Клініко-лабораторне обґрунтування застосування інтерфероногенної терапії в комплексному лікуванні генералізованого пародонтиту - Автореферат

Генералізований пародонтит посідає особливе місце серед стоматологічних захворювань, що повязано з великою поширеністю серед населення, наявністю тяжких клінічних форм, які призводять до швидкого руйнування зубощелепної системи. Розробка методів лікування хворих на генералізований пародонтит, особливо з тяжким перебігом, є складним завданням тому, що у більшості випадків не спостерігається стійкого та вираженого клінічного ефекту. Створено сучасні препарати, що володіють інтерфероногенною, імуномодулюючою та антимікробною дією, є певний досвід їх застосування в комплексному лікуванні генералізованого пародонтиту (Чекнев С.Б., 1993; Ершов Ф.И. и соавт., 2005). Вищевказані аргументи стали підґрунтям для подальшого вивчення функціонування системи інтерферону і особливостей імунної відповіді у хворих з різними клінічними проявами генералізованого пародонтиту та можливості етапного використання диференційованої інтерферонотерапії у комплексному лікуванні захворювання. Вивчити характер і ступінь порушень імунологічного статусу у хворих на генералізований пародонтит в залежності від змін системи інтерфероногенезу.Оцінка рівня інтерферону в крові у хворих з загостреним перебігом захворювання, виявила більш значуще і достовірне (р <0,05) підвищення рівнів сироваткового ІФН та зниження ІФН-? і ІФН-?, порівняно з хворими на хронічний перебіг генералізованого пародонтиту (табл. Так, нормалізація стану тканин пародонту зі зникненням запальних явищ при лікуванні хронічного генералізованого пародонтиту була досягнута у 8 (66,7 %) хворих I групи, у 22 (91,7 %) хворих II групи і у 23 (89,7 %) хворих III групи. Нормальні значення пародонтальних індексів після проведеного лікування були зареєстровані у 66,2 % хворих I групи, у 91,7 % хворих II групи і у 89,7 % хворих III групи. Через 12 місяців після лікування клініко-рентгенологічна стабілізація процесу в пародонті мала місце у 90,9 % випадків у хворих II групи, у 87 % випадків у хворих III групи і лише у 33,3 % випадків у пацієнтів I групи. Нормалізація показників інтерферонового статусу, гуморальної і клітинної ланок імунітету відзначена у більш, ніж 90 % хворих II і III групи і лише у 25 % хворих I групи, що одержували лінімент циклоферону.В дисертаційній роботі представлено теоретичне узагальнення та нове вирішення актуальної науково-практичної задачі сучасної стоматології - підвищення ефективності лікування різних форм генералізованого пародонтиту шляхом включення до схем комплексного лікування індукторів інтерфероногенезу для індивідуальної корекції імунологічного статусу хворих. При загостреному перебігу захворювання спостерігаються більш глибокі порушення гуморального (достовірне зниження продукції ІФН-?, ІФН-?, SIGA, IGA, низький рівень вмісту в слині захисних антитіл класу IGG і IGM) і клітинного (дефіцит CD3 , CD4 , CD8 , NK (CD16 ) - Т-клітин, імунокорегуляторного індексу) імунітету, ніж у пацієнтів з хронічним перебігом патологічного процесу в пародонті. Включення місцевої і системної інтерферонотерапії циклофероном в комплексне лікування хронічного генералізованого пародонтиту I-II ступеню тяжкості сприяє швидкій редукції клінічних ознак захворювань у 91,7 % випадків, зменшенню частоти рецидивів і клініко-рентгенологічній стабілізації процесу в пародонті на фоні динамічного відновлення показників імунологічного статусу і параметрів місцевого імунітету. Комбіноване застосування віферону і циклоферону, а також лаферону і поліоксидонію у хворих з загостреним перебігом генералізованого пародонтиту, дозволяє усунути дефіцит гуморального і клітинного імунітету та істотно підвищити ефективність терапії: скорочуються терміни лікування на 3-4 відвідування, ефективність ліквідації запального процесу в пародонті підвищується на 19,9 % випадків і досягнення рентгенологічної стабілізації процесу в пародонтальному комплексі на 57,2 %.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

В дисертаційній роботі представлено теоретичне узагальнення та нове вирішення актуальної науково-практичної задачі сучасної стоматології - підвищення ефективності лікування різних форм генералізованого пародонтиту шляхом включення до схем комплексного лікування індукторів інтерфероногенезу для індивідуальної корекції імунологічного статусу хворих.

1. У хворих на генералізований пародонтит I-II ступеню тяжкості виявлено істотні зміни в імунному гомеостазі. При загостреному перебігу захворювання спостерігаються більш глибокі порушення гуморального (достовірне зниження продукції ІФН-?, ІФН-?, SIGA, IGA, низький рівень вмісту в слині захисних антитіл класу IGG і IGM) і клітинного (дефіцит CD3 , CD4 , CD8 , NK (CD16 ) - Т-клітин, імунокорегуляторного індексу) імунітету, ніж у пацієнтів з хронічним перебігом патологічного процесу в пародонті.

2. Неоднотипний характер виявлених змін у функціонуванні інтерферонової системи у хворих на генералізований пародонтит у фазі хронічного і загостреного перебігу патологічного процесу в пародонті став передумовою для включення в комплексну терапію захворювання препаратів, їх комбінацій з модулюючими і інтерфероноіндукуючими властивостями.

3. Розроблено диференційований підхід до імунотерапії циклофероном, лафероном, віфероном і поліоксидонієм з урахуванням порушень фізіологічної резистентності. При хронічному перебігу захворювання доцільним є призначення циклоферона; при загостреному - комбінації циклоферону і поліоксидонію.

4. Включення місцевої і системної інтерферонотерапії циклофероном в комплексне лікування хронічного генералізованого пародонтиту I-II ступеню тяжкості сприяє швидкій редукції клінічних ознак захворювань у 91,7 % випадків, зменшенню частоти рецидивів і клініко-рентгенологічній стабілізації процесу в пародонті на фоні динамічного відновлення показників імунологічного статусу і параметрів місцевого імунітету. Використання системної імуномодулюючої терапії циклофероном в звичних і зменшених удвічі дозах супроводжується однаковою клініко-лабораторною ефективністю.

5. Комбіноване застосування віферону і циклоферону, а також лаферону і поліоксидонію у хворих з загостреним перебігом генералізованого пародонтиту, дозволяє усунути дефіцит гуморального і клітинного імунітету та істотно підвищити ефективність терапії: скорочуються терміни лікування на 3-4 відвідування, ефективність ліквідації запального процесу в пародонті підвищується на 19,9 % випадків і досягнення рентгенологічної стабілізації процесу в пародонтальному комплексі на 57,2 %.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. При лікуванні пацієнтів на генералізований пародонтит, рекомендується розподіляти хворих на дві групи: з хронічним перебігом та загостреним перебігом.

2. Враховуючи встановлений неоднотипний характер виявлених змін у функціонуванні інтерферонової системи у хворих на генералізований пародонтит у фазі хронічного і загостреного перебігу патологічного процесу в пародонті, необхідно включати в комплексну терапію захворювання препарати з різними модулюючими і інтерфероноіндукуючими властивостями або їх комбінації.

3. При лікуванні хронічного перебігу генералізованого пародонтиту I-II ступеню тяжкості доцільно включати в комплексну терапію комбінацію місцевої і системної інтерферонотерапії циклофероном, причому можливе використання системної іммуномодюючої терапії циклофероном в зменшених удвічі дозах.

4. При комплексному лікуванні хворих на загострений перебіг генералізованого пародонтиту, з урахуванням особливостей порушень імунного статусу, рекомендується застосування комбінацій препаратів віферону і циклоферону у хворих з більш вираженим гуморальним імунодефіцитом та комплексу лаферону і поліоксидонію у хворих з гуморальним і клітинним імунодефіцитами.

1. Мащенко И. С. Клинико-диагностическое значение лизосомальных факторов нейтрофилов и Р-белков у больных с воспалительными заболеваниями пародонта / Мащенко И. С., Хмара А. Ю. // Вісник стоматології. - 2002. - № 2. - С. 10-12. Дисертантом проведено клініко-лабораторне обстеження контингенту хворих, аналіз отриманих даних та підготовка до друку.

2. Гударьян А. А. Содержание интерферона у больных генерализованным пародонтитом и его коррекция циклофероном / Гударьян А. А., Хмара А. Ю. // Вісник стоматології. - 2004. - № 1. - С. 20-23. Дисертантом проведено клініко-лабораторне обстеження контингенту хворих, аналіз отриманих даних та підготовка до друку.

3. Гударьян А. А. Возможности интерферонотерапии в комплексном лечении обострившегося генерализованого пародонтита / Гударьян А. А., Крисс А. Ю. // Вісник стоматології. - 2007. - № 5-6. - С. 55-61. Дисертантом проведено клініко-лабораторне обстеження контингенту хворих, аналіз отриманих даних та підготовка до друку.

4. Крісс Г. Ю. Імунологічний статус ефективності місцевого і системного застосування циклоферону в комплексному лікуванні хронічного генералізованого пародонтиту / Крісс Г. Ю. // Медичні перспективи. - 2009. - Т. XIV, № 1. - С. 45-50.

4. Клинико-диагностическое значение лизосомальных факторов нейтрофилов у больных с воспалительными заболеваниями пародонта : зб. тез ІІ (ІХ) зїзду Асоціації стоматологів України, (Київ, 2005 р.). - К., 2005. - С. 248-249.

Размещено на .ru