Клініко-інструментальна характеристика гіпертрофії лівого шлуночка різного генезу (у спортсменів, при гіпертонічній хворобі, гіпертрофічній кардіоміопатії) - Автореферат

На сьогоднішній день вважається загальновизнаним, що гіпертрофія лівого шлуночка (ГЛШ), яка є компенсаторною реакцією міокарду на підвищене навантаження при цілому ряді захворювань, приводить до розвитку таких ускладнень, що можуть визначати перебіг і результат захворювання (Никитин Ю. П., 1999; Свищенко Е. П., 1994). Мета і задачі дослідження: На підставі вивчення загальних патогенетичних процесів при гіпертрофії серця, обумовленої різними етіологічними факторами - фізичною напругою (у спортсменів високої кваліфікації), підвищеним артеріальним тиском (при гіпертонічній хворобі), а також спадковими детермінантами (при гіпертрофічній кардіоміопатії) визначити вплив генетичних факторів на формування ГЛШ, зміни структури і функції серця, фізичну працездатність, метаболічні зміни та стан системи перекісного окислювання ліпідів з антирадикальним захистом та розробити критерії визначення ризику розвитку гіпертрофії лівого шлуночка. Дослідити роль спадковості в розвитку гіпертрофії міокарда у спортсменів з гіпертрофією лівого шлуночка, хворих на гіпертонічну хворобу та гіпертрофічну кардіоміопатію методом клініко-генеалогічного дослідження. Виявити асоціативні звязки антигенів головного комплексу гістозумістності з гіпертрофією лівого шлуночка у спортсменів, хворих на гіпертонічну хворобу та гіпертрофічну кардіоміопатію, та оцінити їх спадкоємну маніфестантність. Здійснити дослідження стану систолічної та діастолічної функцій лівого шлуночка, фізичної працездатності у спортсменів із гіпертрофією лівого шлуночка, хворих на гіпертонічну хворобу та гіпертрофічну кардіоміопатію і оцінити їх діагностичну значимість.Вони склали основну групу, що була розділена на три підгрупи: перша (I) - 32 спортсмена високої кваліфікації (майстра спорту і спортсмени I-го розряду, 19-29 років), що займаються легкою атлетикою, у яких при ехокардіографічному скринінгу індекс маси міокарда лівого шлуночка перевищував 134 г/м2 у чоловіків та 110 г/м2 у жінок. Другу підгрупу (II) склали 68 хворих в віці 22-35 років, що страждають на ГХ II стадії. Серед них 60 хворих (90%) мали серцеву недостатність I стадії, 8 хворих (10%) - II-А стадію. Так, 5 хворих (22,6%) мали базальну гіпертрофію, 7 хворих (28,3% ) - середній треті, а 12 хворих (49,1%) мали тотальну гіпертрофію міжшлункової перетінки. Хворі на ГХ і ГКМП одержували базисну терапію, що складалася з ?-блокаторів, антагоністів ангіотензинперетворювального ферменту в дозах індивідуально підібраних для кожного хворого в залежності від ступеня захворювання.Так, у спортсменів у сублокусі HLA-A3 було виявлено 64,52% позитивних реакцій при відносному ризику розвитку захворювання (R) рівному 5,22, що слід вважати достовірною ознакою, тому що відносний ризик розвитку захворювання вважається значимим при величині R більше 2 (Зарецкая Ю. Так, у спортсменів у цьому сублокусі було 45,16% позитивних реакцій при R = 2,95 (р<0,05), у хворих на ГХ - 43,31% при R = 2,47 (р<0,05), у хворих на ГКМП - 37,04% при R = 2,22 (р<0,05). Величина КДО була достовірно збільшеною у порівнянні з контрольною групою тільки у хворих на ГХ і складала 130,3±3,7 мл (р<0,01) проти 118,7±3,4 мл (р<0,05) в контролі. Збільшення площі під кривою пізнього піку у всіх трьох групах було достовірним: спортсмени - 8,2±0,3 см2 (р<0,05), хворі на ГХ - 8,7±0,5 см2 (р<0,05), хворі на ГКМП-7,9±0,5 см2 (р<0,05) в порівнянні з контролем - 6,9±0,2 см2. У спортсменів значення цього показника було лише на 12,2% нижче контролю (р<0,05), у хворих на ГХ - на 38,1% (р<0,05), а в хворих на ГКМП - на 43,9% (р<0,05).На основі комплексного клініко-генеалогічного та інструментально-лабораторного дослідження визначені загальні генетичні маркери і детермінанти, особливості спадкування, зміни гемодинаміки, перенесення фізичного навантаження, стан аритмогенеза та метаболічні зміни з перекісним окислюванням ліпідів, з антирадикальним захистом при гіпертрофії лівого шлуночка різного генезу (у спортсменів, при гіпертонічній хворобі і гіпертрофічній кардіоміопатії), що вирішує актуальну задачу сучасної кардіології. При співставленні клініко-генеалогічного аналізу і результатів типування по системі антигенів головного комплексу гістосумісності вперше дана характеристика генотипу, який сприяє маніфестації гіпертрофії лівого шлуночка, показаний специфічний спадкоємний характер виникнення гіпертрофії лівого шлуночка при різних станах і виявлені тісні асоціативні звязки з антигенами сублокусів HLA-A3 і HLA-B7. Специфічним для спортсменів виявився сублокус HLA-Cw4, для хворих на гіпертонічну хворобу - сублокуси HLA-Cw3 і HLA-B8. При цьому, у спортсменів і хворих на гіпертонічну хворобу підтримка підвищеного серцевого викиду здійснювалася переважно за рахунок обємзалежних механізмів, а в хворих на гіпертрофічну кардіоміопатію - за рахунок підвищеної частоти серцевих скорочень. Вони проявлялися лише збільшенням максимальної швидкості пізнього піку наповнення лівого шлуночка та його площі, тоді як у хворих на ГХ та ГКМП спостерігалися зна

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Для визначення ролі спадковості в патогенезі розвитку ГЛШ проведене клініко-генеалогічне внутрішньосімейне обстеження 170 родичів I-III ступеня споріднення, 32 виявлених при ехокардіографічному скринінгу спортсменів з ІММЛШ перевищуючим прийняту норму, 230 родичів I-III ступеня споріднення, 68 виявлених хворих на ГХ із ГЛШ та 141 родича I-III ступеня споріднення, 24 виявлених при популяційному обстеженні хворих на ГКМП.

Результати показали генетичну обумовленість гіпертрофії міокарда лівого шлуночка, що чітко прослідковується у всіх групах обстежених. Так, у групі спортсменів ГЛШ виявлена в 43% родичів (із них - у 32 пробандів і 42 родичів). Найбільше число серед виявлених із ГЛШ склали батьки або діти пробанда. Коефіцієнт СВН ГЛШ у цій групі був середнім -26,4. У групі хворих на ГХ 49,1% обстежених родичів мали ГЛШ (з них - 68 пробандів і 45 родичів), 25% випадків носили повторний характер. Коефіцієнт СВН у цій групі був вище, ніж у групі спортсменів і склав 34,3. Найбільше число серед виявлених хворих склали також батьки або діти пробанда.

Результати показали чітку генетичну детермінованість ГЛШ, що прослідковується і при ГКМП. Так, ГЛШ виявлена в 50,5% родичів (з них - у 24 пробандів і 47 родичів). Коефіцієнт специфічного внутрішньосімейного накопичення виявився найвищим і склав 59,7. Найбільше число серед виявлених хворих, також як у групах спортсменів і хворих на ГХ, склали батьки або діти пробанда.

За результатами HLA-типування при усіх формах гіпертрофії серця виявлені тісні асоціативні звязки між антигенами системи HLA і ГЛШ (таб.1).

Так, у спортсменів у сублокусі HLA-A3 було виявлено 64,52% позитивних реакцій при відносному ризику розвитку захворювання (R) рівному 5,22, що слід вважати достовірною ознакою, тому що відносний ризик розвитку захворювання вважається значимим при величині R більше 2 (Зарецкая Ю. М, 1983). У хворих на ГХ у цьому сублокусі було 55,08% позитивних реакцій при відносному ризику розвитку захворювання рівному 3,37 (р<0,05). У групі хворих на ГКМП спостерігалося 55,31% позитивних реакцій при R рівному 3,48 (р<0,05).

Також тісні взаємозвязки між антигенами і ГЛШ у всіх групах виявлені в сублокусі HLA-B7. Так, у спортсменів у цьому сублокусі було 45,16% позитивних реакцій при R = 2,95 (р<0,05), у хворих на ГХ - 43,31% при R = 2,47 (р<0,05), у хворих на ГКМП - 37,04% при R = 2,22 (р<0,05).

Такі тісні взаємозвязки вказують на спадковий характер виникнення ГЛШ, не відбиваючи ії специфічності. Так, у загальній популяції (n = 594) у сублокусах HLA-A3 і HLA-B7 позитивних реакцій було лише 13,21% і 10,94% відповідно. У той же час, специфічними для гіпертрофії лівого шлуночка у спортсменів виявився антиген у сублокусі HLA-Cw4 при R = 2,54 (р<0,05). Для хворих на ГХ - у сублокусах B8 і Cw3, при R рівному 6,65 (р<0,05) і 2,58 (р<0,05) відповідно, а для хворих на ГКМП - Bw22 при R рівному 5,60 (р<0,05).

Таким чином, в результаті проведення клініко-генеалогічного обстеження, HLA-типування спортсменів, хворих на ГХ і ГКМП та іх родичів дана загальна характеристика генотипу, який сприяє маніфестації гіпертрофії лівого шлуночка та зазначені її специфічні маркери при різних станах.

Вивчення показників гемодинаміки показало, що на момент обстеження, як у спортсменів, так і в хворих на ГХ та ГКМП частіше зустрічався гіперкінетичний тип гемодинаміки - 53,0%, 69,0% і 54,0% випадків відповідно. Попредтим, достовірні зміни величин середніх по групам показників систолічної функції в порівнянні з контролем відзначалися тільки у хворих на ГХ. Так, у цій групі пацієнтів був підвищений УІ - 55,8±2,7 мл/м2 (р<0,05), СІ - 4,42±0,11 л/хв/м2 (р<0,05) і ФВ - 72,5±1,9% (р<0,05) в порівнянні з контрольною групою: УІ - 39,5±4,2 мл/м2, СІ - 3,80±0,19 л/хв/м2 та ФВ - 62,1±4,3%.

Величина КДО була достовірно збільшеною у порівнянні з контрольною групою тільки у хворих на ГХ і складала 130,3±3,7 мл (р<0,01) проти 118,7±3,4 мл (р<0,05) в контролі. У пацієнтів з ГКМП - навпаки значення КДО було достовірно зниженим - 74,5±5,2 мл (р<0,01). У хворих цієї групи високий рівень серцевого викиду підтримувався за рахунок достовірно збільшеної ЧСС 96,1±2,3 проти 75,4±1,4 в контрольній групі (р<0,05).

Таблиця 1 Розподіл антигенів у обстежених групах

Антиген Популяція, n=594 Спортсмени, n=36 Хворі ГХ, n=68 Хворі ГКМП, n=24

% % R % R % R

A1 8,38 16,13 1,0 16,67 0,93 18,52 1,15

A2 23,87 38,71 0,69 46,67 0,69 15,81 1,17

A3 13,21 64,52 5,22* 55,08 3,67* 55,31 3,48*

A4 7,39 16,31 1,17 11,67 0,77 11,11 0,75

A25 10,37 16,13 0,76 18,31 0,90 14,18 0,66

A26 0,71 - - 1,62 1,21 - -

A28 3,55 6,45 0,86 6,67 0,86 7,40 1,04

A29 3,70 6,45 0,85 5,04 0,71 3,60 0,47

Aw30 1,57 3,23 0,96 3,33 1,03 3,70 1,06

Aw31 0,57 - - 1,69 1,47 - -

B5 8,95 19,35 0,90 18,30 1,02 18,52 1,07

B7 10,94 45,16 2,95* 43,31 2,47* 37,04 2,22*

B8 6,11 9,68 0,76 8,31 6,65* 7,40 0,56

1,35 1,28 16,13 1,15 12,67 1,35 3,70

B15 6,11 3,23 1,29 10,05 0,62 14,81 1,19

B16 6,68 12,90 1,03 11,66 0,80 14,81 1,09

B17 3,41 6,45 0,79 5,03 0,85 7,40 0,41

B18 4,12 9,68 0,68 8,33 0,93 3,70 0,38

Bw21 0,85 3,23 0,56 3,69 0,79 4,80 1,35

Bw22 1,28 6,45 1,13 4,21 0,68 4,80 5,60*

B27 2,99 16,13 1,04 11,66 0,84 14,15 0,93

Bw35 9,80 6,45 0,93 20,09 0,99 28,31 1,78

B40 4,41 17,18 0,82 8,33 0,53 18,53 1,12

Cw2 3,84 19,35 0,90 8,19 0,68 8,59 0,80

Cw3 8,95 19,35 1,72 12,14 2,58* 9,35 0,94

Cw4 13,64 26,13 2,54* 15,15 0,86 20,16 1,19

Примітки: *- статистично достовірно в порівняні з популяцією

За результатами вивчення діастолічної функції в групі хворих на ГХ і ГКМП відзначене достовірне, у порівнянні з групою контроля, зменшення максимальної швидкості раннього піка трансмітрального кровотоку - 64,8±2,8 см/с (р<0,05) і 60,7±4,3 см/с (р<0,05) відповідно. Протилежні зміни спостерігались з показником максимальної швидкості пізнього піку: величина А у хворих на ГХ та ГКМП була достовірно збільшеною: 74,5±2,4 см/с (р<0,05) і 71,8±3,5 см/с (р<0,05) проти 59,0±4,2 см/с в контролі. Слід визначити, що достовірне збільшення величин А спостерігалось і в групі спортсменів: 70,5±3,3 см/с (р<0,05).

Таким чином, значення співвідношення Е/А у хворих на ГХ та ГКМП було значно менше, ніж в групі контролю: 0,90±0,05 (р<0,05) та 0,84±0,09 (р<0,05) проти 1,20±0,06. Достовірне зменшення площі раннього піка відзначено в групах хворих на ГХ та ГКМП - 7,5±0,6 см2 (р<0,05) та 6,12±1,4 см2 (р<0,05) проти 9,8±0,7 см2 у контролі.

Збільшення площі під кривою пізнього піку у всіх трьох групах було достовірним: спортсмени - 8,2±0,3 см2 (р<0,05), хворі на ГХ - 8,7±0,5 см2 (р<0,05), хворі на ГКМП -7,9±0,5 см2 (р<0,05) в порівнянні з контролем - 6,9±0,2 см2. Як наслідок достовірні зміни в порівнянні з групою контролю співвідношення Е1/А1 були виявлені при всіх формах ГЛШ. У спортсменів значення цього показника було лише на 12,2% нижче контролю (р<0,05), у хворих на ГХ - на 38,1% (р<0,05), а в хворих на ГКМП - на 43,9% (р<0,05). Слід зазначити, що у спортсменів, незважаючи на зниження рівня цього показника, його абсолютне значення не виходило за межі нормальних величин і було достовірно більше, ніж у хворих на ГХ та ГКМП -1,22±0,06 (р<0,05) проти 0,86±0,10 (р<0,05) та 0,78±0,09 (р<0,05).

Необхідно відзначити, що в групах хворих на ГХ і ГКМП знаходили збільшення лінійного розміру лівого передсердя, найбільш виражене було у хворих на ГКМП - 45,3±2,4 мм (р<0,05 у порівнянні з контролем), що відповідає вищеописаній ступені порушення трансмитрального кровотоку.

Група хворих на ГХ за результатами ЕХОКГ була розділена відповідно до типу ремоделювання ЛШ на концентричну гіпертрофію (n=37) і ексцентричну (n=31). Виділені групи практично не розрізнялися за рівнем систоличного артеріального тиску (САТ) і діастолічного (ДАТ). Разом з тим, індекс маси міокарда у хворих з концентричною гіпертрофією був значно вище в порівнянні з ексцентричною гіпертрофією і склав 185,0±5 г/м2 проти 143,0±3 г/м2 (р<0,05).

У хворих з концентричною ГЛШ рівень КДО був достовірно менше, ніж у хворих з ексцентричною ГЛШ: 129±7 мл у порівнянні з 137±6 мл (р<0,05). Величина КСО також була менше: 30,0±3,3 мл і 46,3±5,0 мл (р<0,05) відповідно.

У хворих з концентричною гіпертрофією ЛШ спостерігались більш значимі порушення діастолічної функції. Так, максимальна швидкість раннього піку у цій підгрупі була 60,3±2,1 см/с проти 72,8±2,8 см/с (р<0,05) у групі з ексцентричною гіпертрофією. А максимальна швидкість пізнього піку дорівнювала 78,5±2,4 см/с відповідно до 69,3±1,3 см/с (р<0,05) у групі з ексцентричною гіпертрофією. На погіршення діастолічної функції у хворих з концентричною ГЛШ вказували і достовірно більші значення лінійного розміру лівого передсердя: 3,79±0,14 см проти 3,31±0,11 см (р<0,05). Зміни величини ЛП і КДО приводили до достовірної зміни рівня співвідношення ЛП/КДР, що у хворих з концентричною ГЛШ був на 25% більше (р<0,05).

В усіх трьох групах було проведене Холтерівське ЕКГ моніторування, що виявило різні порушення серцевого ритму (таб.2).

Таблиця 2 Частота виявлення порушень ритму у хворих с ГЛШ (по результатам ДМ ЕКГ)

Характер аритмії Групи хворих

Спортсмени n=32 Хворі на ГХ n=68 Хворі ГКМП n=24

Абс % Абс % Абс %

Екстрасистоли: Надшлункові 12 37,7 24 35,3 9 39,7

Шлункові 8 25,0 19 27,9 13 54,1

ШЕВГ 7 21,8 14 20,6 10 41,6

Політопні 4 12,5 11 16,2 8 33,3

Парні 5 15,6 3 4,4 6 25,0

Ранні 2 6,2 3 4,4 16,6

Параксизми надшлункової тахикардії 1 3,1 3 4,4 4 16,6

Параксизми шлункової тахикардії - - 1 1,5 2 8,2

Миготіння передсердій - - 2 3,0 5 20,8

Тріпотіння передсерій - - 1 1,5 1 4,1

Так, у спортсменів аритмії виявлені в 53,4%, у хворих на ГХ - 63,2%, у хворих на ГКМП - 79,8% випадків. Причому, у спортсменів та хворих на ГХ переважно виявлялися надшлункові аритмії - 37,7% і 35,3% відповідно. А в хворих на ГКМП - шлункові - 54,1%, з них 41,6% хворих на ГКМП мали шлункові екстрасистоли високих градацій.

Нестійкі пароксизми тахікардії фіксувалися в основному серед хворих на ГХ і ГКМП (надшлункові - 4,4% і 16,6%; шлункові - 1,5% і 8,2% відповідно) і лише в одному випадку нами зареєстрований короткий пароксизм надшлункової тахікардії у спортсмена. Фібріляція і тріпотіння передсердь (короткі пароксизми) виявлялися серед хворих на ГКМП - у 24,9%, поява яких прямо корелювала зі збільшенням лінійного розміру лівого передсердя (r=0,51, p<0,05).

Необхідно також відзначити, що загальна кількість зареєстрованих шлуночкових екстрасистол у хворих на ГХ та ГКМП (394±101, p<0,05 та 456±108, p<0,05 відповідно), їхнє число на 1000 шлуночкових комплексів (3,9±0,8, p<0,05 та 5,3±0,9, p<0,05), а також саме загальне число пробіжок шлункової тахікардії (1,9±0,8, p<0,05 та 2,2±0,3, p<0,05) та кількість комплексів їх складових (21,1±8,0, p<0,05 та 29,3±13,2, p<0,05), були достовірно більше, ніж у спортсменів із ГЛШ ( ШЕ - 204±71, p<0,05; число ШЕ на 1000 комплексів - 2,1±0,4, p<0,05) (таб.3).

Таблиця 3 Кількість суправентрикулярних та шлункових порушень ритму під час ДМ ЕКГ в обстежених групах (М±m)

Показники Групи спостереження

Спортсмени (n=19) Хворі ГХ (n=43) Хворі ГКМП (n=19)

Усього НШЕ 78±19 144±58 179±60

Число НШЕ на 1000 комплексів 1,2±0,3 3,5±0,8 2,6±0,8

Число пробіжок НШТ 1 1,5±0,7 2,7±0,9

Кількість комплексів, у НШТ 18 14±6 29±10

Усього ШЕ 204±71 394±101 456±108

Число ШЕ на 1000 комплексів 2,1±0,4 3,9±0,8 5,3±0,9

Одинарні ШЕ 139±52 270±105 352±137

Парні ШЕ 1,6±0,2 4,2±0,2 3,6±1,1

Ранні ШЕ 3±2 1,2±0,3 3,2±1,7

Число “пробіжок” ШТ - 1,9±0,8 2,2±0,3

Кількість комплексів, які входять в ШТ - 21,1±8,0 29,3±13,2

Аналогічна тенденція до електричної нестабільності спостерігалася в усіх групах обстежених при реєстрації посиленої усередненої ЕКГ. Так, ППШ зареєстровані в найбільшій кількості в групі хворих на ГКМП - 32,9%. При цьому, в групі хворих на ГКМП виявлено, що зі збільшенням ІММЛШ зростало як загальне число порушень ритму (r=0,51, p<0,05), так і частота зустрічі ППШ (r=0,42, p<0,05). У групі спортсменів із ГЛШ ППШ виявлені тільки в 6,2%, а у хворих на ГХ- 8,9% випадків. В групі контролю ППШ реєструвалися в 1 випадку.

Проба з фізичним навантаженням на ВЕМ виконана у всіх досліджуваних групах. При виконанні проби особи групи контролю та спортсмени при навантаженні зуміли досягти субмаксимальної напруги, яка супроводжувалась фізіологічною реакцією: помірним зростанням САТ і ЧСС, практично нормальним значенням ДАТ.

В групах хворих на ГХ та ГКМП фізичне навантаження було припинено на пороговій напрузі. Так, у 15% хворих на ГКМП на ЕКГ зявилась депресія сегмента ST на 1мм та більше, у 30% хворих - порушення ритму, у 13,3% - болі в області серця, у 41,7% інверсія зубця Т. В групі хворих на ГХ у 18 хворих (26%) проба зупинена в звязку з високим АТ, а в 4 хворих (5,8%) через задишку, болі в області серця, запаморочення.

Таким чином, не всі обстежені змогли досягти субмаксимальної потужності навантаження, тому в групах хворих на ГХ і ГКМП обєм виконаної роботи був достовірно нижче контрольних величин - 3569,98±6,85 Дж (р<0,05) і 1540,71±7,14 Дж (р<0,001) відповідно проти 6641,63±4,12 Дж у контролі.

За результатами реституції відзначено, що через 5 хвилин у групах спортсменів і контролю відбулося повне відновлення показників САТ і ЧСС практично до норми. У групах хворих ГХ і ГКМП не відбулася нормалізація показників САТ, ДАТ, ЧСС через 5 хвилин після припинення навантаження. У хворих на ГХ залишилися підвищеними показники САТ, ДАТ і ЧСС. У хворих на ГКМП при нормалізації АТ зберігалося підвищення ЧСС.

Стан кислотно-лужної рівноваги був вивчений у включених в дослідження спортсменів із ГЛШ, хворих на ГХ і ГКМП, а також у осіб з групи контролю. Переважним станом кислотно-лужної рівноваги явився метаболічний алкалоз в усіх групах спостереження.

Вважають, що алкалоз є компенсаторною реакцією, при якому збільшується вміст катехоламінів в сироватці крові (Карпов Ю. А., и соавт.,1995г.). На підставі цього, в сироватці крові були досліджені вміст катехоламінів та продуктів іх метаболізму. В результаті дослідження виявлені односпрямовані зміни - збільшення норадреналіну, дофамину та ваніліл-миндальної кислоти в усіх групах без достовірної різниці між групами, за винятком зменшення вмісту норадреналіну в групі спортсменів. Так, в групі хворих на ГХ та ГКМП вміст норадреналіну склав 54,11±4,02 нмоль/с/мл (р<0,05) та 57,10±4,40 нмоль/с/мл (р<0,05) відповідно у порівнянні з контролем 35,70±2,17нмоль/с/мл, дофаміну - 438,3±30,3 нмоль/с/мл (р<0,05) та 498,5±38,0 нмоль/с/мл (р<0,05) проти 356,6±40,2 нмоль/с/мл та ваніліл-миндальної кислоти - 3,70±0,41 нмоль/с/мл (р<0,05) і 4,31±0,51 нмоль/с/мл (р<0,05) проти 2,70±0,17нмоль/с/мл відповідно.

Крім того, були досліджені біохімічні показники активності ферментів гліколізу та пентозофосфатного шляху в еритроцитах крові. В усіх групах знайдене збільшення активності гексокінази. Так, в групі хворих на ГКМП воно дорівнювало 4,05±0,77 нмоль/с/мл (р<0,05), в групі хворих на ГХ - 3,01±0,76 нмоль/с/мл (р<0,05), у спортсменів -3,95±0,67 нмоль/с/мл (р<0,05) в порівнянні з контрольною групою -1,29±0,43 нмоль/с/мл. Також були отримані достовірні зміни ключового ферменту окислювання - глюкозо-6-фосфата в пентозофосфатному шляху в усіх групах. В групі хворих на ГКМП вміст фермента склав 5,72±1,23 нмоль/с/мл (р<0,05), у хворих на ГХ - 4,80±0,66 нмоль/с/мл (р<0,05), у спортсменів - 5,61±1,25 нмоль/с/мл (р<0,05) проти 3,27±0,38 нмоль/с/мл в контролі.

Нами був досліджений стан ПОЛ на прикладі вмісту в еритроцитах та сироватці крові малонового діальдегіду (МДА) та глютатіонредуктази. У порівнянні з контрольною групою в еритроцитах крові вміст малонового діальдегіду був підвищений приблизно в 5 разів у всіх досліджених групах (р < 0,001 для всіх груп у порівнянні з контролем). Різниці між обстеженими групами осіб із ГЛШ по рівню МДА не виявлено. Також достовірно підвищеним виявився рівень глютатіонредуктази у всіх групах у порівнянні з контролем. Однак достовірної різниці між групами пацієнтів із ГЛШ по рівню підвищення глютатіонредуктази також не було виявлено.

При дослідженні змісту малонового діальдегіда і глютатіонредуктази в сироватці крові виявлені аналогічні зміни. Так, вміст МДА в сироватці у всіх досліджених групах був в 5 разів вищим у порівнянні з контролем (р < 0,001 для всіх груп). Достовірної різниці між групами осіб з ГЛШ також не було виявлено. Таку ж спрямованість носили і зміни вмісту глютатіонредуктази - достовірне підвищення у всіх групах з ГЛШ у порівнянні з контролем без достовірної різниці між групами (р < 0,001 для всіх груп).

В усіх групах відзначене значне достовірне підвищення змісту SS-груп в еритроцитах крові у порівнянні з контролем. У спортсменів - 72,0±12,1 мкмоль/мл (р<0,05), у хворих на ГХ -70,1±12,3 мкмоль/мл (р<0,05), у хворих на ГКМП - 86,0±14,1 мкмоль/мл (р<0,05), проти 0,40±0,03 мкмоль/мл у контролі. У всіх хворих відповідно було відзначене зменшення відношення SH/SS. Так само серед груп із ГЛШ достовірних розбіжностей не було.

У сироватці крові хворих на ГКМП, ГХ і спортсменів відзначалося збільшення вмісту тіолових зєднань (у 5 разів), що знаходилися як в окисленій формі, так і у відновленій, завдяки чому, відношення SH/SS в групах було близьким до контролю.