Особливості клінічного перебігу синдрому діабетичної стопи в залежності від типу цукрового діабету у порівнянні з облітеруючим атеросклерозом нижніх кінцівок. Зміни показників клітинного і гуморального імунітету та процесів перекисного окислення ліпідів.
При низкой оригинальности работы "Клініко-лабораторні та імунологічні особливості перебігу і корекції синдрому діабетичної стопи на етапі його хірургічного лікування", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
Синдром діабетичної стопи (СДС) є одним з пізніх ускладнень ЦД і являє собою поєднання різних анатомічних і функціональних змін, які приводять до розвитку гнійно-некротичних уражень стопи (Дедов И.И. и соавт., 1993). Після ампутації 20 % пацієнтів помирає, 60 % проживають 3 роки, 45 % - 5 років, 40 % хворих, які перенесли першу ампутацію, впродовж наступних трьох років піддаються другій, 56 % пацієнтів другу ампутацію переносять протягом п’яти років після попередньої (Pichup G., Wiliams G., 1997). Протирічними є дані про стан імунної системи, ПОЛ, АОСЗ, про рівень ЕІ у випадках розвитку СДС в порівнянні з хворими на ЦД без гнійно-некротичних уражень стопи. Вивчити рівень ЕІ у хворих на СДС, порівняти його з рівнем ЕІ при субкомпенсованому та декомпенсованому ЦД без СДС і облітеруючому атеросклерозі НК ІІІ-IV ст. В І групі, де хворі невропатично-інфікованою та змішаною формами СДС складали 80,9 %, трофічні виразки були у 90,5 % випадків; у ІІ групі, де хворі ішемічно-гангренозною та змішаною формами СДС складали 96,1 %, гнійні рани спостерігались у 78,4 % випадків.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
