Клініко-патогенетичне обґрунтування лікування вторинної часткової і повної адентії із застосуванням дентальних субперіостальних та ендоосальних імплантатів - Автореферат

Останнє десятиріччя виявилося революційним із точки зору переосмислення місця та ролі стоматологічної імплантації в розвязанні комплексної проблеми реабілітації хворих на адентію у світі та в Україні зокрема, враховуючи велику частку часткової адентії в загальній статистиці стоматологічних патологій (Варес Э.Я., 1983; Бахерлі Насер, 1996). Проблема ускладнюється значним помолодшанням контингенту пацієнтів, які страждають на вторинну адентію, та домінуванням часткових дефектів зубних рядів (Лабунец В.А., 1999; Заблоцький Я.В., 2006). Саме соціальний статус та потреба в повній реабілітації, що охоплює не тільки заміщення наявних дефектів зубних рядів, а й підвищення рівня життя за рахунок зниження психологічного навантаження, спонукає стоматологів до пошуків альтернатив. Обєкт дослідження: клінічна та морфологічна реакція тканин, що оточують ендоосальні та субперіостальні імплантати, в різні терміни реабілітації пацієнтів з відсутністю зубів. Розроблені та впроваджені в клінічну практику заходи щодо вдосконалення хірургічного протоколу субперіостальної та субперіостально-ендоосальної імплантації, зокрема спосіб одноетапної субперіостальної імплантації; вдосконалено стоматологічну відбиткову ложку для першого етапу субперіостальної імплантації; розроблено конструкцію ендоосально-субперіостального модуля і конструкцію діагностичного відбиткового штифта, які захищені авторськими правами.Залежно від методу реабілітації пацієнти розподілені на 3 дослідні групи: 1 група - контрольна, що налічувала 25 осіб з інтактними зубними рядами віком від 20 до 40 років (додаткові дослідження); 2 група - дослідна, що налічувала 84 особи з встановленими внутрішньокістковими імплантатами; 3 група - дослідна, що налічувала 41 особу з встановленими підокісними імплантатами. Значна перевага кількості пацієнтів з внутрішньокістковими імплантатами над кількістю пацієнтів з підокісними імплантатами (84 проти 41) пояснюється відмінностями імплантаційних методик за обсягом хірургічного втручання та травматизації, а також кращою обізнаністю пацієнтів. У дослідних групах було виявлено 158 дефектів зубних рядів, серед яких 107 дефектів зареєстровано у другій дослідній групі, і 51 дефект у третій дослідній групі. Враховуючи все вищевикладене, нами були зроблені наступні висновки: найбільш розповсюдженими для зразків верхньої та нижньої щелеп слід вважати індекси архітектоніки, що дорівнюють 0,3 та 0,4, через значну статистичну перевагу ці значення можна умовно вважати варіантами норми; індекс 0,2 є показником занадто великої контрастності зображення, а отже - значної «аморфності» кісткової тканини, що є відхиленням від норми, що може трактуватись як місцевий остеопороз; індекс 0,6 є показником над значної гомогенності зображення, а отже - великої щільності кісткової тканини. В результаті виконаних досліджень сформульовані наступні висновки: отримані дані математичних розрахунків підтвердили раціональність застосування титанових ендоосальних імплантатів діаметром від 3мм до 4,5 мм та довжиною внутрішньокісткової частини від 10 мм до 14 мм; максимальна напруга, що виникає в кортикальному шарі щелепної кістки при використанні субперіостальних імплантатів, менша за значенням і більш рівномірно розподілена по опорних тканинах, чим при використанні внутрішньокісткових імплантатів з діаметром, рівним ширині перекидної балки; ширина перекидної балки субперіостальних|періостальних| імплантатів повинна складати не менше 2,5 мм при її товщині не менше 1 мм; довжина сідла часткового імплантата з однією опорою повинна перевищувати 10 мм, а для двоопорного імплантата повинна складати не менше 16 мм; відстань між опорами субперіостального імплантата з перекидною балкою шириною 3 мм не повинна перевищувати 20 мм в області молярів і 24 мм у зоні різців і іклів, а в разі використання імплантата з перекидною балкою шириною 2,5 мм 18 мм і 20 відповідно; виходячи з відстані, що рекомендується, між опорами субперіостального імплантата оптимальна кількість опорних точок при використанні тотального імплантата з перекидними балками шириною 2,5 мм рівна шести, а при застосуванні тотального імплантата з шириною перекидної балки 3 мм пяти опорам.На підставі результатів математичного тривимірного моделювання обґрунтовано і клінічно доведено ефективність субперіостальної конструкції імплантата з такими геометричними параметрами: ширина перекидної балки - не менше 2,5 мм, товщина - не менше 1 мм; довжина сідла часткового імплантата з однією опорою - більше 10 мм, а для двохопорного імплантата - не менше 16 мм; відстань між опорами субперіостального імплантата з перекидною балкою шириною 3 мм - не більше 20 мм у ділянці молярів і 24 мм у зоні різців та іклів, а в разі|в разі використання імплантата з перекидною балкою шириною 2,5 мм - 18 мм і 20 мм відповідно. При обстеженні дослідних груп встановлено, що дані індексу Федорова-Володкіної мали більш позитивну гігієнічну картину в другій дослідній групі, а 12% пацієнтів з ендоосальними імплантатами мали незадовільний стан гі

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ