внутрішньомязове введення тіотриазоліну, група ІІЕ (12 осіб) - хворі на ХП у фазі загострення, яким до базового лікування ХП додавали гальванізацію на проекцію нирок. Підвищення температури тіла виявляли в 57 пацієнтів ІІ групи (54,81%) та 17 хворих І групи (40,48%).У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення актуальної задачі діагностики та лікування хворих на хронічний пієлонефрит у поєднанні з гастроезофагальною рефлюксною хворобою, яке полягає в тому, що вдосконалено існуючі методи діагностики та лікування хворих на пієлонефрит з урахуванням функціонального стану нирок та обґрунтовано призначення омепразолу і методу внутрішньотканинного електрофорезу хлорофіліпту або тіотриазоліну при поєднанні вказаних захворювань. Знайдено підвищення активності гамма-глутамілтрансферази (р<0,05), лужної фосфатази (р<0,05), лактатдегідрогенази (р<0,05) та N-ацетил-?-D-глюкозамінідази (р<0,05) у сечі, екскреції ?2-мікроглобуліну (р<0,01) у хворих на хронічний пієлонефрит, у тому числі, у поєднанні з гастроезофагальною рефлюксною хворобою, що дозволяє розглядати ферментурію та ?2-мікроглобінурію, як маркери пошкодження проксимальних канальців нефрона. Виявлено позитивну динаміку клінічних змін (зменшення інтенсивності больового синдрому, скорочення тривалості температурної реакції на 1,5 дні (р<0,05), активності гамма-глутамілтрансферази (на у 4,9 раза), лужної фосфатази (на 60,3%), лактатдегідрогенази (в 2,0 раза, р<0,05) та N-ацетил-?-D-глюкозамінідази (в 1,43 раза, р<0,05) у сечі й екскреції ?2-мікроглобуліну (в 5,7 раза, р<0,01) під впливом комплексного лікування хворих на хронічний пієлонефрит, у тому числі, у поєднанні з гастроезофагальною рефлюксною хворобою зі включенням внутрішньотканинного електрофорезу хлорофіліпту порівняно з групами хворих, які отримували лише базову терапію. Із метою цитопротекторного впливу на клітини канальців нирок у хворих на хронічний пієлонефрит, у тому числі, у поєднанні з гастроезофагальною рефлюксною хворобою використано внутрішньовенне краплинне введення тіотриаозоліну в поєднанні з гальванічним струмом на прое

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ