Клініко-нейрофізіологічна оцінка депресивних розладів та оптимізація лікування антидепресантами - Автореферат

Значне поширення депресивних станів серед психічних захворювань, провідна роль фармакотерапії антидепресантами для їх лікування диктують необхідність розробки надійних оцінних та прогностичних критеріїв ефективності тимоаналептичної терапії (С.Н. Це дозволить оптимізувати та індивідуалізувати лікувальні заходи щодо хворих на депресію за рахунок пошуку найбільш вдалої терапевтичної тактики вже на перших її етапах, надасть змогу зменшити ризик можливої побічної дії та ускладнень, розвитку резистентності, а також скоротити термін лікування. Зіставлення структури депресії та індивідуального латерального профілю може бути надійним інструментом діагностики депресивних розладів, а методи латеральної терапії є сучасним самостійним високоефективним засобом лікування депресивних станів (А.П. Метою дослідження було визначення оптимальної тактики лікування антидепресантами хворих на депресію на підставі виявлення та аналізу клінічних та нейрофізіологічних критеріїв оцінки депресивних розладів та ефективності терапевтичної дії антидепресантів флуоксетіну та амітриптиліну. Самостійно проведена комплексна оцінка клінічного стану та особливостей біоелектричної активності головного мозку у хворих з депресивними розладами, побудовані клініко-нейрофізіологічні моделі для хворих на депресію, досліджена клінічна ефективність та нейрофізіологічні особливості фармакотерапії амітриптиліном та флуоксетіном, здійснена статистична обробка отриманих даних, зроблено висновки, запропоновано практичні рекомендації щодо використання результатів дослідження.У досліджені клінічні групи хворих, які надалі аналізувались, не увійшли 24 пацієнта тому, що були виключені з основної статистичної обробки результатів за такими причинами: 1) загострення соматичних захворювань (16 хворих); 2) поява галюцинаторних та маячних симптомів у перші дні лікування (3 хворих); 3) з сімейних та економічних обставин (8 хворих). Хворі у двох клінічних групах до початку лікування статистично порівнювались (p>0,05) за наявністю клінічної симптоматики, віком, статтю, тривалістю захворювання та типом перебігу, що надало можливість проводити порівняльний аналіз динаміки клінічної симптоматики у вказаних групах хворих на депресію. Кластерний підхід до аналізу клінічної симптоматики за шкалою депресії Гамільтона дозволив виявити, що явища загальмованості становили 34% від вираженості усієї симптоматики; порушення мислення - 20%; порушення сну-13%; тривога та порушення у соматичній сфері - 20; добовий ритм, зміна маси тіла, ставлення до свого захворювання загалом становили 13% від вираженості усієї симптоматики (рис. При цьому найбільш важливою та значущою для подальшого аналізу була інформація у 4 перших кластерах (87,7% наявності всієї симптоматики) тому, що вираженість симптоматики у останніх трьох кластерах була незначною до початку лікування та мало змінювалась у динаміці під час фармакотерапії. У хворих першої групи, що приймали флуоксетін, після одного тижня лікування вираженість симптоматики зменшувалась у середньому на 28,7% (p<0,05), а у хворих другої групи, що приймали амітриптилін, вона зменшувалась у середньому на 41,8% (p<0,05).Оцінка вираженості клінічних проявів депресивних розладів за шкалою Гамільтона з застосуванням кластерного підходу до її аналізу та нейрофізіологічних особливостей з використанням показників міжпівкульної асиметрії та просторово-часової синхронізації у хворих дослідженої групи дозволила встановити, що для клінічного варіанту меланхолічної депресії помірно-вираженого та тяжкого ступеня виявляються характерні особливості патологічної просторово-часової синхронізації біоритміки мозку, які вказують на переважання процесів гальмування за рахунок посилення функціональної активності коркових структур та послаблення модулюючої дії підкоркових активуючих систем мозку. Вивчення клінічної динаміки та змін біоелектричної активності головного мозку у хворих на депресію під впливом флуоксетіну та амітриптиліну дозволило зясувати їх фармакологічні особливості. Після 1-го тижня від початку прийому флуоксетіну мала місце гармонійна редукція порушень мислення, порушень сну, тривоги та соматичних проявів, трохи менше - послаблення загальмованості, що супроводжувалось деяким збільшенням лівопівкульної асиметрії. При курсовому прийомі амітриптиліну після 1-го тижня від початку лікування у хворих найбільш повною була редукція порушень сну, тривоги та соматичних проявів, менш помітним було зниження вираженості порушень мислення та загальмованості, що супроводжувалося деяким збільшенням правопівкульної асиметрії. Після 4-го та, особливо, після 6-го тижнів від початку лікування спостерігалась гармонійна редукція усіх компонентів депресіі, а різниця в клінічній дії двох антидепресантів була менш помітною, що супроводжувалось тенденцією до згладжування асиметрії в обох групах при наявності її правопівкульного характеру.

Основний зміст роботи

Оцінка вираженості клінічних проявів депресивних розладів за шкалою Гамільтона з застосуванням кластерного підходу до її аналізу та нейрофізіологічних особливостей з використанням показників міжпівкульної асиметрії та просторово-часової синхронізації у хворих дослідженої групи дозволила встановити, що для клінічного варіанту меланхолічної депресії помірно-вираженого та тяжкого ступеня виявляються характерні особливості патологічної просторово-часової синхронізації біоритміки мозку, які вказують на переважання процесів гальмування за рахунок посилення функціональної активності коркових структур та послаблення модулюючої дії підкоркових активуючих систем мозку. При цьому спостерігається помітна міжпівкульна асиметрія.

Вивчення клінічної динаміки та змін біоелектричної активності головного мозку у хворих на депресію під впливом флуоксетіну та амітриптиліну дозволило зясувати їх фармакологічні особливості. Після 1-го тижня від початку прийому флуоксетіну мала місце гармонійна редукція порушень мислення, порушень сну, тривоги та соматичних проявів, трохи менше - послаблення загальмованості, що супроводжувалось деяким збільшенням лівопівкульної асиметрії. При курсовому прийомі амітриптиліну після 1-го тижня від початку лікування у хворих найбільш повною була редукція порушень сну, тривоги та соматичних проявів, менш помітним було зниження вираженості порушень мислення та загальмованості, що супроводжувалося деяким збільшенням правопівкульної асиметрії. Після 4-го та, особливо, після 6-го тижнів від початку лікування спостерігалась гармонійна редукція усіх компонентів депресіі, а різниця в клінічній дії двох антидепресантів була менш помітною, що супроводжувалось тенденцією до згладжування асиметрії в обох групах при наявності її правопівкульного характеру.

До початку лікування прогностично більш значимими виявилися характер та ступінь міжпівкульної асиметрії. Наявність лівопівкульної асиметрії свідчить про подальшу помітну редукцію клінічної симптоматики у відповідь на курсове призначення антидепресантів. Причому, чим менше ця асиметрія виражена у вихідному стані, тим більш значної редукції симптоматики слід очікувати у процесі лікування. Наявність правопівкульної асиметрії у хворих на депресію свідчить про відставлену у часі або незначну клінічну відповідь на курсове призначення антидепресантів. Причому, чим більш виражена ця асиметрія у вихідному стані, тим менш вираженої редукції клінічної симптоматики можна очікувати в процесі лікуання.

В динаміці фармакотерапії антидепресантами більш значимими стають поєднані клініко-нейрофізіологічні критерії. Редукція клінічної симптоматики у хворих-респондерів корелює зі зменшенням вираженості асиметрії, наявністю лівопівкульного її характеру, посиленням впливу процесів збудження мозку за рахунок деякого збільшення синхронізіції швидкохвильової активності та залучення підкоркових структур мозку при збільшенні тета-синхронізації та домінуванням альфа-ритму у процесі лікування.

У хворих з відсутністю клінічно значимої відповіді на курсове призначення антидепресантів виражена правопівкульна асиметрія зберігається у динаміці фармакотерапії за рахунок патологічної просторо-часової синхронізації в усіх частотних діапазонах, яка посилюється у процесі лікування.

Виявлені особливості ступеня та швидкості редукції клінічної симптоматики, а також нейрофізіологічні ознаки просторово-часової організації біоелектричної активності головного мозку та характеру міжпівкульної асиметрії у хворих на депресію у процесі лікування дозволили виділити та описати 4 клініко-нейрофізіологічні моделі, що характеризують ранніх респондерів повних, ранніх респондерів неповних, пізніх респондерів та нон-респондерів на антидепресанти.

Використання описаних клініко-нейрофізіологічних підходів до оцінки стану хворих на депресію та порівняння результатів спостережень з динамікою відповідних показників у 4-х запропонованих моделях відповіді на курсове призначення антидепресантів дозволяє оптимізувати та коригувати фармакотерапію на всіх етапах лікування.

Размещено на .ru