Виявлення клініко-патогенетичних особливостей жовтяничних форм гепатитів В і С із серологічними ознаками реактивації EBV-інфекції. Визначення ролі імунних змін й окисної модифікації білків сироватки крові. Методи оптимізації патогенетичного лікування.
При низкой оригинальности работы "Клініко-патогенетичні особливості та оптимізація терапії гепатитів В і С в поєднанні з EBV-інфекцією", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
Серед невирішених питань залишається комплексне вивчення показників імунного статусу та оксидативного стресу у хворих на гепатити В і С в динаміці захворювання й вплив на ці важливі ланки патогенезу терапії сучасними препаратами, що володіють дезінтоксикаційними, антиоксидантними й імуномодуляційними властивостями. Таким чином, актуальність обраної теми визначається високим рівнем захворюваності на гепатити B і C, ризиком хронізації, незясованістю клініко-патогенетичних аспектів гепатитів B і C, які перебігають на тлі реактивації EBV-інфекції, необхідністю удосконалення їх лікування сучасними медикаментозними препаратами, що володіють дезінтоксикаційними, антиоксидантними й імуномодуляційними властивостями. Виявити клініко-патогенетичні особливості жовтяничних форм гепатитів В і С із серологічними ознаками реактивації EBV-інфекції завдяки визначенню ролі імунних змін й окисної модифікації білків сироватки крові та на основі отриманих даних запропонувати оптимізацію патогенетичного лікування. Дослідити клініко-біохімічні параметри, зміни імунологічних показників - інтерлейкіну-2 (ІЛ-2), інтерферону-? (ІФН-?), сероконверсію HBEAG - anti-HBE та окисну модифікацію білків (ОМБ) сироватки крові у хворих на ГГВ за наявності серологічних ознак реактивації EBV-інфекції. Встановлено, що у хворих на ГГВ із серологічними маркерами реактивації EBV-інфекції триваліший період синдрому цитолізу, в реконвалесценції рідше реєструється сероконверсія HBEAG - anti-HBE, частіше зберігається HBSAG-емія, рідше виявляється високий рівень ІФН-?, вищими залишаються показники індукованої ОМБ сироватки крові, на відміну від пацієнтів без серологічних ознак реактивації цієї інфекції.
Список литературы
На тему дисертації опубліковано 13 наукових праць, серед яких 6 статей у наукових спеціалізованих виданнях, затверджених ВАК України, 7 тез науково-практичних конференцій. Отримано 1 деклараційний патент на корисну модель.
Обсяг і структура дисертації.
Дисертація викладена на 139 сторінках, її основний текст займає 106 сторінок. Дисертація складається із вступу, огляду літератури, опису матеріалу й методів дослідження, 3 розділів власних досліджень, аналізу й узагальнення результатів досліджень, висновків, практичних рекомендацій, списку використаних джерел літератури. Дисертація ілюстрована 23 таблицями, 9 рисунками. Список використаних джерел літератури включає 316 наукових праць, з них кирилицею - 180, латиницею - 136.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ гепатит кров сироватка лікування
Загальна характеристика обстежених хворих на гепатити В і С та методи дослідження.
Під спостереженням було 150 хворих на жовтяничну форму гепатитів В і С, які проходили обстеження та лікування у відділенні вірусних гепатитів обласної інфекційної клінічної лікарні міста Запоріжжя за період 2004-2008 років. Контрольну групу склали 20 здорових людей. Включення хворих на гепатити В і С та осіб контрольної групи в дослідження було за випадковою ознакою, сформовані групи близькі за віком, статтю і фоновими супутніми захворюваннями. Всі діагностичні та лікувальні процедури здійснювали за інформованою письмовою згодою пацієнтів.
Хворих на ГГВ було 94: чоловіків - 44 (46,8 %) й жінок - 50 (53,2 %) у віці (22,5±0,6) років. Вони були госпіталізовані у жовтяничному періоді, на (8,1±0,9) день захворювання. Переджовтяничний період тривав (5,9±0,8) діб, який найчастіше був змішаним (67 - 71,3 %), переважали диспепсичний (82 - 87,2 %) і астеновегетативний синдроми (43 - 45,7 %), рідше - катаральний (32 - 34,0 %) і артралгічний (13 - 13,8 %). Дві (2,1 %) пацієнтки в періоді продрому мали уртикарний висип. Розвиток жовтяниці супроводжувався збільшенням розмірів печінки на 1-2,5 см у 86 (91,5 %) хворих, селезінки на 0,5-1,5 см у 41 (43,6 %) пацієнтів, що було підтверджено при УЗД. За результатами біохімічних досліджень крові, при госпіталізації показник загального білірубіну склав (143,9±10,4) мкмоль/л, активність АЛАТ в цільній сироватці крові - (7,8±0,3) ммоль/год.л. Середньотяжкий перебіг гепатиту діагностовано у 82 (87,2 %), легкий - у 12 (12,8 %) пацієнтів.
При аналізі результатів досліджень хворих на ГГВ формування груп проводили наступним чином. Хворі, які отримали курс базисного лікування (n=61), залежно від серологічних ознак реактивації EBV-інфекції були розділені на групи: I-А група -19 хворих, які мали серологічні ознаки реактивації EBV-інфекції; I-Б група - 42 хворих без цих серологічних ознак. Залежно від лікування: I група - 61 хворий, які лікувалися базисними засобами; II група - 33 хворих, котрі додатково отримали курс імунофану. Пацієнти, які додатково лікувалися імунофаном, залежно від серологічних ознак реактивації EBV-інфекції були розділені на групи: II-А група - 12 хворих, які мали серологічні ознаки реактивації EBV-інфекції; II-Б група - 21 хворий без серологічних ознак реактивації цієї інфекції (група порівняння).
Хворих на жовтяничну форму ГС було 56: чоловіків - 29 (51,8 %) й жінок - 27 (48,2 %) у віці (26,4±1,2) років. Пацієнти були госпіталізовані у жовтяничному періоді захворювання, на (7,9±1,2) день захворювання. У 54 (96,4 %) хворих відзначено переджовтяничний період протягом (4,8±0,8) діб, який в 22 (39,3 %) випадках перебігав виключно за диспепсичним варіантом, у 32 (57,1 %) був змішаним: серед цих хворих у всіх були астеновегетативні прояви, диспепсичні ознаки мали 19 (59,4 %), грипоподібні - 11 (34,4 %), артралгічні - 4 (12,5 %) хворих. Розвиток жовтяничного періоду супроводжувався збільшенням розмірів печінки на 1-2,0 см у 38 (67,9 %) хворих, селезінки на 0,5-1,0 см у 22 (39,3 %), що було підтверджено при УЗД. Під час надходження хворих у стаціонар показник загального білірубіну склав (81,5±9,4) мкмоль/л, активність АЛАТ в цільній сироватці крові - (7,2±0,3) ммоль/год.л. Легкий перебіг діагностовано у 39 (69,6 %), середньотяжкий - у 17 (30,4 %) пацієнтів.
Хворі на ГС, які отримали лише базисне лікування (n=43), залежно від серологічних ознак реактивації EBV-інфекції були розділені на групи: III-А група - 12 пацієнтів, які мали серологічні ознаки реактивації EBV-інфекції; III-Б група (для порівняння) - 31 хворий без цих серологічних ознак. Залежно від проведеного лікування: III група (для порівняння) - 43 хворих, які отримали тільки базисну терапію; IV група - 13 хворих, які додатково лікувалися імунофаном.
Вірусні гепатити діагностували на підставі клініко-епідеміологічних даних, біохімічних показників функціонального стану печінки, даних УЗД і виявлення маркерів збудників. Даних анамнезу про перенесений раніше гепатит не було. Етіологічно діагноз гепатиту В підтверджено виявленням у крові HBSAG, HBEAG, anti-HBCOR IGM методом ІФА, діагноз ГС - виділенням anti-HCCOR IGM методом ІФА й HCV-RNA методом ПЛР. Серологічні ознаки реактивації EBV-інфекції були підтверджені наявністю в сироватці крові відповідних маркерів EBV-інфекції: anti-EBV-VCA IGM та anti-EBV-NA IGG.
Всі пацієнти та здорові люди контрольної групи були обстежені з використанням спеціальних методів дослідження. Продукти ОМБ сироватки крові досліджували методом Halliwell B., 1999, заснованому на тому, що кінцеві продукти вільно-радикального окислювання білків можуть кількісно реагувати з 2,4-дінітрофенілгідразином з утворенням 2,4-дінітрофенілгідразонів. Проби спектрофотометрували при довжині хвиль 270 нм (аліфатичні альдегіди основних амінокислотних залишків) і 363 нм (карбонільні групи основних амінокислотних залишків). Визначали відповідно альдегідфенілгідразони (АФГ) і кетондінітрофенілгідразони (КФГ), які характеризують у випадку спонтанної ОМБ ступінь окисної деструкції білкових молекул, а при індукованій ОМБ сироватки крові свідчать про виснаження резервно-адаптаційних можливостей організму.
Методом ІФА визначали в сироватці крові вміст цитокінів й специфічних імуноглобулінів відповідно до методик, запропонованих виробниками. Використовували ELISA-набори для кількісного виміру: PROCON (Росія) - для визначення ІФН-? й ІЛ-2; “ВЕКТОР-БЕСТ” (Росія) - для визначення anti-HBE, anti-EBV-VCA IGM, anti-EBV-NA IGG. У методі ІФА використано прилад DIGISCAN-400 (Австрія). Підрахунок результатів здійснювали в автоматичному режимі з використанням програми DIGIWIN Version 3.30 (License № 8252).
Статистичну обробку отриманих результатів досліджень здійснювали на персональному компютері з використанням сформованої бази даних обстежених пацієнтів і здорових осіб контрольної групи в програмах “Excel” й “Statistica 6.0 for Windows”. Обчислювали середні значення, середні похибки середньої арифметичної, вираховували відсоток відхилення від відповідних у групах порівняння. Для оцінки вірогідності розходжень середніх величин застосовували непараметричні методи: критерій Манна-Уітні - для незалежних вибірок; критерій Вілксона - для залежних вибірок. Проведено парний факторний кореляційний аналіз з обчисленням коефіцієнта кореляції за Фішером (Лапач С.Н. и соавт., 2000; . Столяров Г.С. і співавт., 2000; Халафян А. А., 2007).
РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ
Клініко-біохімічна характеристика, показники імунного статусу і окисної модифікації білків крові у хворих на гепатит В і С за реактивації EBV-інфекції
У хворих на ГГВ (n=61) і на ГС (n=43) досліджені маркери реактивації EBV-інфекції. Залежно від цих результатів пацієнти розділені на групи. Хворі на ГГВ: I-А група - 19 хворих, які мали серологічні ознаки реактивації EBV-інфекції; I-Б група - - 42 хворих без серологічних ознак реактивації EBV-інфекції. Хворі на ГС: III-А група -12 хворих із серологічними ознаками реактивації EBV-інфекції; III-Б група - 31 пацієнт без серологічних ознак реактивації цієї інфекції. У всіх пацієнтів в динаміці захворювання на тлі базисного лікування досліджені показники ОМБ сироватки крові, у 42 хворих на ГГВ - вміст ІФН-?, ІЛ-2, anti-HBE; у 27 хворих на ГС - вміст ІФН-?, ІЛ-2 в сироватці крові.
При госпіталізації клініко-біохімічні параметри хворих на ГГВ I-А і I-Б груп не відрізнялися (Р>0,05). Через 10 днів базисного лікування зберігалась слабість у 7 (36,8 %) і 12 (28,6 %), зниження апетиту - у 2 (10,5 %) і 6 (14,3 %), періодично турбувала тяжкість у правому підреберї - у 2 (10,5 %) і 5 (11,9 %) хворих I-А і I-Б групи відповідно. В цей термін спостереження відбулось зниження, порівняно з показниками при надходженні хворих в стаціонар (Р<0,05-0,01), рівня білірубіну - до (43,8±6,5) і (41,8±3,1) мкмоль/л, активності АЛАТ - до (5,8±0,3) і (4,1±0,2) ммоль/год.л відповідно. При цьому показник цитолізу у хворих I-А групи був вище (Р<0,01), ніж у пацієнтів I-Б групи. При виписці зі стаціонару у пацієнтів обох груп вміст білірубіну в крові нормалізувався. При цьому нормалізація активності АЛАТ в зазначений термін відзначена частіше (Р<0,05) у хворих I-Б групи (19 - 45,2 %), ніж у пацієнтів із серологічними ознаками реактивації EBV-інфекції (4 - 21,1 %). Активність цього ферменту у хворих I-А групи була вище (Р<0,05), ніж у хворих без серологічних ознак реактивації EBV-інфекції і склала (2,32±0,25) проти (1,37±0,12) ммоль/год.л.
Вміст ІФН-? в сироватці крові хворих на ГГВ обох груп при госпіталізації не відрізнявся (Р>0,05) від показників здорових осіб і склав у пацієнтів I-А групи (97,68±5,63) пг/мл, у хворих I-Б групи (100,20±5,11) пг/мл. Через 10 днів базисного лікування статистично значимих змін вмісту цього цитокіну не зареєстровано. При виписці зі стаціонару вміст ІФН-? у хворих на ГГВ із серологічними ознаками реактивації EBV-інфекції мав лише тенденцію (Р>0,05) до підвищення, тоді як у пацієнтів I-Б групи був вище контролю (Р<0,05). Порівняльний аналіз вмісту ІФН-? при виписці зі стаціонару засвідчив нижчий показник у хворих на ГГВ за наявності серологічних ознак реактивації EBV-інфекції: (99,76±7,23) проти (118,99±5,12) пг/мл (Р<0,05). Крім того, серед хворих I-Б групи в реконвалесценцію переважала частка пацієнтів з високим вмістом ІФН-? (81,2 проти 50,0 %, Р<0,05) (рис. 1).
Рисунок 1. Вміст ІФН-? в сироватці крові хворих на ГГВ залежно від реактивації EBV-інфекції (A - при госпіталізації; B - через 10 днів; C - при виписці; * - різниця вірогідна порівняно з I-А групою).
У хворих на ГГВ обох груп виявлено зниження (Р<0,05), порівняно з контролем, вмісту ІЛ-2 в сироватці крові (Р<0,05) при госпіталізації: до (15,84±5,26) і (16,78±4,56) пг/мл відповідно у пацієнтів I-А і I-Б групи. При виписці зі стаціонару вміст ІЛ-2 у хворих обох груп не відрізнявся від показників здорових людей і склав відповідно (29,14±4,25) та (33,48±4,12) пг/мл.
Аналіз динаміки серологічних маркерів у хворих на ГГВ показав, що при виписці за наявності серологічних ознак реактивації EBV-інфекції рідше відбувалася сероконверсія HBEAG - anti-HBE (Р<0,05), частіше зберігався HBSAG (Р<0,05) (рис. 2). Вміст anti-HBE в сироватці крові був вище (Р<0,05) у пацієнтів I-Б групи, ніж у пацієнтів із серологічними ознаками реактивації EBV-інфекції, і склав (1,68±0,17) проти (0,99±0,24) од відповідно. Встановлено кореляцію між активністю АЛАТ та вмістом anti-HBE (r= -0,36, Р<0,05).
Рисунок 2 Серологічний профіль хворих на ГГВ залежно від реактивації EBV-інфекції в динаміці захворювання (A - при госпіталізації; B - при виписці; * - різниця вірогідна порівняно із I-Б групою).
При госпіталізації всі показники ОМБ сироватки крові у хворих обох груп були підвищені (Р0,05) до відновлення, тоді як у пацієнтів I-Б групи ці показники знизилися (Р0,05) до нормалізації цих параметрів, тоді як у хворих I-Б групи відзначено зменшення (Р<0,05-0,01) показників спонтанної та показника АФГ індукованої ОМБ сироватки крові. Однак у пацієнтів обох груп на момент виписки після курсу базисного лікування всі показники деструкції білкових молекул залишалися вище (Р<0,05), ніж у здорових осіб. Порівняльний аналіз продемонстрував, що при виписці зі стаціонару у хворих на ГГВ із серологічними ознаками реактивації EBV-інфекції показники АФГ і КФГ індукованої ОМБ сироватки крові були вище (Р<0,05), ніж у пацієнтів без серологічних ознак реактивації цієї інфекції (табл. 1). Важливу роль показників оксидативного стресу в динаміці синдрому цитолізу підтверджує наявність кореляції між активністю АЛАТ та АФГ індукованої ОМБ сироватки крові (r= 0,38, P<0,05).
Таблиця 1
Показники ОМБ сироватки крові хворих на ГГВ залежно від наявності серологічних ознак реактивації EBV-інфекції при виписці зі стаціонару (M±m)
Група ОМБ спонтанна, ум.од./г білка ОМБ індукована, ум.од./г білка
АФГ КФГ АФГ КФГ
Здорові люди (n=20) 0,056±0,007 0,042±0,005 0,105±0,010 0,045±0,006
Примітки: * - різниця вірогідна порівняно із здоровими людьми (Р<0,01); ** - з хворими I-Б групи (Р<0,01).
При госпіталізації у хворих на ГС досліджуваних груп показники печінкових проб не відрізнялися (Р>0,05), проте гепатомегалія (9 - 75,0 % проти 15 - 48,4 %) та спленомегалія (6 - 50,0 % проти 10 - 32,3 %) частіше виявлялися у хворих III-А групи, ніж III-Б групи. Через 10 днів базисного лікування зберігався субфебрилітет у 6 (50,0 %) і 9 (29,0 %) хворих відповідно. В біохімічних показниках в цей термін спостереження у 5 (41,6 %) хворих III-А групи і у 17 (54,8 %) III-Б групи відзначено нормалізацію вмісту білірубіну, в інших пацієнтів - зниження (Р0,05). При виписці зі стаціонару вміст білірубіну нормалізувався у всіх хворих. Серед пацієнтів III-А групи нормалізація активності АЛАТ відзначена у 5 (41,6 %), проте у 7 (58,4 %) хворих цей показник не змінився (Р>0,05), порівняно з попереднім терміном обстеження, і залишався підвищеним до (4,3±0,4) ммоль/год.л. Серед пацієнтів III-Б групи активність сироваткової АЛАТ у 12 (38,7 %) нормалізувалася, у 19 (61,3 %) хворих знизилася до (2,1±0,2) ммоль/год.л (Р<0,05). Порівняльний аналіз засвідчив більшу (Р<0,05) активність АЛАТ в сироватці крові при виписці зі стаціонару у хворих із наявністю серологічних ознак реактивації EBV-інфекції, ніж у пацієнтів III-Б групи.
Вміст ІФН-? і ІЛ-2 в сироватці крові хворих на ГС як за наявності серологічних ознак реактивації EBV-інфекції, так і за відсутності цих ознак, був зниженим (Р<0,01), порівняно зі здоровими людьми, і залишався монотонно низькими протягом всього періоду спостереження.
У хворих на ГС обох досліджуваних груп при госпіталізації всі досліджувані показники ОМБ сироватки крові були підвищені (Р<0,01), порівняно з контролем. Через 10 днів базисного лікування у хворих як III-А, так і III-Б групи відзначено зменшення (Р<0,05) тільки показника КФГ спонтанної ОМБ сироватки крові. При виписці зі стаціонару у хворих на ГС із серологічними ознаками реактивації EBV-інфекції показник АФГ індукованої ОМБ сироватки крові залишався вище (Р<0,05), ніж у пацієнтів без цих ознак (табл. 2).
Таблиця 2
Показники ОМБ сироватки крові у хворих на ГС залежно від серологічних ознак реактивації EBV-інфекції при виписці зі стаціонару (M±m)
Група ОМБ спонтанна, ум.од./г білка ОМБ індукована, ум.од./г білка
АФГ КФГ АФГ КФГ
Здорові люди (n=20) 0,056±0,007 0,042±0,005 0,105±0,010 0,045±0,006
Примітки: * - різниця вірогідна порівняно із здоровими людьми (Р<0,01); ** - з хворими III-Б групи (Р<0,01).
Виявлені біохімічні та імунологічні зміни в динаміці у хворих на ГГВ і ГС із серологічними ознаками реактивації EBV-інфекції свідчать про негативний вплив реактивації цієї інфекції на перебіг вірусних гепатитів. Збереження вищих показників ОМБ сироватки крові, на наш погляд, свідчить про недостатнє підвищення резервної можливості організму до інактивації вільнорадикальних і перекісних сполук, що, імовірно, гальмує клітинну імунну відповідь. Відомо, що в умовах окисного стресу активні форми кисню діють у першу чергу на білки плазматичних мембран та чинять сильну гістодеструкцію (Bhattacharyya J. et al., 1999; Романова Н.В., 2004). Крім того, в період реплікації EBV продукує білки з властивостями цитокінів й цитокіновими рецепторами, котрі модулюють імунну відповідь і пригнічують продукцію ІФН-? (Cohen J.I., 1997; Волоха А.П. і співавт., 2003).
Вплив імунофану на клініко-біохімічні дані, показники імунного статусу і окисної модифікації білків крові у хворих на гепатити В і С
У 33 хворих на ГГВ (II група) і 13 хворих на ГС (IV група), проаналізовано ефективність призначення імунофану (у всіх пацієнтів досліджено ОМБ сироватки крові, у 28 хворих II групи - вміст ІФН-?, ІЛ-2, anti-HBE; у 13 хворих IV групи - вміст ІФН-?, ІЛ-2 в сироватці крові). Групи порівняння відповідно склали: 61 хворий на ГГВ (I група) та 43 хворих на ГС (III група), які лікувалися тільки базисними засобами (у всіх пацієнтів досліджено ОМБ сироватки крові, у 42 хворих I групи - вміст ІФН-?, ІЛ-2, anti-HBE; у 18 хворих III групи - вміст ІФН-?, ІЛ-2 в сироватці крові).
У хворих на ГГВ I і II груп до призначення імунофану клініко-біохімічні параметри не відрізнялися (Р>0,05). Після проведеного лікування у хворих обох груп зареєстрована нормалізація вмісту білірубіну, активність сироваткової АЛАТ зменшилася (Р<0,05-0,01), порівняно з показником до лікування, і склала (1,06±0,09) і (1,64±0,11) ммоль/год.л відповідно у пацієнтів II і I групи. При цьому нормалізація активності АЛАТ в сироватці крові відзначена у 22 (66,7 %) пацієнтів, які додатково отримали лікування імунофаном, проти 23 (37,7 %) хворих I групи (Р<0,05). Порівняльний аналіз виразності цитолітичного синдрому після завершення лікування виявив більшу (Р<0,01) активність сироваткової АЛАТ у пацієнтів I групи, порівняно з пацієнтами, які додатково отримали лікування імунофаном.
До лікування у хворих на ГГВ I і II групи вміст ІФН-? не відрізнявся (Р>0,05) і склав відповідно (98,92±7,85) і (103,08±8,34) пг/мл. Після завершення лікування імунофаном у хворих II групи вміст ІФН-? в сироватці крові склав (136,66±7,23) проти (115,56±6,03) пг/мл в групі порівняння. Цей показник був вище (Р<0,05) не тільки порівняно із контролем і показником до початку лікування імунофаном, але і з пацієнтами, котрі отримали лише базисну терапію (I група). При цьому після лікування імунофаном низького вмісту ІФН-? в сироватці крові не було. Спрямованість вмісту даного цитокіну в динаміці лікування наведена на рисунку 3.
Рис. 3 Динаміка вмісту ІФН-? в сироватці крові хворих на ГГВ при лікуванні імунофаном (A - до лікування; B - через 10 днів; C - після лікування; * - різниця вірогідна порівняно з I групою).
Вміст ІЛ-2 в сироватці крові хворих на ГГВ I і II групи до лікування був знижений (Р<0,05) до (16,10±5,11) і (17,43±5,74) проти (36,02±4,26) пг/мл здорових осіб. Лікування імунофаном супроводжувалось підвищенням (Р<0,05) вмісту ІЛ-2 не тільки порівняно з відповідним показником до призначення цього препарату, а й порівняно з контролем. У пацієнтів, які отримали додатково імунофан, вміст ІЛ-2 склав (47,86±4,05) пг/мл і на момент завершення лікування був вище (Р<0,05), ніж у хворих I групи - (31,97±3,97) пг/мл.
За даними серологічних досліджень після лікування імунофаном у хворих II групи HBSAG зберігався у 9 (27,3 %) проти 39 (63,9 %) у пацієнтів, які лікувалися лише базисними засобами (Р<0,05). У 3 (4,9 %) хворих I групи залишався позитивним HBEAG. Сероконверсія з появою anti-HBE зареєстрована у 25 (89,3 %) пацієнтів II групи проти 28 (60,9 %) I групи (Р<0,05). Зазначені зміни в маркерному профілі пацієнтів на тлі лікування імунофаном, на нашу думку, багато в чому визначили скорочення періоду синдрому цитолізу. Про це свідчить наявність кореляції між anti-HBE і активністю АЛАТ в сироватці крові (r= -0,42, Р<0,05).
Показники ОМБ сироватки крові у хворих на ГГВ як II, так і I груп в розпал захворювання були підвищені (Р<0,01), порівняно зі здоровими людьми. Після застосування імунофану у хворих II групи відзначено зниження (Р<0,01) вмісту показників АФГ і КФГ ОМБ сироватки крові, які на момент завершення лікування не відрізнялися від показників здорових осіб. Після лікування визначено, що у пацієнтів, які отримали лише базисну терапію (I група), показники АФГ і КФГ спонтанної та індукованої ОМБ сироватки крові залишалися вище (Р<0,01), ніж у пацієнтів II групи, які додатково лікувалися імунофаном (рис. 4).
Рисунок 4 Динаміка показників ОМБ сироватки крові у хворих на ГГВ при лікуванні імунофаном (* - різниця вірогідна порівняно зі здоровими людьми; ** - із показниками I групи).
У хворих на ГС III і IV груп біохімічні параметри до призначення імунофану не відрізнялися (Р>0,05). Після лікування імунофаном нормалізація активності сироваткової АЛАТ відзначена у 8 (61,5 %) проти 16 (37,2 %) хворих III групи. В інших пацієнтів активність АЛАТ зберігалася підвищеною: до (1,3±0,1) ммоль/год.л у хворих IV групи проти (2,5±0,3) ммоль/год.л у пацієнтів III групи (Р<0,01).
До призначення лікування у пацієнтів як IV групи, так і групи порівняння вміст ІФН-? в сироватці крові був знижений відповідно до (69,32±8,56) і (65,15±6,31) проти (95,48±6,93) пг/мл у здорових осіб (Р<0,01). У хворих на ГС, які додатково лікувалися імунофаном, відбулося підвищення вмісту ІФН-? до (112,33±6,31) пг/мл, як порівняно з вихідними параметрами, так і здоровими особами (Р<0,01). На відміну від хворих IV групи, у пацієнтів, лікованих тільки базисними засобами, вміст ІФН-? залишався нижче контролю - (75,87±4,23) пг/мл (Р<0,01). На момент завершення терапії у хворих IV групи відзначено більший (Р<0,01) рівень цього цитокіну та збільшення частки пацієнтів із підвищеним і нормальним вмістом ІФН-? в крові, порівняно з пацієнтами III групи (Р<0,05) (рис. 5).
Рисунок 5 Вміст ІФН-? в сироватці крові хворих на ГС при лікуванні імунофаном (* - різниця вірогідна порівняно з III групою).
До призначення лікування у хворих III і IV групи вміст ІЛ-2 у сироватці крові був нижче (Р<0,01) контролю й склав (9,54±4,06) і (10,58±4,54) пг/мл відповідно. Лікування імунофаном супроводжувалось у хворих IV групи нормалізацією вмісту ІЛ-2, який склав (40,44±5,84) пг/мл на момент завершення терапії. На відміну від хворих цієї групи, у пацієнтів, лікованих тільки базисними засобами, вміст ІЛ-2 залишався низьким (Р<0,01) і склав (14,16±4,65) пг/мл.
Показники ОМБ сироватки крові у хворих на ГС в обох групах до лікування були вище (Р<0,01), ніж у здорових осіб. При лікуванні імунофаном відзначено зниження (Р<0,01) показників спонтанних та індукованих АФГ ОМБ сироватки крові, при цьому обидва показники після лікування не відрізнялися від норми. Після базисної терапії показники АФГ і КФГ як спонтанної, так і індукованої ОМБ сироватки крові були вище (Р<0,01), ніж у пацієнтів, які додатково лікувалися імунофаном.
Ефективність застосування імунофану у лікуванні хворих на гострий гепатит В із серологічними ознаками реактивації EBV-інфекції.
У 31 хворого на ГГВ із серологічними ознаками реактивації EBV-інфекції проаналізовано ефективність застосування імунофану. Вони були розділені на дві групи: I-А група - 19 хворих, які отримали тільки базисну терапію; II-А група - 12 хворих, які додатково лікувалися імунофаном.
До призначення імунофану у хворих обох досліджуваних груп клініко-біохімічні параметри не відрізнялися (Р>0,05). Після лікування у всіх пацієнтів II-А групи та у більшості (16 - 84,2 %) хворих I-А групи відзначено нормалізацію вмісту білірубіну. У хворих II-А групи на момент завершення терапії імунофаном активність сироваткової АЛАТ знизилася до (1,1±0,1) ммоль/год.л (Р<0,05); крім того, у половини хворих нормалізувалась активність цього ферменту. Після базисного лікування активність АЛАТ в сироватці крові у пацієнтів I-А групи, порівняно із попередніми строками спостереження, знизилася (Р<0,05) до (2,3±0,4) ммоль/год.л, при цьому нормалізація відбулася тільки у 4 (21,1 %) пацієнтів. Порівняльний аналіз показав, що після курсу лікування імунофаном активність сироваткової АЛАТ була нижче (Р<0,01), ніж після лікування тільки базисними засобами.
Аналіз вмісту ІФН-? в сироватці крові показав відсутність різниці (Р>0,05) у хворих обох груп до призначення лікування. У хворих II-А групи після лікування імунофаном вміст ІФН-? в сироватці крові збільшився до (137,99±8,01) проти (99,76±7,23) пг/мл пацієнтів I-А групи (Р<0,01). Крім того, у хворих II-А групи цей показник був вище контролю (Р<0,01).
У пацієнтів обох груп вміст ІЛ-2 в сироватці крові до призначення лікування був нижче (Р<0,05) контролю. Після лікування імунофаном вміст цього цитокіну збільшився (Р<0,05) до (49,31±5,09) пг/мл. Порівняльний аналіз дав змогу зареєструвати більший вміст (Р<0,05) цього цитокіну у пацієнтів, які додатково лікувалися імунофаном, ніж у хворих I-А групи в аналогічний термін спостереження після базисного лікування - (29,14±4,25) пг/мл.
У хворих на ГГВ із серологічними ознаками реактивації EBV-інфекції після лікування імунофаном частіше (Р<0,05), ніж у пацієнтів I-А групи, реєструвалося зникнення антигенних маркерів HBSAG і HBEAG. HBSAG продовжував виявлятись після лікування у 4 (33,3 %) хворих II-А групи і у 17 (89,5 %) пацієнтів I-А групи. При цьому циркуляція HBEAG зберігалася тільки у 2 (10,5 %) хворих I-А групи. Аналіз сероконверсії після лікування показав найчастішу (Р<0,05) появу anti-HBE у пацієнтів, які лікувалися імунофаном - у 9 (75,0 %) проти 4 (40,0 %), які отримали базисну терапію (рис. 6). Крім того, зазначено, що вміст anti-HBE в сироватці крові хворих II-А групи був вище (Р<0,05), ніж у хворих I-А групи, і склав (1,59±0,15) проти (0,99±0,24) од відповідно.
Рисунок 6 Динаміка маркерів у хворих на ГГВ із серологічними ознаками реактивації EBV-інфекції при лікуванні імунофаном (A - до лікування; B - після лікування; * - різниця вірогідна порівняно з I-А групою).
До призначення лікування у хворих на ГГВ із серологічними ознаками реактивації EBV-інфекції (II-А група) показники ОМБ сироватки крові не відрізнялися (Р>0,05) від параметрів I-А групи та були вище (Р0,05) від показників здорових осіб. Крім того, показники спонтанної та індукованої ОМБ сироватки крові на момент завершення терапії імунофаном у хворих II-А групи були нижче (Р<0,01), ніж у лікованих лише базисними засобами (табл. 3). Важливу роль показників ОМБ сироватки крові в розвитку синдрому цитолізу підтверджує прямий корелятивний звязок між рівнем АФГ індукованої ОМБ сироватки крові та активністю сироваткової АЛАТ (r= 0,36, P<0,05).
Таблиця 3
Показники ОМБ сироватки крові хворих на ГГВ із серологічними ознаками реактивації EBV-інфекції при лікуванні імунофаном (M±m)
Група ОМБ спонтанна, ум.од./г білка ОМБ індукована, ум.од./г білка
АФГ КФГ АФГ КФГ
Здорові люди (n=20) 0,056±0,007 0,042±0,005 0,105±0,010 0,045±0,006
Хворі I-А групи (n=19) до лікування 0,128±0,006 * 0,078±0,007 * 0,241±0,010 * 0,095±0,007 * після лікування 0,115±0,009 * 0,076±0,010 * 0,228±0,011 * 0,090±0,004 *
Хворі II-А групи (n=12) до лікування 0,109±0,012 * 0,071±0,008 * 0,176±0,019 * 0,077±0,010 * після лікування 0,059±0,007 ** *** 0,037±0,005 ** *** 0,112±0,009 ***** 0,054±0,003 *****
Примітки: * - різниця вірогідна порівняно із здоровими людьми (Р<0,01); ** - з хворими до лікування (Р<0,05); *** - з хворими I-А групи (Р<0,05).
Виявлена позитивна динаміка досліджуваних параметрів при лікуванні імунофаном хворих на ГГВ із серологічними ознаками реактивації EBV-інфекції демонструє імуномодулюючий вплив препарату, що, очевидно, обумовлено зниженням негативного впливу активних метаболітів кисню на імунокомпетентні клітини. Відомо, що результат патологічного процесу багато в чому визначається здатністю антиоксидантної системи захищати клітину від вільних радикалів і перекисів (Frei B. et al., 1988). За даними літератури, імунофан викликає посилення активності каталази, що є одним з основних ферментів антиоксидантної системи, а також церулоплазміну, дефіцит якого змінює гострофазову білкову відповідь на вірусну інфекцію й впливає на реактивність лімфоцитів (Лебедев В.В. и соавт., 1998).
ВИСНОВКИ
У дисертаційній роботі наведені теоретичні узагальнення та нове вирішення науково-практичної задачі, яка полягає у поглибленні уявлення про клініко-патогенетичні особливості жовтяничних форм гепатитів В і С завдяки визначенню імунних змін і окисної модифікації білків крові в динаміці цих захворювань та їх перебігу на тлі серологічних ознак реактивації EBV-інфекції, що дало змогу підвищити ефективність комплексного лікування хворих шляхом додаткового призначення в період реконвалесценції імунофану.
1. Гострий гепатит В у хворих із серологічними ознаками реактивації EBV-інфекції характеризувався тривалішим збереженням синдрому цитолізу та нормалізацією активності сироваткової АЛАТ після базисного лікування лише у 21,1 проти 45,2 % (Р<0,01) пацієнтів без серологічних маркерів реактивації EBV-інфекції. У період реконвалесценції рідше реєструвалася сероконверсія HBEAG - anti-HBE (40,0 проти 62,5 %, Р<0,05), частіше зберігалася HBSAG-емія (89,4 проти 64,3%, Р<0,05), менше було пацієнтів з високим рівнем ІФН-? (50,0 проти 81,2 %, Р<0,05), вищими (Р<0,05-0,01) залишалися показники індукованої окисної модифікації білків сироватки крові.
2. У хворих на жовтяничну форму ГС в поєднанні із серологічними ознаками реактивації EBV-інфекції, порівняно із хворими без цих серологічних ознак, в реконвалесценцію зберігалася вища (Р<0,05) активність сироваткової АЛАТ та більша (Р<0,01) концентрація альдегідфенілгідразонів і кетондінітрофенілгідразонів індукованої окисної модифікації білків сироватки крові.
3. Лікування імунофаном при гепатиті C сприяло нормалізації активності АЛАТ (61,5 проти 37,2 %, Р<0,05), збільшенню концентрації ІФН-? та відсотку пацієнтів із підвищеним чи нормальним його вмістом у сироватці крові (77,0 проти 50,0 %, Р<0,05), нормалізації вмісту ІЛ-2 і показників спонтанної та індукованої окисної модифікації білків сироватки крові після лікування.
4. У хворих на гострий гепатит B, які додатково отримали лікування імунофаном, в реконвалесценції частіше реєструвалася нормалізація активності сироваткової АЛАТ (66,7 проти 37,7 %, Р<0,05), виявлено більший вміст ІЛ-2 і ІФН-? (Р<0,05), частіше відбувалася сероконверсія HBEAG - anti HBE (89,3 проти 60,9 %, Р<0,05), рідше виявлявся HBSAG (27,3 проти 63,9 %, Р<0,05), відновлювалися не тільки показники спонтанної, а й індукованої окисної модифікації білків сироватки крові, порівняно з лікованими лише базисними засобами (Р<0,05).
5. За наявності серологічних ознак реактивації EBV-інфекції у хворих на гострий гепатит B призначення імунофану сприяло скороченню тривалості синдрому цитолізу та частішій нормалізації активності сироваткової АЛАТ на момент завершення курсу лікування (50,0 проти 21,1 %, Р<0,05), підвищенню вмісту ІФН-? та ІЛ-2 в крові, зникненню антигенних маркерів і сероконверсії з появою anti-HBE (75,0 проти 40,0 %, Р<0,05), нормалізації досліджуваних показників окисної модифікації білків сироватки крові.
ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
1. Для прогнозування перебігу гострого гепатиту В і гепатиту С в жовтяничній формі, поряд із загальноклінічними обстеженнями хворих, рекомендується в динаміці захворювання визначати вміст ІФН-?, спонтанної та індукованої окисної модифікації білків сироватки крові.
2. З метою обґрунтування доцільності корекції імунного та антиоксидантного статусу хворих на жовтяничну форму гострого гепатиту B і гепатиту C рекомендується визначати серологічні показники реактивації EBV-інфекції (anti-EBV-VCA IGM, anti-EBV-NA IGG), вміст ІФН-?, альдегідфенілгідразонів і кетондінітрофенілгідразонів окисної модифікації білків сироватки крові в динаміці захворювання.
3. Для підвищення ефективності комплексного лікування, поліпшення цитокінового статусу і зменшення оксидативного стресу у хворих на гострий гепатит В і гепатит С із серологічними ознаками реактивації EBV-інфекції в період ранньої реконвалесценції гепатиту імунофан (імунорегуляторний пептид четвертого покоління) слід призначати по 1,0 мл 0,005 % розчину внутрішньомязово кожні 3 дні, на курс 10 інєкцій.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1. Рябоконь Ю. Ю. Вміст інтерлейкіну-2 в сироватці крові хворих на гострі вірусні гепатити та його динаміка на фоні терапії імунофаном / Ю. Ю. Рябоконь // Інфекційні хвороби. - 2005. - № 4. - С. 46 - 48.
2. Андрейчин М. А. Показники окислювальної модифікації білків сироватки крові та їх динаміка на фоні лікування імунофаном у хворих на гострий гепатит В / М. А. Андрейчин, Ю. Ю. Рябоконь // Інфекційні хвороби. - 2006. - № 2. - С. 28 - 31. (здобувачем проведено аналіз літератури, набір матеріалу, статистична обробка отриманих даних та підготовка до друку - 90 %).
3. Андрейчин М. А. Динаміка біохімічних та імунологічних показників у хворих на гострий гепатит В на фоні реактивації EBV-інфекції / М. А. Андрейчин, Ю. Ю. Рябоконь // Інфекційні хвороби. - 2007. - № 3. - С. 35 - 38. (здобувачем проведено аналіз літератури, набір матеріалу, статистична обробка та написання статті - 80 %).
4. Рябоконь Ю. Ю. Ефективність застосування імунофану у хворих на гострий гепатит B із реактивацією EBV-інфекції / Ю. Ю. Рябоконь // Запорож. мед. журн. - 2008. - № 2 (47), т. 1. - С. 22 - 24.
5. Рябоконь Ю. Ю. Клинико-лабораторные особенности желтушных форм острых гепатитов В и С / Ю. Ю. Рябоконь, Е. В. Рябоконь // Запорож. мед. журн. - 2005. - № 4. - С. 61 - 62. (здобувачем проведено аналіз літератури, набір матеріалу, статистична обробка отриманих даних та підготовка до друку - 90 %).
6. Рябоконь Ю. Ю. Динамика клинико-лабораторных показателей на фоне лечения “Имунофаном” у больных острым гепатитом В / Ю. Ю. Рябоконь, В. В. Бондарева // Актуальні питання фармацевтичної та медичної науки та практики : зб. наук. ст. - Запоріжжя : Вид-во ЗДМУ, 2006. - Вип. XVII. - С. 121 - 122. (здобувачем проведено аналіз літератури, набір матеріалу, статистична обробка отриманих даних та підготовка до друку - 90 %).
7. Пат. на корисну модель 15778 Україна, МПК А61К38/00. Спосіб лікування гепатиту С / О. В. Рябоконь, Ю. Ю. Рябоконь. - № u 2006 00557 ; заявл. 20.01.06 ; опубл. 17.07.06, Бюл. № 7. (Дисертантом розроблено та впроваджено спосіб - 80 %).
8. Рябоконь Ю. Ю. Показники окислювальної модифікації білків сироватки крові у хворих на жовтяничну форму гепатиту C на тлі реактивації EBV-інфекції / Ю. Ю. Рябоконь // Досягнення і проблеми клінічної інфектології : матеріали наук.-практ. конф. і пленуму Асоціації інфекціоністів України, 21-22 травня, 2008 р., м. Тернопіль. - Тернопіль, 2008.- С. 81 - 83.
9. Рябоконь Ю. Ю. Ефективність ентеросорбенту “Силікс” у лікуванні хворих на гострі гепатити В і С / Ю. Ю. Рябоконь // Хіміотерапія та імунокорекція інфекційних хвороб : матеріали наук.-практ. конф. і пленуму Асоціації інфекціоністів України, 30 травня - 1 червня 2005 р., м. Тернопіль. - Тернопіль : Укрмедкнига, 2005. - С. 83 - 84.
10. Особенности клиники и лабораторной диагностики манифестных форм острого гепатита С / Ю. Ю. Рябоконь, В. Г. Савельев, Е. В. Рябоконь, Н. С. Ушенина // Проблеми клініки, діагностики та терапії гепатитів : матеріали наук.-практ. конф. з міжнар. участю, 31 березня - 1 квітня 2005 р., м. Харків. - Х., 2005. - С. 187 - 188. (здобувачем проведено аналіз літератури, набір матеріалу, підготовка тез до друку - 70 %).
11. Рябоконь Ю. Ю. Вплив терапії імунофаном на вміст інтерлейкіну-2 і показники окисної модифікації білків сироватки крові у хворих на гострий гепатит С / Ю. Ю. Рябоконь // Інфекційні хвороби - загально медичні проблеми : матеріали VII зїзду інфекціоністів України, 26-29 вересня 2006 р., м. Миргород. - Миргород, 2006. - С. 96 - 97.
12. Рябоконь Ю. Ю. Показатели окислительной модификации белков сыворотки крови у больных острым гепатитом В / Ю. Ю. Рябоконь // Матеріали 46-ї обл. наук.-практ. конф. з напрямів впровадження досягнень науки в практику державного санітарно-епідеміологічного нагляду та удосконалення санітарно-епідеміологічної служби, 6 жовтня 2006 р., м. Запоріжжя. - Запоріжжя, 2006. - С. 60 - 61.
13. Рябоконь Ю. Ю. Вміст інтерферону-? у сироватці крові хворих на гострий гепатит С на тлі лікування імунофаном / Ю. Ю. Рябоконь // Хвороби печінки в практиці інфекціоніста : матеріали наук.-практ. конф. і пленуму Асоціації інфекціоністів України, 26-27 квітня 2007 р. - Донецьк, 2007. - С. 114 -115.
14. Рябоконь Ю. Ю. Вплив імунофану на показники цитолітичного синдрому та вміст інтерферону-? в сироватці крові хворих на жовтяничні форми гепатиту С / Ю. Ю. Рябоконь // Інфекції в практиці клініциста. Антибактеріальна та антивірусна терапія на догоспітальному та госпітальному етапах : матеріали наук.-практ. конф. з міжнар. участю, 27-28 березня 2008 р., м. Харків. - Х., 2008. - С. 299 - 301.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
